Вільям Шекспір - Збірка творів

при мені; ну, а на інше що — нехай собі! Нічого не вдієш. Гаразд, поїхали далі.

СПІД

«Іtem: вона має більше волосся, ніж розуму, і більше вад, ніж волосся, і більше грошей, ніж вад».

ЛАНС

Годі, годі, — я її беру, хоч у цьому місці я двічі, а може, й тричі вагався: брати чи не брати. А прочитай-но ще разочок це саме місце.

СПІД

«Вона має більше волосся, ніж розуму».

ЛАНС

Більше волосся, ніж розуму. дуже можливо, і я це доведу. Покришка на солянці накриває сіль, виходить, її більше, ніж солі; волосся покриває голову з розумом, виходить, його більше, ніж розуму в голові: адже більше завжди покриває менше. Що далі?

СПІД

«І більше вад, ніж волосся».

ЛАНС

Це жахливо. О, коли б цього пункту не було!

СПІД

«І більше грошей, ніж вад».

ЛАНС

Ах, просто розкіш! Це слово скрашає всі її вади. Гаразд, я її беру. А якщо буде весілля, — адже ж на світі немає нічого неможливого.

СПІД

Що тоді?

ЛАНС

Тоді я скажу тобі, що твій господар чекає на тебе коло Північної брами.

СПІД

На мене?

ЛАНС

На тебе. А ти ж хто такий? Йому траплялося чекати й не таких, як ти.

СПІД

То я мушу йти до нього?

ЛАНС

Ти мусиш летіти до нього! Ти тут так довго байдикував, що, мабуть, і бігцем не поспієш.

СПІД

То чом же ти, бовдуре, не сказав мені цього раніше? А бодай тебе з корінням вигладило разом з твоїми любовними цидулками! (Виходить)

ЛАНС

Ех, та й нагорить же йому за те, що він читав мого листа! Так йому й треба! Бовдур неотесаний! Пхає свого носа до чужих таємниць! Піду і я за ним, помилуюся, як йому прочухана даватимуть. (Виходить)

Сцена 2

Покій у герцоговім палаці.

Входять герцог і Туріо.

ГЕРЦОГ

Синьйоре Туріо, ви не турбуйтесь,

Тепер вона полюбить вас напевне;

Таж Валентина вигнано звідсіль,

Його вже не побачить.

ТУРІО

Ох, відтоді,

Як вигнано його, мене ще більш

Ненавидить вона та, як і завжди,

Глузує з мене так, що на взаємність

Я втратив будь-яку надію.

ГЕРЦОГ

Ат!

Кохання те її колишнє схоже

На крижану фігурку — ту, яка

Відразу тане, лиш теплом війнуло,

І губить форму. Так в дочки моєї

Думки замерзлі теж розтануть з часом,

Забудеться негідний Валентин.

Входить Прoтей.

Ну що, синьйор Протею? Де земляк ваш?

Поїхав звідси, як йому звелів я?

ПРОТЕЙ

Поїхав, герцогу.

ГЕРЦОГ

Його від’їзд

Дочку мою страшенно опечалив.

ПРОТЕЙ

Мине короткий час, і вмре печаль.

ГЕРЦОГ

Це й я кажу, а Туріо не вірить.

Протею мій, мені довів твій вчинок

І відданість твою, й твою прихильність;

Та й я до тебе привернувся; отже,

Просити в тебе хочу я поради.

ПРОТЕЙ

Як вашої не буду вартий ласки,

Нехай навік я втрачу вашу ласку!

ГЕРЦОГ

Ти ж знаєш, як я хочу одружити

З синьйором Туріо мою дочку.

ПРОТЕЙ

Так, герцогу.

ГЕРЦОГ

І знаєш ти також

Що волі батьківській вона рішуче

Не хоче улягать.

ПРОТЕЙ

Не хтіла, пане,

Допоки був тут Валентин.

ГЕРЦОГ

Е, ні!

Вона стоїть уперто на своєму.

Порадь мені, що маємо зробити,

Щоб дівчина забула Валентина

І покохала Туріо.

