Девід Моррелл - Рембо

бік маленького заґратованого віконця на дверях.

Пролунали кроки.

Але не впевнена хода полковника Зейсана та прапорщика Каурова, які поверталися закінчити допит.

Ні, цього разу це було шаркання.

Багато ніг. Хтось упав. Удар кийка по тілу. Людський стогін. Чиєсь прохання. Нові удари кийком. Грубі команди охоронців.

Через ґрати Траутмен побачив афганців, які брели повз його камеру. Хоча все пливло перед його очима, він нарахував близько десяти в’язнів, і в нього вистачило сил здогадатися, що. вони також тут уже давно. Охорона гнала людей у тому напрямку, звідки з’являвся полковник Зейсан.

До тих дверей, через які привели сюди самого Траутмена.

Ноги відмовилися тримати. Він ковзнув униз, залишаючи на металі кривавий слід від розбитих губ.

Він подумав, що якщо б радянські хотіли звільнити полонених, то охорона поводилась би з ними інакше. І самі полонені не просили б ні про що.

Передчуття Траутмена закріпилося, і він не зміг стримати стогону.

РОЗДІЛ 7

Майор Азов розглядав двір фортеці з вікна кабінету полковника Зейсана. Сонце на заході відкидало тінь на шеренгу солдат, які завмерли по команді «струнко».

Азов із відразою похитав головою. Йому було сорок років. І з його грубим обличчям солдата дивно контрастували живі, повні пристрасті очі. Йому дуже хотілося, щоб він ніколи не знав цієї некерованої країни.

Азов повернувся до свого начальника.

Товаришу полковник, при всій моїй повазі до вас я повинен зазначити, що це була ваша ідея відправити колону замість того, щоб почекати, поки ми з’ясуємо, де ховаються ці бандити.

Ви хочете сказати, що те, що сталося, було моєю помилкою? — перепитав Зейсан.

Ну що ви, звичайно, ні! Ми повинні перехопити ініціативу. Однак ми не завжди можемо передбачити наслідки, навіть якщо тактично все сплановано прекрасно.

Ви називаєте втрату трьох вертольотів, двох танків, шести БТРів і більше сотні солдат протягом двох днів гарним плануванням?!

Азов не наважився ще раз нагадати, що ідея відправлення колони належала полковникові.

Повстанцям слід дати урок, — сказав Зейсан. — Вони ховаються поблизу місця нападу. Я в цьому переконаний. Завтра я віддам наказ про повномасштабну операцію з їх виявлення та знищення.

А що, коли вони хочуть переконати вас, ніби ховаються в тому районі? Надто поспішними діями ви можете виправдати їхні надії.

Не суперечте мені, майоре! Ви вже говорили про наслідки. Те, що повстанці влаштували сьогодні, повинно справді мати наслідки!

Азов знову дивився у вікно на шеренгу солдат.

А як з американським полоненим?

Що ви маєте на увазі?

Його необхідно відправити в Кабул, перш ніж ви почнете пояснювати місцевим щодо наслідків. Якщо він дізнається про… — Азов зробив жест у бік вікна.

Американець залишиться тут, поки не скаже мені, де ховаються заколотники, і поки я не розберуся із цим непорозумінням!

Хтось постукав у двері кабінету. Увійшов прапорщик Кауров.

Полонені заколотники доставлені у двір за вашим наказом!

Виконуйте наказ далі.

Азов ще більше пошкодував, що потрапив сюди.

РОЗДІЛ 8

Незважаючи на товсті кам’яні стіни камери, Траутмен почув глухі розкати пострілів у дворі.

І далекі крики.

Голова його лежала в калюжі крові, а стогони перейшли в прокльони.

РОЗДІЛ 9

Прізвище полоненого було Андрєєв. Він сидів поруч із Рембо біля входу в печеру й дивився, як сонце опускається за гори. Афганці молилися, ставши на коліна. Рембо шанобливо почекав, поки молитва буде закінчена, а потім російською пояснив Андрєєву, що він від нього хоче.

Блакитні очі солдата розширилися:

Ви так добре говорите російською мовою!

Це одна з моїх військових спеціальностей. Ще я говорю тайською та в’єтнамською.

Ви солдат?

Був колись, — Рембо задумався. — Мабуть, можна сказати, що я у відставці. Я тобі поставив запитання. Ти знаєш, де тримають американця?

Так, я бачив вашого друга.

Рембо нахилився ближче до полоненого.

— Де?

У фортеці.

Він живий?

Хто знає, скільки він ще протримається? Вони його б’ють. Щодня.

Жовна заграли на вилицях у Рембо.

Покажи мені, де вони його тримають. Намалюй карту.

Усе одно його не можна витягнути. Фортеця захищена надто добре. Навіть усі ці заколотники не візьмуть її.

Вони й не збираються туди йти. Я піду сам.

Ви? — здивувався Андрєєв.

Зі своїм другом. Удвох є шанс проникнути всередину непоміченими.

Але навколо фортеці мінні поля! Навіть якщо у вас є карта, без провідника через них не пройти, — Андрєєв про щось подумав. — Вам доведеться взяти із собою мене.

Доведеться? Подумай як слід.

Ви не впевнені, чи можна мені довіряти?

Он там стоїть людина із сокирою, у якої немає сумнівів із цього приводу. Чому ти втік із поля бою?

Ви думаєте, я боягуз?

Я нічого про тебе не знаю. І даю тобі шанс пояснити.

Андрєєв пригладив своє світле волосся.

Те, що ми тут робимо, неправильно. Я люблю свою країну, але цю війну ненавиджу. Багато солдатів думають так само, як я. Деякі навіть утікають. Це погана війна. Як у В’єтнамі.

Так, — сказав Рембо, — як у В’єтнамі. — Він відчув присмак жовчі в роті. — Ти хочеш сказати, що збирався дезертирувати?

Андрєєв здивовано озирнувся.

Схоже, я так і зробив.

Якщо тільки ці люди тебе приймуть.

Андрєєв опустив погляд.

Так. Звичайно, якщо…

Вони захочуть, щоб ти боровся проти своїх. Ти здатний на це?

Солдати у фортеці для мене не свої. Я родом з не дуже великого міста, Перм називається. Там у мене свої. А ті, хто живе в Москві, вони й гадки не мають, як у нас погано. Військові забирають молодь із села та посилають служити подалі від дому. А в Москві кажуть, що ми тут перемагаємо. Це неправда. На війні ніхто не перемагає. Ця війна не моя. Якщо мені афганці дозволять залишитися, то вони для мене будуть своїми.

Рембо пильно на нього подивився.

Ви можете мені довіряти. Андрєєв не підведе американця. А от чи можна вам вірити?

Щоб урятувати тебе, я ризикував своїм життям.

А я тепер ризикую своїм, щоб допомогти вам.

Ну добре. Я про це подумаю.

ЧАСТИНА VII

РОЗДІЛ 1

Рембо вивчав намальовану Андрєєвим карту доти, поки не вивчив напам’ять кожну дрібницю. Він піднявся зі свого місця в куті лазарету, де сидів поруч із гасовою лампою, відкинув ковдру та вийшов у темряву.

Цієї ночі повстанці не запалювали вогнів. Табір повністю занурився в пітьму. Якщо вертольоти прилетять у передгір’я, щоб помститися за денний напад, вони помітять вогонь. Пройшло кілька секунд, перш ніж очі Рембо