Володимир Кирилович Малик - Чумацький шлях

– Не піду! Подивіться – я ж майже гола! Мокра! Невмита! А ви мене на люди! Сором який!

– Нічого! Йди! Не вкрадуть тебе тут! Тягніть її!

– Кого тягти? Мене? Я не злочинниця!

– Там буде видно – злочинниця чи ні. А зараз – іди! Беріть її!

Два дебелі дядьки схопили її попід руки – повели на майдан, прямо до холодної, похмурої дерев’яної будівлі без вікон. Катря пручалася, опиналася, намагалася вирватися, але дядьки тягнули силоміць, а притягнувши, відчинили міцні дубові двері і пхнули в темну комірчину. Катря впала на солому, що зашелестіла під ногами. Позаду заскреготав металевий замок.

Для неї це був ще один удар. Теж, як і пожежа, несподіваний і жорстокий. Якусь хвилину чи дві вона лежала майже без свідомості, приголомшена страшною несправедливістю, що хтозна-звідки звалилася на її голову. Потім поволі повернулася до тями, підвелася, сіла під стіною, обхопивши коліна руками.

Холодний відчай заповзав у серце. Що робити? Що її жде? Сиділа довго і думала довго, перебираючи в пам’яті події минулого дня та минулої ночі. І ні в чому не знаходила своєї вини. Хіба в тому, що не врятувала Хуржика? А як було врятувати? Сам він був, мов квач, п’яний, а підняти його і викинути через вікно надвір не мала вона сили. Ні свідомо, ні через необережність хатину не підпалювала. То в чому ж її вина?

Так у роздумах, у терзаннях і сумнівах просиділа вона довго. А коли в церкві задзвонили до вечерні, знову заскреготав іржавий замок і почувся грубий голос:

– Виходь!

Катря вийшла. Яскраве надвечірнє сонце різонуло по очах – аж боляче стало. Новий вартовий, молодий дебелий парубійко, замкнувши замок, оглянув її, хмикнув:

– Ну й гарна! Ти хоча б солому з кіс повитрушувала! Та заплела їх або закрутила на потилиці! А то – ніби відьма!

– Яка я тобі відьма? – огризнулася Катря. – Мелеш казна-що!

– Так люди кажуть!

– Які люди?

– Ну, не базікай! Рушай! – посуворішав парубок. – І не здумай тікати! Все одно дожену – ще й ноги переб’ю! – і показав замашного кийка.

– А куди ти мене ведеш?

– Там побачиш! – А потім спокійніше додав: – У міський суд. Суддя требує!

Він привів її до так званого присутственого місця, тобто міської управи, приземкуватого цегляного будинку, де розмістилася канцелярія міського голови та міського суду. У чималій незатишній кімнаті за столом сидів лисий літній чоловік у казенному мундирі. Катря ніколи його не бачила, і він видався їй смішним. Його голий череп був блискучий, мов дзеркало. Вуса й бороду він голив, зате на ситих щоках, від вух до підборіддя, теліпалися дві сиві мички, що у панів, як чула Катря, називалися бакенбардами. А посеред них, над ротом, стримів, мов дуля, маленький кирпатий ніс. Очі були безбарвні і круглі, мов у сови. В інший час Катря усміхнулася б, але зараз було не до сміху.

– Привів, пане суддя, – сповістив парубок і підштовхнув Катрю наперед. – Кланяйся і сідай отам, біля столу!

Катря вклонилася і сіла на нефарбовану, вишмульгану до блиску дерев’яну лаву. Суддя підвів на неї свої совині очі, його рідкі вилізлі брови поповзли вгору.

– Ти чого майже гола?

– Все вбрання згоріло, добродію. Сама ледве жива вистрибнула у вікно.

– Ти знаєш, хто я?

– Мені сказали, що ви суддя.

– Так, суддя Пухляков… Сергій Іванович… І покликав я тебе сюди для чого, щоб дізнатися про причини виникнення пожару, від чого потерпіло немало людей. Вони вимагають покарання зловмисників, якщо такі виявляться.

– При чім же я тут? – спитала Катря.

– Як? – вирячився Пухляков. – Ти ж хазяйка!

– Ну, яка я хазяйка… Я наймичка…

– Ти вчора стала законною дружиною Семена Хуржика, як мені сказали знаючі люди. І пожар трапився в тій хатині, куди твій муж повів тебе після весілля на шлюбне ложе… Гм-гм… Отож ти мусиш знати, з чого все почалося. Розповідай!

Катря розповіла, як було.

– І все? – суддя недовірливо похитав головою. – Кажеш, Хуржик як тільки ліг на ліжко, так і заснув? А ти часом не тріснула його чимось по голові?

– Що ви, паночку? Хіба я вбивця? Для чого б це я робила?

– Кажуть, ти з великою неохотою пішла за Хуржика.

– Ну й що? Хіба це причина, щоб убити чоловіка? То я просто не стала б з ним під вінець!