ПРОТЕЙ

Є засіб:

Хай наклепають їй на Валентина,

Що він облудний, боягуз, що він

Низького роду, — це такі три ґанджі,

Що їх жінки ненавидять найбільше.

ГЕРЦОГ

Вона збагне, що то на нього наклеп.

ПРОТЕЙ

Звичайно, так, якщо винити буде

Його запеклий ворог; тож-бо мусить

Сказать їй все його найкращий друг.

ГЕРЦОГ

То маєте ви взяти це на себе.

ПРОТЕЙ

Звільніть мене від цього, ваша світлість!

Шляхетному синьйорові не личить

Негідно так брехати, ще й на друга!

ГЕРЦОГ

Як ваша похвала не помогла б,

То й наклеп ваш йому вже не пошкодить;

А через те — однаково для вас,

Чим маєте мені ви прислужитись.

ПРОТЕЙ

Я вам скоряюсь, герцогу шляхетний;

Як зможе вплинути на неї наклеп,

Вона розлюбить Валентина швидко.

Та викинуть із серця ту любов

Не значить закохатися у Турйо.

ТУРІО

От саме через те, як почнете

Ви з неї витягать любов до нього,

То щоб, бува, не сплуталась вона

Й не стала негодяща, постарайтесь

Схилить її до мене; а для того

Ви маєте мене так вихваляти,

Як будете ганьбити Валентина.

ГЕРЦОГ

Тож ми звіряємось на вас, Протею;

Нам Валентин розповідав, що ви

Десь-інде маєте свою кохану

І що не здатні зрадить ви й зламати

Присягу. Через те я дозволяю

Вам з Сільвією бачитися вільно.

Вона сумує, плаче і нудьгує,

Та вам, як другові його, — зрадіє;

Ви зможете намовити її

Забути Валентина й покохати

Того, хто друг мені.

ПРОТЕЙ

Зроблю я все,

Що тільки зможу, пане мій. А ви,

Синьйоре Туріо, не відступайтесь;

Вам слід було б піймать її, мов пташку,

В сильце пісень любовних та сонетів,

Що в них бриніла б непохитна вірність.

ГЕРЦОГ

О так, поезія — небесний дар,

І в ній могутня сила!

ПРОТЕЙ

Заспівайте

Про те, що на олтар її краси

Ви офіруєте і ваші сльози,

Й зітхання ваші, й ваше чисте серце!

Пишіть, допоки стане вам чорнила,

А висохне — пишіть сльозами. Хай

З отих рядків — і ніжних, і жагучих, —

Кохання ваше промовля до неї.

На чародійній лютні ув Орфея

Бриніли замість струн поетів жили;

І звук їх золотий, коли він грав,

Пом’якшував гранітні скелі й крицю,

І тигрів приручав, і викликав

З безмірної морської глибини

Левіафанів-велетнів на берег,

І їх примушував іти в танець!

Отож, сумні елегії зложивши,

Ви прокрадіться нишком уночі

До любки під вікно і, запросивши

Музик чудових, в супроводі їх

Співайте їй сумної серенади,

Так щоб кохана врешті зворушилась!

А безгомінна ніч була співзвучна

Благанням тужним пісні про кохання.

Оце єдиний шлях до серця панни.

ГЕРЦОГ

Так може вчить лиш той, хто сам кохає.

ТУРІО

Я цеї ночі виконаю все,

Що ти мені порадив. Отже, мій

Наставнику, ласкавий мій Протею,

Прошу тебе, ходім до міста разом,

Щоб там музик чудових напитати;

Я маю вже добрячого сонета

І ним чудовий задум твій почну.

ГЕРЦОГ

Час добрий вам, синьйори.

ПРОТЕЙ

Ваша світлість,

Ми до вечері ваші вірні слуги;

По тому ж візьмемось до справ.

ГЕРЦОГ

Ні-ні!

Не гайтеся, я відпускаю вас.

Виходять.

Дія четверта

Сцена 1

Ліс поблизу Мантуї.

Входить