Олександр Семенович Іванченко - Дорогами Маклая

Мені було шкода двох молодих віндесі, їх убили б. І, безглуздо було воювати з їхнім племенем. Я наказав загону йти в інше місце. Ми не знали, що нас оточили. Ми були у виярку, довкола ріс високий густий унан. Це пругка жорстка трава, вона вища за людський зріст. З усіх боків з унану на нас посипалися стріли.

Нам довелося витримати справжній бій, багато хто загинув. Але на цьому не скінчилось. У першому бою ми відступили, щоб не дати безглуздо загинути людям, а віндесі вирішили, що ми нікчемні боягузи. За звичаєм папуасів, той, хто ухиляється від бою, має бути знищений. Вони вважають, що залишити поле бою може тільки боягуз, який ганьбить ім'я мужчини і честь воїна. Зрада і боягузтво ніколи не прощаються. Досить було нам відступити, щоб плем'я вадам, яке недавно воювало з віндесі, негайно уклало з ними перемир'я і пішло на нас війною.

Хоча я народився папуасом, звичаї мого народу часто вражали мене. Коли ви побуваєте в наших селах, ви помітите, що чоловіків скрізь набагато менше, ніж жінок. Кажуть, їх менше в усіх країнах світу, але такої різниці між кількістю чоловічого і жіночого населення, як у нас, мабуть, немає ніде. Всі наші племена без кінця воюють. Рідко які племена, що живуть по сусідству, хоча б раз на рік не оголошували одне одному війну. Причин безліч, бій може початися через будь-яку дрібницю. Пригадую, коли мені було років п'ять, наше село воювало з селом племені вароп, яке стояло на другому березі річки. Плем'я охело часто воювало з людьми вароп, але я пам'ятаю ту війну двох сіл.

У нас є звичай, за яким жінка може називати на ім'я тільки сина. Гадають, що, коли вона вимовить ім'я іншого чоловіка, її почують злі духи й той чоловік помре. Щоб не вмерти, він повинен убити цю жінку. Не хто-небудь, а особисто він, своїми руками.

Так сталося, що дівчина з нашого села назвала на ім'я юнака вароп. Певно, вони таємно десь зустрічались і кохали одне одного. Як звуть воїнів вароп, люди охело не знали, у племен, що ворогують, це велика таємниця. Юнак міг тільки сам сказати своє ім'я дівчині. Того дня він вийшов на річку, стояв біля води й не бачив, що до нього повзе крокодил. Дівчина з нашого берега крикнула йому: «Обережно!» При цьому у неї прохопилось його ім'я. Потім вона кричала: «Убий мене, убий мене, я не хочу, щоб ти вмирав!» На крик збіглися обидва села.

Всі стояли й чекали, що буде далі. Дівчина сама просила вбити її. Вона чинила чесно, як вимагає звичай, тому люди охело не втручались. Староста села вароп дав юнакові лук і стрілу, але цією стрілою хлопець убив не дівчину, а себе. Він теж учинив чесно, як справжній мужчина. Але вмерти все-таки мала дівчина. Втративши воїна, люди вароп зразу оголосили нашому селу війну, знову чесно, за всіма правилами, визначивши один день на підготовку до битви. Їм треба було вбити нашого воїна, смерть мужчини за смерть мужчини. Мир могли укласти тільки при умові, що один з молодих воїнів охело одружиться на тій дівчині й разом з нею погодиться перейти на бік племені вароп. Такого добровольця, звичайно, не знайшлось. Це означало зрадити своє плем'я. Адже наші села завжди ворогували.

У вас у Європі жінку теж називають поріддям диявола. Але ви розумієте під цим зовсім інше. Папуаси в буквальному розумінні вірять, що чоловіка створив добрий дух, а жінка походить навіть не від злого духа, а від змії.

Спершу на землі були тільки чоловіки. Вони спокійно собі жили, ні про що не турбувались. Та ось якось один чоловік, повернувшись із полювання, повісив у хатині свій лук, а сам подався потрошити у дворі добутого казуара[59]. Невдовзі йому захотілося пити, і він знову зайшов до хатини. Дивиться, а навколо його лука обвилась змія. Чоловік спробував скинути її, проте марно, змія з лука не падала. Треба було вбити її, але під рукою у чоловіка не було замашної палиці. Тому він облишив змію, міркуючи, що вона сама сповзе з лука, коли їй набридне висіти на ньому.

Ковтнувши води, пішов посидіти до сусіда. А коли погнувся, глянув — з хатини все сміття кудись поділося, чисто скрізь. Чоловік довго дивувався, потім знову пішов до сусіда. Може, він знає, що все це означає. Проте сусід юго не міг сказати.

І цього разу вдома чоловіка чекало щось незбагненне. Поки він ходив до сусіда, хтось устиг засмажити казуара. Чоловікові лишалося тільки сісти повечеряти. Сидів він у хатині, їв, а змія з лука дивилася на нього й не ворушилась.

Поївши, чоловік удав, що знову збирається йти в село. Але сам нікуди не пішов, а сховався за хатиною, щоб підгледіти, хто це в нього господарює.

Минув якийсь час, і чоловік побачив, як з хатини вийшла молода вродлива дівчина. Розклала багаття і почала пекти сагові коржі. Потім, завваживши чоловіка, хотіла тікати, але чоловік схопив її за руку. Дівчина призналася, що вона та сама змія, яка висіла на луці.

Чоловік попросив дівчину-змію лишитися в нього жити, однак більше ніколи не перетворюватись у змію. Вона погодилась і стала його дружиною.

Від тієї дівчини-змії пішли всі жінки. Всі вони тепер схожі на людей, однак усе-таки це змії. Тому звичай забороняє давати жінкам людські імена. У жінок вони повинні означати що-небудь з довколишньої природи. Тоді добрі духи терпітимуть їх, і чоловіки зможуть мати жінок.

Людське ім'я, яке нічого не означає, може бути тільки у чоловіка. Проте його не можна придумати чи дати хлопчикові довільно, як дали мені в місіонерській школі. Для папуаса ім'я рівнозначне життю, щось дуже дороге. Його можна подарувати або відняти у ворога, можна й купити. Чим більше у чоловіка імен, тим він багатший. Від батька ім'я у спадок переходить до старшого сина. Але у сина вже є своє ім'я, двох імен йому не треба, тому батьківське ім'я він може дати своєму сину,