Ренделі Фрейкс - Термінатор

життя не знищив. Сара знала, що здатна виконати свій задум. Це надзвичайно легко: одне механічне натискання на гачок — ледь-ледь, усього на чверть дюйма — і людина вийде з гри.

І тоді мільйони людей зможуть спокійно жити далі. Дайсон не помічав ледь чутного, ритмічного поклацування клавіш, на які натискав. Його увага цілком сконцентрувалася на символах, що світилися на екрані.

Саме вони відіб’ються в його мозку перед тим, як згасне свідомість.

На спині Дайсона з’явилася мерехтлива червона цятка. Мітка лазерного прицілу. Цятка тихо повзла вгору до його голови.

Сара припала до нічного прицілу. Видно чудово. Мітка рухається по мішені…

Сарин палець напружився, повільно натискаючи на спусковий гачок. Жінка затамувала подих.

Настав час прибрати Дайсона…

Трохи потанцювавши на шиї людини, лазерна мітка зупинилася в неї на потилиці.

Машина Дені проїхала килимом і на швидкості наскочила на серйозну перешкоду — Дайсонову ногу. Учений зітхнув, повернувшись з небес на землю, і нахилився, щоб підняти машину з підлоги.

Раптом шибка за його спиною розлетілася, засипавши Дайсона уламками скла. Він відчув, а Вірніше, здогадався, що над його вухом просвистів якийсь малесенький предмет. Екран вибухнув, викинувши Гскри. Ошелешений Дайсон злетів зі стільця й витріщився на велику дірку в шибці. Це його врятувало, тому що другим пострілом знесло верхню частину спинки стільця приблизно за дюйм від голови ученого.

Дайсон інстинктивно кинувся долілиць на килим.

Кулі зрешетили вікно, письмовий стіл, комп’ютер та пульт. Коли вибухнув монітор, кімната занурилася в темряву.

І Сара вже до ладу нічого не бачила.

Дайсон повз килимом за письмовим столом, а кулі одна за одною втикалися в дерево. Стіл спалахнув з одного кінця.

Нажаханий Дайсон притулився щокою до килима і побачив щось іще моторошніше…

Його перелякані діти розгублено стояли в холі.

— Діти, тікайте! Забирайтеся звідси! Тікайте!

Таріса почула постріли. Вона й гадки не мала, що відбувається. Спершу вирішила, що влаштували феєрверк. Липень не за горами, і цілком можливо, дітлахи вирішили заздалегідь відзначити свято. Але, почувши дзенькіт розбитого скла, зістрибнула з дивана й помчала з кімнати до кімнати, немов локомотив, що втратив керування. Таріса шукала дітей. Вона наскочила на ріг і раптом побачила їх: діти з лементом бігли назустріч. Таріса пригорнула малих до себе, і, обережно пройшовши холом, зазирнула до кабінету.

Дайсон лежав на підлозі посеред уламків скла, а навколо свистіли кулі.

— Майлзе! Боже мій!

— Не заходь!

На Дайсона впали уламки потрощеного комп’ютера. Учений смикнувся і в розпачі подивився на. двері, але бігти не можна — він опиниться перед ворогом як на долоні.

Сарина рушниця, яка стріляла з огорожі, клацнула востаннє — скінчилися набої. Жінка жбурнула її донизу й витягла з кобури під пахвою свій кольт 45-го калібру. Підхопившись, кинулася до будинку, заряджаючи кольт.

Це так легко.

Легше, ніж кохатися.

Або народити.

Або складати вірші.

Убивати легко.

Якщо, звичайно, не замислюватися…

Лежачи під столом, що вже нагадував шматок сиру, Дайсон побачив чийсь силует. Хтось ішов двором. Військові чоботи впевнено тупотіли по землі, невблаганно наближаючись.

Дайсон вирішив добігти до дверей, що вели до холу.

Сара підняла кольт, увіп’ялася поглядом у розбиту шибку і, затамувавши подих, приготувалася зробити чергову серію пострілів.

Дайсон підхопився та прожогом кинувся до дверей.

