Василь Зима - Ukrainian dream «Последний заговор»

затих хвилин за десять. Лежав, припавши обличчям до долонь, важко дихав і час від часу схлипував. Медсестра стояла над ним із ліками в руках і жестами просила перехожих іти собі далі.

— Випийте!

— Що це? — Марк перевів на неї бездумний погляд.

— Заспокійливе.

— Не треба, — підвівся, втер футболкою обличчя і, похитуючись, пішов вбік дороги ловити таксі. Він напевно знав, куди йому треба їхати зараз і що саме він має робити.

Синій «деу» зупинився, і Марк, навіть не питаючи про ціну, сів на переднє сидіння. Водій не сказав нічого, тільки попросив щільніше зачинити двері та поїхав на розворот.

Розділ 60 (Chapter 60)

У чому сенс нашого життя? Кожен шукає відповіді на це запитання. Я знайшов відповідь. Любов. Саме вона і є сенсом усього нашого життя. Це банально? Не знаю. Якщо ти прочитав це в книзі, то, звісно ж, це буде для тебе просто інформацією, яку можна сприйняти, можна забути за секунду, можна занотувати у власний щоденник, де ти записуєш крилаті фрази й усілякі там корисні речі: рахунки футбольних матчів, столиці різних країн, кухонні рецепти, три способи доведення жінки до оргазму чи метод збільшення статевого члена. Так от, до такого щоденника ти ще можеш записати ще й те, що сенс людського життя — в любові. Може, колись ти подумаєш про те, що в тих словах таки була правда, а може, і сам врешті знайдеш сенс свого життя й посмієшся з того, що записав у своєму старенькому записнику.

Для мене це геть не банально. Абсолютну істину не можна вигадати, вирахувати, довести чи спростувати. Вона просто відкривається тобі, і все. Оця істина стає частиною твого єства, кров'ю, яка змушує битися твоє серце, світлом, що виводить тебе з темряви й вимальовує в цілковитій темряві обриси предметів і тіл, які ти так довго шукав, але ніяк не міг знайти. Втім, одкровення істини не забезпечує її функціонування. Ти мусиш змінитися, і змінитися так, як вимагатиме від тебе оце одкровення, яке в один мент — опівдні чи ввечері, вночі, коли ти саме зібрався займатися сексом зі своєю коханою, чи о шостій ранку, коли встав і, протираючи очі, йшов до ванної чистити зуби і приводити до ладу шкіру обличчя, — прийшло у твоє життя та розділило його на дві частини: до цієї миті й опісля неї. Ти можеш ходити вулицями, просиджувати цілими днями за робочим столом, споживати в ресторані чи на кухні одну страву за іншою, знайомитися з дівчатами, займатися бізнесом чи іще що завгодно ти можеш робити і носити в своєму серці оцю істину, як дитина носить під сорочкою свою улюблену іграшку, аби її не забрали інші, радіти їй, одержувати величезну насолоду від усвідомлення того факту, що ти володієш істиною, про яку ніхто інший навіть не здогадується. Втім, прийде той день, коли ти змушений будеш вирішити: я житиму заради істини, чи істина — заради мене. І якщо ти обереш друге, ти прокинешся наступного дня й відчуєш порожнечу, таку велику і страшну, що тобі захочеться вдавитися, але ти вип'єш чаю, займешся онанізмом у туалеті, підеш на роботу й до вечора забудеш про те, що ще вчора ти був багатшим за увесь світ, бо мав те, що не можна ані купити, ані продати, ані навіть попросити, те, що просто приходить і змінює твоє життя, кидаючи виклик, на який ти мусиш відповісти і або переродитися, або втратити все.

Я вийшов на балкон тризіркового одеського готелю, що на десятій станції Фонтанки. Була перша ночі, великі берези схиляли своє гілля, і листя шуміло від свіжого вітру в мене над самою головою, ще, по-моєму, чувся гамір і сміх дівчат, які мешкали поверхом нижче, і от цієї саме миті я зрозумів: любов — ось заради чого варто жити. І не любов до чогось, а любов як субстанція, що керує всіма твоїми помислами, спрямовує тебе, підказує, що робити, а що — ні, надихає на великі й малі справи, розраджує, допомагає пережити втрату чи біль, образи й несправедливість, труднощі й нелюбов. Позбавляє тебе страху невдач, помилок і смерті. Любов, яка проводить тебе через горнило страждань і перемін, а врешті робить тебе іншим, таким, яким і має бути той, хто називається іменем Людина. Перше і найголовніше — ти починаєш любити себе. Не сусідів, які щоразу кажуть тобі щось образливе, коли зустрічають біля ліфта, а ти із ввічливості мовчиш у відповідь, а потім гризеш себе й думаєш, що іншим разом не будеш залишати відчиненими вхідні двері і не палитимеш на балконі, аби дим не заходив у відчинену сусідами кватирку; не роботу, заради якої відмовляєшся від вихідних, вільного часу і приховуєш від усіх свою хворобу, аби тільки не подумали, що ти поганий робітник, і не звільнили тебе без попередження, не гроші, які були для тебе вищою цінністю і відсутність яких повергала тебе в таку страшну депресію, вийти з якої вдавалося тільки за допомогою пігулок, відпочинку та чималої дози алкоголю, сексу в під'їзді, автотренінгу чи кількаденного сну з перервами на каву, яєчню й перегляд футбольного матчу чи «Дому-2»; не гарних дівчат, які псують тобі нерви, змушують вигадувати різні способи покласти їх у ліжко, влаштовуватися на три роботи, щоб придбати їм різні дурниці на кшталт модних джинсів, турпутівок до Туреччини, косметики, нового мобільного телефону чи авто; і навіть не друзів, які згадують про тебе тільки тоді, коли ти їм телефонуєш, або коли в них закінчуються гроші. Коли ти справді почнеш любити себе, інші це помітять. Їм раптом не захочеться з тебе кепкувати, і образливі слова застрягнуть у них у горлі. Коли любиш, ти цінуєш об'єкт своєї любові, а те, що цінне, не може бути зневаженим. І нехай ти не маєш доброї роботи чи заробітку, нехай ти вдягаєшся не в бутиках і єдина брендова річ на тобі — це труси з секонд-хенду, не важливо, важливо те, що ти розумієш головне: все це другорядне.

І ще, коли любиш себе, ти стаєш щасливим. Тобі не треба просити, аби тебе любили інші, не потрібно купувати дівчатам усе поспіль за можливість почути «я тебе люблю», знаючи, що це лишень слова, — усе це враз стає зайвим. Тобі добре бути самому, бо ти знаєш, що не сам. Мине небагато часу, і люди зацікавляться тобою, вони врешті зрозуміють, що не вони тобі потрібні, а ти їм, бо в тобі є