Ренделі Фрейкс - Термінатор

як і вона. Виявилося, що Сарі для вбивства потрібно те, чого не треба Термінаторові.

Ненависть.

Ненависть до людини, якої вона зовсім не знала.

Моргнувши, Сара швидко змахнула рукою з чола піт і знову стиснула кольт, що здригнувся в її руці.

Вона перевела погляд з Дайсона на Тарісу, потім на Блайт і Дені. Родина… Вони тремтять від жаху.

А вона їхній кат.

Сара ковтнула повітря, і кожен її м’яз напружився.

Але палець, що лежав на спусковому гачку, не поворухнувся.

Її воля раптом ослабла, гаряча кров охолонула. Сара виявилася зовсім безпорадною.

Повільно вона опустила зброю.

Усе було скінчено.

Їй раптом забракло сил, і Сара слабко змахнула рукою, зробивши якийсь дивний жест. Щось на кшталт «залишайтеся на місці, не рухайтесь». Немов варто їм поворухнутися — і крихка рівновага розсипеться.

Сара задкувала. Їй не вистачало повітря. Здавалося, вона злякалася того, чого ледь-ледь не скоїла. Наткнувшись на стіну, сповзла вниз і опустилася на коліна. Кольт вислизнув з її пальців і впав на килим. Сара притулилася щокою до стіни.

Тепер насправді все скінчено.

І вона нічого не може вдіяти.

Анічогісінько…

Парадні двері розчинилися, і до будинку ввійшов Термінатор.

Джон ішов позаду, чіпляючись за його рукав. Він умить зрозумів, що сталося. Сара, пістолет, заплакана родина…

Джон підбіг до матері. Термінатор схилився над Дайсоном і почав оглядати його плече.

На Сариних щоках були сльози. Але ж їй здавалося, що вона давно втратила здатність плакати.

Джон нерішуче доторкнувся до її руки.

— Мамо! З тобою все гаразд?

— Я не змогла… О господи! — вона начебто вперше помітила, що Джон поруч. — Ти… прийшов, щоб… зупинити мене?!

Джон кивнув, очікуючи, що мати виголосить шалену промову. Почне розмірковувати про те, що він потрібен для майбутнього і тому не сміє ризикувати…

На його подив, Сара обійняла його за плечі й міцно пригорнула до себе. З її грудей вирвалися голосні ридання. Джон обійняв матір за шию, а вона здригалася в риданнях і притискала його до себе..

Джон мріяв про це все життя. Заради цього він і жив. І тепер сльози пекли йому очі, перехопило горло, і він ледве міг говорити.

— Усе гаразд, мамо. Усе буде добре. Ми щось вигадаємо!

Вона прошепотіла йому на вухо:

— Я люблю тебе, Джоне. І завжди любила.

Його серце шалено закалатало, він поцілував матір у розпашілу щоку.

— Я знаю, мамо. Я знаю…

Таріса ошелешено дивилася на цю дивну сцену. Кров на стінах, зарюмсані діти, жінка та хлопчик, що ридають, притулившись одне до одного, і дебелий чоловік, який мовчки розриває закривавлену сорочку її чоловіка й оглядає рану з таким виглядом, нібито він знав усе це заздалегідь.

Чоловік повернувся до неї і спокійно мовив:

— Рана чиста. Кістку не розтрощено. Якщо перетиснути рану, то кровотеча зменшиться. «Чудово», — подумала ошелешена дружина, а дебелий чоловік узяв її руки й міцно притиснув їх до рани.

— Чи є у вас бинти?

Тепер Дайсон відчув біль — сильними поштовхами він поширювалася всім тілом.

— Бинти у ванній. Ти не міг би їх принести, Дені? — Дайсон намагався говорити звичайним голосом, щоб не показувати дітям, як йому боляче. Він хотів заспокоїти дітей.

Дені кивнув і вибіг до холу.

