Лариса Юріївна Копань - Пульсари

class="book">— Я завжди так своїм аспіранткам тему дисертації ставив — кажу, наприклад, що з десяти тисяч щойно вилуплених курчат одне вродилося триноге. І все. Якщо світилка придатна до науки, то одразу почне розмірковувати, чому воно триноге, дошукуватися причин і коренів. От ви, юначе, — Верхуша звернувся до Іоли, — ви тут все до ниточки вивчаєте, от ви скажіть, які юридичні проблеми виникають у зв’язку з нашою справою?

В Іоли почала смикатися щока. Юрист беззвучно барабанив пальцями по своїх колінах. Вгадуючи, які раки шаруділи зараз у їхніх душах, Психолог знову прийшов на виручку:

— Я, товариші, підтверджую, що на кафедрі Клима Гнатовича виростили штучного хлопця. Заприсягаюсь, що не жартую. Сам ледве повірив…

— От наука! От наука! — полегшено зітхнув Юрист. — Таких уже чудес набачишся, що не знаєш, який і кодекс у руки брати. Проблема перша, — посміливішав він одразу, — ви не мали права експериментувати на людській руці і не мали права вирощувати хлопця. Для експериментів собаки існують.

— Ох ви ж і мудрий, юначе, коли це вас не стосується, коли то не ваш син розбився… Звичайно, можна ще двадцять років їхати на собаках чи на шимпанзе. А у вас ось з’явилася хвороба вчора, і лікувати її треба сьогодні. Тоді як? Сьогодні одна причина раку, а завтра вже з’явиться інша. І я не маю права експериментувати?! То на користь людині чи на шкоду їй такі закони? Га? Навіщо ви тут сидите?

— Ми теж не дрімаємо, — намагався заспокоїти Верхушу Юрист. — Але ж не плутайте грішне з праведним… От ви запитуєте, чи громадянин ваш хлопець? Звичайно, він має усі права, якщо не порушує існуючих законів. Але чий він тепер син і яке його ім’я? Він неначе той самий, але ж і не той. Тут є деякі тонкощі. От до армії йти йому чи ні?

— Він уже відслужив, — уточнив Верхуша.

— А по-моєму, йти, бо одна рука відслужила, а друга — ні,  — заперечив Іола, — та й голова пілотку не носила. А от жінка його вдова тепер чи ні? Чи він неодружений?

— Я, юначе, таких дрібниць не знаю. Мені ось про бройлерів писати, — поскаржився Верхуша, глянувши на годинник. — То вже ваші проблеми. Ви про паспорт не забудьте, як у правовому плані це вирішиться, — новий йому видавати чи старий повернути?

— Не можна йому паспорт! — обурився Іола. — Тримісячне дитя, воно ж навіть правил вуличного руху не знає!

— Ет, якби не бройлери, повів би я вас, юначе, до цього хлопця, і ви б побачили, що він ходить і… стрибає,  — збрехав Верхуша про стрибки і ніяково закліпав очима. — Він достойно себе поводить. Педагоги і психологи його прискореними темпами навчають (знову прибрехав старий), так що паспорт потрібний. Підкажіть, що у метриці писати, як графи заповнювати, — за тим і прийшов до вас, і кланяюсь старістю…

Юрист покотився горошинкою сюди-туди по кабінету, раз, вдруге, потім зупинився перед Верхушею.

— Ви, будь ласка, зачекайте ще хвилинку. Зараз приведу мудрющого чоловіка. Він відає усією філософією нашого вузу.

Через хвилину за стіною почувся регіт, щось заторохтіло, грюкнули двері — і до кімнати, супроводжуваний Юристом, зайшов високий худющий чоловік. Він витирав сльози, схлипував од сміху.

— Ану покажіть мені цього рака… Це ви тут, Климе Гнатовичу? Давно не чув ваших смішинок, — гаркавенький голос Філософа розсипався по всій кімнаті. — Сиджу над проблемою об’єктивних основ форм логічного мислення, шукаю місце індукції та дедукції у формальній логіці, а ви тут без мене дискутуєте, і я нічого не чую! Спасибі, Юрист ось трохи розповів про ваші митарства. Ви мені відверто скажіть, Климе Гнатовичу, яку позицію у цьому експерименті займав наш ректор? Бо мусимо враховувати не тільки його передову суспільно-філософську думку, а й критичний аналіз існуючих точок зору із спірних питань гносеології даного явища.

— Що ви про ректора сказали? — Верхуша наставив за вухо долоню.

— Я питаю, чи підтримував він експеримент.

— Аякже. Коли бухгалтер упирався, як тур, ректор його викликав… Однієї крові з препаратами на мільйон… Ректор щодня дзвонив мені,  — прибрехнув Верхуша, — навіть просив, щоб я не йшов на пенсію у розпалі такого унікального досліду. Сказав, як треба, то ще мільйон добуде. Так-так. Висадка на Місяць обійшлася американцям у двадцять п’ять мільярдів доларів. Ректор сказав, що наш експеримент за значенням аналогічний виходу людини в космос, так-то, юначе.

Запала тиша роздумів і сумнівів — у кожного своїх.

— А що, як написати заяву, що хлопець загубив паспорт? — запропонував Філософ, ніби забувши ті філософські вершини, на які він щойно намічав маршрути й куди мав намір вести своїх співбесідників.

— Виключено, — пояснив Іола. — В архівах значиться, що похований уже, що небіжчик.

Не дочекавшись сподіваної допомоги від Філософа, край цій невизначеній бесіді рішуче поклав Юрист:

— Давайте зробимо так, Климе Гнатовичу. Ви собі йдіть і спокійно пишіть про бройлерів. Мине час. Як признають вашого штучного хлопця батько й мати, як почне він говорити — подамо в суд. Я впевнений, що гуртом засідателі знайдуть правильний вихід. Хоч я вважаю, що ніякий він не штучний, ніякий не гомункул і навіть не клон. Жива частка хлопця лишалася ж? Ви його шили, перешивали та доточували, це справа техніки. У біологічні закони ми не входимо, а юридичні кодекси не регламентують, що і до чого доточувать: руку до голови чи навпаки, як ви й зробили. А вам, товаришу Рожко, ставлю трійку, зважаючи на користь, що її приносите юриспруденції своєю практичною роботою.

МАТИ-МАЧУХА