Джорджіна Говелл - Королева пустелі

у відділенні поранених і зниклих безвісти, їй досить часто доводилося дізнаватися про жахливі звірства та різню на фронті, і Ґертруда мусила тримати це при собі, не маючи нікого, з ким можна було б цим поділитися і хто міг би відволікти її думки від страхітливих насильницьких сцен, що спалахували у неї в голові. На той час Ґертруда як ніколи відчувала сильну нестачу чоловіка та родини. Удома Моллі та й Ельза, хоч і дещо меншою мірою, зі своїми сім’ями та постійними домашніми клопотами, усміхалися, кажучи про значущість сестри, і з любов’ю називали її «Ґертрудою Великою». А тоді вона відписувала їм щось про їхні клопоти так, ніби вони були для неї такими ж важливими, як державні справи. Лише у своєму листі до Чирола Ґертруда припідняла завісу правди: «Єдині цікаві листи, які я отримую — крім ваших — надходять з єгипетського арабського бюро. Я пишу їм раз на тиждень, і вони тримають мене в курсі подій у Хіджазі та Сирії... Моя родина пише лише про свої особисті справи, про що мені теж цікаво читати, бережи їх Боже».

Ґертруда з Коксом тепер працювали пліч-о-пліч, долучивши до своєї команди Вілсона та інших співробітників бюро; ця команда доклала чималих зусиль, щоб навести лад у вілаєті Басри, проводячи політичні реформи в сферах сільського господарства, фінансів, законодавства й освіти. Вони залучили місцевих шейхів до органів правління, заплативши їм за те, щоб кожен керував своїми районами. На жаль, перша спроба арабського самовизначення провалилася через корупцію та зловживання службовим становищем. Тож команда мусила направляти представників британського уряду співпрацювати з шейхами на більш віддалених територіях.

Зимова кампанія під керівництвом генерала Мода включала в себе повернення міста Ель-Кут і наступ на Багдад, який британські військові сили захопили 11 березня 1917 року. Центр подій перемістився на північ, і Ґертруда чекала повідомлення від сера Персі, який мав викликати її до себе в Багдад, щоб разом утворити ядро системи його нового секретаріату. Ґертруда написала додому:

«Сьогодні я отримала від сера Персі листа з передової, сповненого тріумфування та впевненості... Це перший великий успіх війни, і, я думаю, він матиме відмінні й прекрасні наслідки. Я вірю, що нам вдасться започаткувати величний та процвітаючий центр арабської цивілізації; частково це було моєю місією, принаймні я сподіваюся, і я не проґавлю в ній жодної деталі... Я не можу передати словами, як це прекрасно бути присутньою при зародженні, так би мовити, нового адміністративного управління».

Ґертруда отримала виклик і попливла на переповненому пароплаві річкою вгору: дев’ять днів подорожі за підвищеної вологості і спеки з декількома медсестрами і шістьма сотнями солдатів. У Раунтоні родина Беллів отримала телеграму з двома словами «Пишіть [в] Багдад».

Багато хто, як і Арнольд Вілсон, залишалися переконаними в тому, що лише цілковитий контроль Британії гарантуватиме поставку нафти британському військово-морському флоту та самій Британській імперії. Однак багато було й таких, як Гардинґ, хто вірив, що будь-яка форма арабського партнерства призведе до хаосу на Близькому Сході й позбавить Велику Британію її зв’язків з Європою, Індією та рештою країн Сходу. Та всі вони помилялись. На основі британського управління в поєднанні з арабським самовизначенням і гордістю от-от мала постати прекрасна держава. Стабільність триматиметься майже непорушно до 1920 року, поставки нафти не припинятимуться, а британських великодушних інтересів дотримуватимуться. Чутливе ставлення до світогляду та намірів мешканців Близького Сходу, яке Ґертруда донесла до свого уряду, дасть їй змогу досягнути того, що всі вважали неможливим. Це була важлива місія, яка чекала на неї в Багдаді.

Розділ 12

Правління Ґертруди

Протягом декількох тижнів Ґертруда з нетерпінням чекала на свій приїзд до Багдада, вона дуже хотіла знову пожити у тому прекрасному місті, де вже мала багато друзів. Зітхнувши з полегшенням, вона зійшла із залюдненого пароплава й почала пробиратися крізь натовп, рухаючись причалом туди, де чекав автомобіль Кокса. У бюро Ґертруду тепло зустрів її начальник і декілька його підлеглих. Вона ще не знала, де зможе оселитися, але після дванадцяти місяців життя в одномісній кімнаті штаб-квартири в Басрі сподівалася на щось просторіше й прохолодніше. Ґертруді пообіцяли, що тут мандрівниця матиме у розпорядженні цілу квартиру, тож вона знову сіла в автівку й вирушила за адресою, папірець з якою тримала в руці.

Автомобіль зупинився біля брудного шумного маленького базару. Назустріч вийшов підлабузницький господар будинку й провів гостю до задушливої коробки, в якій вона мала жити; там не було ні води, ні натяку на бодай якісь меблі. Ґертруда прихопила деякі речі з Басри, однак їх ще не розвантажили з судна, тож її слуга Міхаїль залишився, щоб забрати привезене. Оскільки Ґертруда була досвідченим мандрівником, вона не розлучалася зі своїм парусиновим ліжком та ванною, які тепер розклала у своїх неохайних кімнатах: «Я розпакувала свою коробку, яку під час переправи впустили в річку Тигр, і розвішала усі речі сушитися на перилах... Спека настільки нестерпна, що немає чим дихати. У квартирі немає навіть стільця, на якого можна було б скласти речі, а коли мені знадобилася вода, щоб умитися, я відчинила вхідні двері й пішла по воду на базар».

Ґертруда повечеряла разом із сером Персі, а тоді повернулася до свого помешкання й лягла спати. Згодом вона прокинулася від того, що хтось гучно барабанив у двері. То був її слуга Міхаїль, який привіз решту багажу. Ранок розпочався з нестерпної спеки та шуму центральної частини Багдада: «Мушу зізнатися, що після того, як мені довелося збиратися й снідати на підлозі, я почуваюся дещо збентеженою».

Ґертруда не збиралася непокоїти з цього приводу Кокса: вона була там на таких самих умовах, як і інші її колеги, до того ж він мав важливіші справи. Тож Ґертруда взяла свій солом’яний капелюх і пішки вирушила шукати краще житло; вона спустилася вниз до прохолодніших, затінених деревами районів біля річки, поряд із політичним представництвом довоєнного австрійського посольства. Майже одразу вона наткнулася на стару стіну, яка оточувала величезний зарослий сад з тінистими деревами та великою кількістю рожевих троянд. Вглядаючись крізь залізні ворота, Ґертруда побачила в самому кінці невеликої стежки кам’яний бак для води, а одразу за ним був не будинок, а три занепалі літні будиночки, на дахах яких сиділи птахи. Частину маєтку займав протяжний сад з фініковими пальмами — прохолодне місце, де можна було б прогулюватися вечорами.

У житті буває так, що ті місця, в яких ми проживаємо значну частину свого життя, самі нас знаходять, і точно так