Джон неохоче відірвався від Сари. Жінка втерла сльози. Звичка стримуватися взяла гору. Але Сара розуміла, що сьогоднішній емоційний сплеск коштуватиме їй дорого.

Джон підійшов до Терміна тора.

Дайсон здивовано дивився на своїх незвичайних гостей.

— Хто ви такі, хлопці?

Джон дістав десантного ножа, що стирчав у Термінатора за халявою, і простягнув його кіборгові.

— Покажи йому.

Термінатор зняв куртку, оголивши м’язисті руки. Джон вивів Блайт до холу — дівчинка і без цього вже натерпілася страху.

Таріса рвонулася було за донькою, але не наважилася відірвати руки від рани чоловіка. Вона відчувала, що кров ось-ось заюшить у неї крізь пальці.

Таріса знову перелякалася, тому що побачила, як той великий чоловік махнув довгим, пласким ножем і глибоко встромив його собі в руку трохи нижче ліктя. Плавним рухом надрізав шкіру навколо. Потім розпанахав її до зап’ястку і швидко відтягнув донизу, немов хірургічну рукавичку. Шкіра відійшла, оголивши закривавлений кістяк.

Таріса закусила губу, намагаючись не закричати.

Дайсон зойкнув. Кістяк було зроблено з блискучого металу й обладнано гідравлічним приводом. Пальці були виконані чудово, вони могли стискатися в кулак і випрямлятися. Терміна тор підняв руку догори, долонею до вченого.

І Дайсон зрозумів, що таке об’єкт № 1 — адже перед ним була ще одна металева рука, і навіть жест, можна сказати, такий самий.

— О господи, — тихо прошепотів Дайсон.

Термінатор опустив руку.

— А тепер слухай дуже уважно, — наказав він.

* * *

Потім Сара сиділа на вузькому стільці на кухні Дайсонів, сховавши обличчя в долонях і дихаючи глибоко й повільно. Джон був поруч із нею. Сара відчувала тепло його тіла, і це зараз для неї було найголовнішим. Таріса тримала Блайт на руках. Дені згорнувся бубликом на ковдрі, покладеній на підлогу. Діти слухали довго, доки їх не здолав сон. Дайсон теж слухав, і його обличчя, освітлене настільною лампою, було схоже на обличчя того хлопця на стіні в Сікстинській капелі — обличчя розкаяного грішника. У незворушних очах застиг жах від почутого. Дайсонове плече було перебинтоване. Рука Термінатора до ліктя теж була в бинтах, просотаних кров’ю. Сталеве передпліччя та кисть зблискували в тьмяному світлі. Дайсон слухав розповідь Термінатора. Той розповідав про Небесну Мережу, про Судний День… Про все, що станеться. Не щодня ти дізнаєшся, що винен в загибелі трьох мільярдів людей. Дайсон тримався добре. Він довго думав над словами робота. Потім сказав:

— Мене зараз знудить.

Він звів очі й міцно вчепився в стіл, немов його насправді нудило. Ученого охопив тваринний жах. Моторошний нічний кошмар порушив плин усього його життя.

Дайсон благально мовив:

— Але ж ви засудили мене за те, чого я ще не зробив. Боже мій! Звідки нам було знати?

З напівтемряви озвалася Сара. Її очі було спрямовано на Дайсона, але вона дивилася крізь нього, ненавидячи всіх чоловіків, окрім Сальседи та Кайла. В її очах клекотіла довго стримувана лють, яку викликали потворні криваві бойні — люди влаштовували і влаштовують їх з перших днів свого існування.

— Авжеж! Звідки тобі знати?! Ви всі тільки й умієте поганити світ своїми паскудними ідеями та зброєю. Тобі відомо, що кожна рушниця й пістолет мають ім’я конкретного мужика? Кольт, Браунінг, Сміт, Томпсон, Калашников… Чоловіки, а не жінки зробили водневу бомбу — її винайшли такі-от