Сара безжально навела на нього зброю.

Вона не могла схибити.

Але неможливе виявилося можливим. Дайсон зачепився ногою за кабель дисководу й упав, куля влучила в лампу саме на рівні його голови. Дайсон сильно вдарився об підлогу, але все одно продовжував повзти вперед.

Позаду почувся дзенькіт розбитого скла. Дайсон не зміг стриматися, щоб не подивитися, хто ж намагається його вбити. Не припиняючи рухати руками й ногами, він кинув через плече несамовитий погляд.

І був уражений, побачивши дивну жінку в солдатській спецівці. Вона стояла біля вікна, що займало всю стіну, і знову цілилася просто в нього.

Таріса істерично верещала.

З переляку Дайсон втратив відчуття реальності і зненацька опинився в холі. Наступна куля таки наздогнала його. Він упав, але намагався повзти далі. Таріса, роззявивши рота, витріщилася на пораненого чоловіка. На лівому плечі чітко проступала дірка від кулі сорок п’ятого калібру. Підводячись, Дайсон забруднив своєю темною кров’ю світло-бежеву стіну.

Жінка йшла кабінетом, невблаганно націлюючись в нього з кольта.

Дайсон скам’янів від жаху, помітивши її незворушне обличчя. Вона не вважає його за людину. Він для неї просто шматок м’яса, а вона м’ясник. Інстинкт підказував Дайсонові, що треба або бігти, або захищатися. Сам же вчений тієї миті майже бажав, щоб його застрелили.

Можливо, він намагався боротися з долею, що готувала йому смерть?

Але завдяки випадку його життя тривало. Спіткнувшись на порозі, Дайсон упав, і кулі влучили в порожнечу.

* * *

Термінатор та Джон зупинили машину на газоні біля будинку Дайсона, і, вискочивши з неї, кинулися до дверей. Джон почув постріли, що долинали зсередини, і в розпачі промурмотав:

— Чорт, спізнилися!

Міцно притискаючи до себе дітей, Таріса задкувала до вітальні. Сара йшла за Дайсоном, що шкандибав слідом за родиною. Раптом Дені випручався з обіймів матері й помчав до батька. Таріса ще сильніше вчепилася в Блайт і крикнула синові, щоб той повернувся.

Але хлопчик біг до батька, відчайдушно горлаючи:

— Татку!

Підкорюючись миттєвому поривові, Таріса відпустила Блайт і, кинувшись до чоловіка та сина, затулила їх собою. Сара підняла кольт. Таріса вигукнула:

— Ні-і!

І тут Сару вперше зрадила її витримка.

Вона закричала:

— Ані руш! Я сказала, ані руш, падлюки!

І спрямувала дуло кольта на Тарісу.

— Лягай на підлогу! Ну! На підлогу, кажу! Ну!

Вигляд у Сари був несамовитий, вона вся тремтіла від напруження. План убивства порушено — репетували діти, з’явилася дружина… Цього Сара не врахувала. Таріса впала навколішки, перелякано витріщившись на дуло пістолета. Блайт обхопила рученятами шию Дайсона й закричала тоненьким голоском:

— Облиш мого татка!

Події відбувалися з карколомною швидкістю.

Настав вирішальний момент. Сара хотіла натиснути на гачок. Вона мусить натиснути на гачок!

— Замовкни, дівчинко! Забирайся геть!

Долаючи біль, Дайсон поглянув на Сару. Він намагався зрозуміти, у чому річ. Хто вона? Грабіжниця? Божевільна? Сектантка?

Чорне дуло опинилося вже за якийсь фут від його обличчя.

Дайсон зненацька вигукнув:

— Будь ласка… дозвольте дітям… піти!

— Закрийся! Закрийся!!! Покидьку! Це ти в усьому винен! Ти!

І ось тут убивство здалося їй неймовірно важкою справою, тому що Сара підійшла занадто близько до своєї жертви й забарилася. Вона встигла зазирнути в очі Дайсону. Він уже був не просто мішенню. Він був людиною. Такою самою,