Дейв Еггерс - Сфера

Ти бачила, що у Громадянській війні вони воювали на боці Конфедерації?

— Бачила, але у світі є мільйони людей, предки яких билися за Південь. Країна воювала — половина на половину.

— Але не моя половина. А ти хоч знаєш, який гармидер тепер панує у нашій сім’ї?

— Вони ж ніколи не сприймали тієї своєї сімейної спадщини серйозно?

— Поки вважали себе блакитною кров’ю, Мей! Поки думали, що ми люди з «Мейфлавера» з бездоганною генеалогією! А тепер вони, курва, навіть дуже серйозно її сприймають. Мама два дні не виходила з дому. Навіть думати не хочу, що вони там іще нариють.

А два дні потому, видно, нарили щось геть страшне. Мей не знала, що саме, але добре розуміла, що Енні в курсі, бо послала у світ дуже дивний «цвірк»: «Правду кажучи, я й не знаю, чи варто нам знати все». Коли зустрілися у кабінках, Мей не могла повірити, що пальці Енні справді надрукували таке речення. Звісно, «Сфера» не могла його стерти, але хтось — Мей сподівалася, що саме Енні, — його виправив, і тепер «цвірк» мав такий вигляд: «Нам не варто знати всього без належних сховищ інформації. Не хотілось би втратити все!»

— Та ясно, що я написала, — сказала Енні. — Принаймні, перший варіант.

У Мей жевріла надія, що це якийсь страхітливий збій.

— Як ти могла таке написати?

— Бо це моя думка, Мей. Тобі складно уявити.

— Знаю, що складно. А що уявляєш ти? Ти хоч розумієш, у яке гімно тепер вляпалася? Як ти, саме ти, а ніхто інший, можеш підтримувати таку думку? Ти — взірець вільного доступу до минулого; і тепер кажеш… Що ти таке городиш, га?

— Бля, не знаю. Але знаю, що з мене досить. Хочу все це припинити.

— Що припинити?

— «Минуле Доконане». І все, що на нього схоже.

— Але ти не зможеш.

— Хочу спробувати.

— Ти і так уже по вуха в гімні.

— Так. Але Мудреці мені заборгували одну послугу. Я вже не витримую. Вони, оті «відкриті-і-закриті-лапки», вже і так позбавили мене деяких обов’язків. І нехай. Мені по цимбалах. Але якщо вони не закриють проект, я впаду у кому. Вже й так ледве стою на ногах і дихаю.

Якусь хвилю сиділи мовчки. Може, ліпше піти, подумала Мей. Енні втратила осердя самої себе; вона була мінлива, здатна на нерозважливі і незворотні вчинки. Навіть говорити з нею було ризиковано.

Тут вона почула, як Енні захрипіла.

— Енні. Дихай.

— Кажу ж, що не можу. Дві доби вже не спала.

— То що ж сталося? — запитала Мей.

— Та, матері його, всього потроху. Нічого. Знайшли всіляке паскудство на моїх батьків. Точніше, купу паскудства.

— Коли оприлюднять?

— Завтра.

— Може, не все так погано, як ти думаєш.

— Значно гірше, ніж ти можеш собі уявити.

— Ну, що? Кажи. Може, усе нормально.

— Ні, Мей, не нормально. Не буває такого нормального. По-перше, я дізналася, що у тата з мамою був відкритий шлюб, ну, чи щось таке. Я у них навіть не запитувала. Але бачила фотографії і відео, де вони з різними людьми. Щось на кшталт серійних адюльтерів, в обох. То що, це добре?

— Чому ти вважаєш, що то були любовні романи? Може, вони просто йшли собі поруч із кимсь, прогулювалися? Вісімдесяті роки, адже так?

— Радше дев’яності. Повір мені. Це вже точно.

— Секс?

— Ні. Але всілякі цьомки-бомки. На одній фотці тато обіймає якусь тітку за талію, а другою рукою цицьку їй стискає. Бачиш, яке гидотне лайно. А ще фотки, де мама з якимсь бородатим чолов’ягою, ціла серія голих фоток. Видно, він помер, але залишилися фотографії, їх викупили на якомусь гаражному розпродажі, відсканували і закинули у хмару. Потім провели глобальне розпізнавання — і раз, оголена мама з якимсь байкером. Розумієш, обоє стоять голі, ніби позують на шкільному балу.

— Так, справді жалюгідно.

— А хто їх фотографував? Мусить бути третій у кімнаті? Хто він? Сусід-доброзичливець?

— Ти у них щось питала?

— Ні. Але це лише половина справи. Я вже хотіла у них дещо запитати, аж вигулькнуло дещо страшніше. Тим гірше, що на любовні історії мені вже начхати. Знаєш, фотографії — це так, дитячі забавки порівняно з відео, що вони розкопали.

— А що на відео?

— Та що-що. Один із рідкісних випадків, коли батьки бували разом, принаймні вночі. Відео зняте десь на пірсі. Там мусила бути камера стеження, бо у пакгаузах зберігають усіляку всячину. Була і плівка з моїми батьками, які тиняються пірсом уночі.

— У них там секс?

— Набагато гірше. Якесь страхіття, матері їхній. Мей, там просто пиздець. Мої батьки досить часто таке влаштовували — збирали подружні пари і починали гульню. Про таке вони мені розповідали. Кайфують, напиваються, танцюють, не сплять усю ніч. Щороку, на річницю свого весілля. Іноді в місті, іноді їдуть кудись у Мексику. Це така собі їхня всеношна, щоб повернути молодість, освіжити шлюб, бла-бла-бла.

— Так-так…

— Ну, що? Я знаю, що це їхня річниця. Мені було шість років.

— То й що?

— Одна річ, якби я ще не народилася… От блювотисько. Та нехай. Не знаю, що вони робили до того, але перед камерою стеження вони з’являються десь годині о першій. Розпивають пляшку вина, махають ногами над водою, і якийсь час все має доволі невинний і нудний вигляд. Але потім у кадрі з’являється дядько. На волоцюгу схожий, шпортається. Мої батьки дивляться на нього, як він там тиняється, ну, і все таке. Він начебто їм щось каже, а вони ніби сміються і далі беруться за вино. Якусь хвилю нічого не відбувається, а безхатченко поза кадром. А за десять хвилин він улазить у кадр, а тоді падає з пірса у воду.

Мей робить швидкий вдих. Знає, що цим тільки все погіршує.

— Твої батьки бачать, що він упав?

Тепер Енні вже хлипає.

— У тому і проблема. Вони навіть дуже добре все бачили. Упав він футів за три від місця, де вони сиділи. На плівці видно, як вони підводяться, нахиляються, кричать у воду. Навіть можна сказати, нервуються. Вони ніби озираються, шукають телефон чи що там.

— А був там телефон?

— Не знаю. Мабуть, не було. Вони так і не зникли з кадру. В цьому і весь пиндик. Бачать, як падає у воду мужик, і нічогісінько не роблять. Не біжать по допомогу, не викликають поліцію, нічого. Не стрибають у воду, щоб його врятувати. Кілька хвилин понервувались, а тоді сидять собі далі, мама кладе татові руку на плече, й обоє там залишаються ще хвилин із десять, а тоді підводяться і йдуть.

— Може, шок у них був.

— Мей, вони підвелися і пішли. Вони так і не подзвонили 911, не зробили нічого. Про це немає запису. Вони