Микола Хвильовий - Сині етюди, Микола Хвильовий

не догадається, яку роль зіграє комета із сузір'я Рака.

- Ви вже про комету? - сказала Брук, очевидно, зовсім не дивуючись різкому переходові на іншу тему.- Ну, добре, яку ж роль?

Вона зложила свої руки і так уважно, з такою легкою теплою іронією подивилась на інженера, наче вона мала слухати трьохлітню дитину.

- Мене цікавить, головним чином,- сказав інженер, постоявши хвилину серед купе,- так звана «червона комета», що пройшла по еліпсі ще в 1811 році. Появитись вона мусить тільки через 3000 років. Припускаючи, що цей термін для істоти, яка живе на Землі і зветься людиною, являється терміном поза всяким виміром, я не можу погодитись з вами, що цей же термін для свідомости істот іншої планети являється ірраціональною величиною... Але ви, будь ласка, не шукайте тут якогось символу: ця комета в астрономії так і зветься «червоною».

- Товаришу Сердюче, ви ж допіру говорили про комету в сузір'ї Рака,- заперечила Брук.

Інженер по-дитячому зареготав.

- Так, я говорив про комету із сузір'я Рака, і ви, будь ласка, не звертайте на мене уваги.

Криленко не витримав і, повернувшись, зустрівся з очима Сердюка. Той уважно подивився на нього і з легкою усмішкою перевів погляд на жінку. Все це Криленка збивало з тями. В чому справа: ненормальність чи дешевенька інтрига? Це питання його так зацікавило, що він забув навіть основне: потяг наближався до останньої станції, і йому надходив час збиратися. Він знов ув'язався в розмову.

- Скажіть, будь ласка, товаришко,- звернувся він до жінки,- на якій ви фабриці працюєте?

- На шостій тютюновій.

- Ну... а живете де? - підбирав слова Криленко.

Жінка раптом почервоніла: вона згадала, очевидно, поводження Шаркове з нею.

- А вам яке діло?

Криленко теж почервонів: він і справді кинув нетактовне запитання.

- Будь ласка, пробачте мені,- сказав він.- Я погано знаю город, і мене цікавили деякі дані про розположення вулиць.

Брук заспокоїлась.

- Вулиць?.. хіба вам це потрібно?.. Щодо мене, то живу я в провулку Вільної Академії, будинок професора Полоза. Не знаю тільки, як ви скористуєтесь з цієї інформації.

- Професора Полоза? - повторив запитанням Криленко: це прізвище по асоціації знову перенесло його в Берлін.

- Так, професора Полоза.

- Тоді скажіть, коли ласка ваша: сам професор чи не був недавно в еміграції?

- Ви саме про нього й говорите: професор декілька місяців як повернувся з-за кордону. Хіба ви знаєте його?

- Так, знаю. Мені приходилося з ним зустрічатись у Берліні.

- Дуже приємно,- кинула Брук,- виявляється, ми маємо спільних знайомих.

Сказавши це, жінка повернулась до Сердюка й повела з ним колишню розмову. Що ж до Криленка, то він, дивуючись випадкові, пригадував останню зустріч з професором.

Це було ще в посольстві. До нього в кабінет увійшов (він акуратно приходив кожного тижня) низенький вчений з довгою, як у схимника, бородою. Він і на цей раз тихо, вкрадливо говорив, що він хоче повернутися знову на Україну і працювати в Радянській Республіці, що він буде корисний новому суспільству і т. д. Криленко і на цей раз дивувався, як солодко говорить цей низенький професор, як тонко обходить небезпечні місця розмови. Навіть на пряме запитання, як він дивиться на диктатуру молодого класу і чи не думає він публічно одмовитись від своєї колишньої політичної позиції, яка привела його до еміграції, професор так відповів, що, з одного боку, можна було розуміти одне, а з другого - зовсім протилежне. Але у всякому разі професор справляв дуже приємне враження і безперечно хотів повернутися на батьківщину. Цього ж разу він навіть показав Криленкові портрет своєї старшої дочки, яка, хоч це й дивно, давно вже належить до комуністичної партії і, очевидно, могла б явитись певною порукою того, що він, не дивлячись на його роки, ще багато б приніс користи суспільству. Уряд амністував професора, професор зі своєю тонкою дипломатією переїхав на Україну, але образ його дочки на деякий час залишився в Німеччині. Потім в пам'яті Криленка стерся й він.

Тепер, перекинувшись кількома фразами з Темою Брук, він знову пригадав професорову карточку, і щось приємне лягло йому на душу.

- А скажіть, товаришко: нема у професора Полоза дочки? - спитав Криленко, провіряючи, чи дійсно про знайомого йому вченого йшла допіру розмова.

- Яку вам треба? У нього не одна. Вас, очевидно, цікавить Іраїда?

- Можливо, я про неї й чув. Вона комуністка?

- Одразу видно, що ви не тутешній,- усміхнулась Брук.- Але як ви про неї чули?

Криленко розказав про зустріч з професором, про розмову в посольстві і, нарешті, про портрет.

- І що ж: подобалась вона вам? - спитала Брук і в перший раз із зацікавленням зміряла Криленка.

- Я її не знаю,- заперечив той.- Я тільки бачив її портрет.

- Хіба вам не досить цього? - ядовито сказала жінка.- Це ж ще з самого Адама ведеться: женщину судять по фізії. Це, так би мовити, формула... партійна... Ви, здається, теж партійний?

- Так.

- Дуже приємно. Я завжди почуваю себе страшенно зворушеною, коли зустрічаюся з партійним. Так і хочеться кинутись в обійми: як же, такі близькі родичі - я теж належу до тієї ж партії - і така безодня в нас спільних інтересів... Але я ухиляюсь. Добре, я вас можу познайомити з Іраїдою. Завітайте до професора.

- Можливо, завітаю,- сказав Криленко.- Передайте, будь ласка, професорові мій щирий привіт.

Тема Брук ще раз подивилась на свого співбесідника й кинула:

- Як же! Не сумнівайтесь. Найщиріший! Я завжди люблю прислужитися там, де спостерігаю зворушливе єднання комунара з безпартійним вченим.

Потяг підходив до перону, і жінка, не слухаючи Криленка й не дивлячись на Сердюка, вискочила за двері. Через хвилину вбіг журналіст. За той час, коли Криленко збирав свої речі, він встиг наговорити йому щеодну книгу сенсацій. Розлучились вони добрими знайомими з надією (так говорив Шарко) зустрітися в городі. Сердюк після розмови з жінкою не сказав жодного слова і, тільки виходячи з купе, несподівано повернувся до Криленка й кинув:

- Ну, а я з вами зустрінусь обов'язково.

МАТИ

Приїхали до матері та три сини:

Три сини вояки, да не 'днакі,

Що 'дин за бідних,

Другий за багатих...

П. ТИЧИНА

Батько цих бойових хлопців помер дуже давно - так давно, що й не скажеш. Поховали його на осінньому кладовищі