Леся Холодюк - Браслет із знаком лева

бік таке слівце… вбив-ця…. Але весела компанія принишкло перекидалася чорними, відполірованими у кубики камінцями із видовбаними замість цифр крапинками. Погляд Майкла, видно, справив на них відповідне враження, бо залишили гру і з-під лоба насторожено глипали, дивилися начебто на нього і крізь нього та над усе уникали зустрічі з його поглядом.

До Майкла дійшло, що оте страшне слівце таки адресоване йому і що обшарпані малайці його бояться, — їх злодійський гонор пасував перед авторитетом у злочинному світі тих, які могли піти на мокру справу.

— Харріс, руки! Ну! — гаркнув наглядач.

Майкл простягнув руки, їх відразу заломили за спину і стиснули кайданками.

— На дізнання!

Логіку останніх подій Майклові важко вибудувати. Одне знав напевно, якщо його кинули за грати, значить, це комусь потрібно. В голові закрутився завчений ще на початковому курсі юриспруденції перший кодекс законів Древнього Риму, так звані «Дванадцять таблиць».

Is fecit cui prodest — зробив той, кому це вигідно, — зубрив напам’ять. Тепер ця сентенція крутилася на думці і мала свою логічну довершеність.

Майкл уже не сумнівався в тому, що за грати його кинув Даві, або Ероут, або обидва вкупі. Даві потрібна Марта — він її отримав, своє (браслет із знаком лева) виторгував чи виторгує і Ероут. А він став перешкодою, котрої так майстерно позбулись. Ясна річ, для цього найняли профі. Шукали приводу позбутися і знайшли — влаштували вбивство, яке повісили на нього. Безцеремонність поліцейських теж свідчила про одне: у них є козирі на руках — беззаперечні прямі докази причетності до вбивства нікого іншого, крім Майкла Харріса.

Йшли коридором, стіни якого щедро вкривали чорно-зелені плями вологості, а внизу, на стиках з підлогою, затхло цвіла пліснява.

Ні, не може він зараз сконцентруватися і зібратися з думками як личить справжньому юристові. А втім, послухавши обвинувачення, котре, безперечно, йому зараз зачитають, матиме змогу розібратися в ситуації.

Так, хлопче, зберися, не кисни, і оперуй лише фактами. Підмет (хто?), присудок (що зробив?), обставини (з якою метою?). А на які питання ти знаєш відповідь? Інкримінування: Харріс вбив (бо називають вбивцею), кого — зараз стане відомо, з якою метою — теж скажуть. А як ти доведеш свою єдино правильну версію, що усе підлаштоване, аби забрати від тебе Марту НАЗАВЖДИ. Винуватець Даві стає не перше місце, а Ероут? О, його аж ніяк не слід скидати з терезів… І тепер Марта одна опинилася серед двох ворогів!

Господи, дай їй силу вберегти нашу дитину…

Його впхнули у маленьку кімнату з одним столом і двома намертво пригвинченими до підлоги табуретками.

За столом уже чекала молода малайка, зовсім дівчисько, і Майкл сподівався не помилитися, якби запитав, чи це, часом, не перша її адвокатська справа.

— Я ваш адвокат, Нурен Гадженг.

Майкл спромігся витиснути банальне «привіт». Знав, що за звиклою офіційною церемонією адвокат запросить його присісти на добряче сточений комашнею давно нефарбований табурет, і коли під вагою його тіла заячать розхитані ніжки, сприйме їх музику за увертюру і тільки тоді почне читати обвинувачення.

— Сідайте, — почув тремтливе звертання. Сумно посміхнувся: не помилився, — у адвоката дебют.

Майкл сів, вона ж продовжувала стояти. Натягла на носа величезні окуляри, за якими виразніше стало видно перелякані від напруження очі, і почала читати обвинувачення.

Приамбула, довга і незрозуміла, складена цілком у дусі бюрократичного апломбу судочинства — довго ходити думками навколо суті справи.

Говори швидше, — кричали думки. Майкл чув кожен удар серця, який з новим реченням ставав сильнішим і сильнішим. — знайдено труп громадянина королівства Нідерланди Теодора Ероута з ознакою насильницької смерті.

— Що? — зіскочив з місця Майкл. — Вбито Ероута?

Перелякані очі адвоката стали ще більшими. Дівчина шарпнулася назад. У горлі завібрував крик на допомогу, та Майкл сів на місце, низько опустив голову та обхопив її руками. Тільки тоді Нурен Гадженг полегшено зітхнула та продовжила декламувати:

— Прямі речові докази, знайдені на місці злочину, підтверджують причетність до вбивства Майкла Харріса.

— Стривайте, це все спеціально під лаштовано!

— Ви ще скажіть, що не знаєте Теодора Ероута!

— Знаю, але я його не вбивав!

— Тоді поясніть, будь ласка, звідки біля тіла Теодора Ероута взявся ваш пояс-гаманець? У ньому лежить квитанція на отримання грошового переказу. Отримували гроші?

— Так.

— Скільки?

— П’ятсот австралійських доларів.

— Правильно. Кілька австралійських банкнот так і лежать у гаманці. До того ж, пояс розірвано і один кінець був у руці Ероута. Він, очевидно, встиг вас ухопити за нього, але ви вирвалися і втекли, таким чином залишивши беззаперечний доказ у руках покійного.

— Цей пояс зник у мене тиждень тому!

— Ви про це зробили заяву у поліцію?

— Адвокате, це смішно. Це ж дрібничка.

— А що ви скажете про металевий гудзик з вашої сорочки з написом «EDEN», теж знайдений на місці злочину? До речі, я бачу, ви зараз у сорочці з такими ж гудзиками.

Майкл глянув на сорочку, накинуту поверх штанів. Внизу останього гудзика таки бракувало.

— Траєкторія польоту гудзика співпадає з місцем, де стояв злочинець, — сипала беззаперечними доказами адвокат. — Бо ви підкралися ззаду до Ероута і скрутили йому карк, коли він сидів і не сподівався, що хтось зайде до кімнати. Крім того, вас бачили у готелі, де ви скоїли цей жахливий злочин.

Склавши папери в папку, адвокат нарешті сіла і відклала документи вбік.

— Ну, то як я буду вас захищати? Краще зізнайтеся відразу — така моя порада. Але, згідно законів нашої провінції, ви можете звернутися до свого посольства за допомогою. Тільки судитимуть вас за індонезійськими законами, а до умисного вбивства європейця у