Galina Vasilievna Moskalets - Королівство, Galina Vasilievna Moskalets

випустіть кольорових мишей! Їм тут нічого не загрожує, – нагадав Марко. – Усе потрібне знайдете в шафці.

– Коли ви повернетесь? – спитала Соня, хапаючи першу-ліпшу книжку, що стояла на поличці.

– Державні справи швидко не вирішуються, – поважно мовив Мортіус.

48

Власне, то в Серединному світі можуть засідати цілими тижнями парламенти, конгреси й Верховні Ради. Тому Мортіус сподівався побачити, як поважні люди сперечаються, чубляться або просто дрімають. Чи голосують одноголосно, як це було за попередньої влади в його країні. Але все одно, цікаво порівняти... Добре, що вони встигли. Перед повнісіньким залом з'явився Головний Церемоніймейстер і схилившись над товстою книгою, відшукав у ній потрібне місце. Тоді набрав повітря в груди й мовив:

– Від імені народу Королівства зачитаю Закон про успадкування королівського трону: Місце попереднього короля займає його наступник, найстарший син чи дочка, якого Його Величність визнав гідним королівського трону.

Усі знали текст Закону. Зміст його був дуже простий, якщо в Королівстві все йшло, як належить. Але тепер ситуація була інша. Церемоніймейстеру тремтів голос, коли він продовжив після паузи:

– Ми повинні заслухати Головного Правничого Королівства, котрий дасть нам тлумачення Закону.

Як відомо, юристи вміють говорити без зайвих сентиментів. Той лисий чоловік у сірій мантії, що спадала на звичайний костюм, одразу приступив до діла:

– Отже, ситуація така. У покійного короля Даниїла був єдиний син, принц Август, якого він призначив наступником трону в Указі за номером 344. Дозволю собі зачитати цей Указ...

49

Із Королівського саду був вихід на терасу, куди виходили вікна кабінету короля, великої кімнати, заповненої книжками та рукописами. Звідти він міг милуватись садом. Охорона з'являлась тільки тоді, коли король виходив із кабінету. Однак, цей шлях до Головного Залу не був безпечним, як сказав Марко. Тому вони з Мортіусом полізли через віконце до підвалу, звідки вже потрапили до службових приміщень. Дорогу назад Мортіус не зумів запам'ятати, бо потім напівтемними вузькими сходами вони чомусь піднялись на горище, а потім і на дах, вкритий візерунчастою оранжевою черепицею. Але й це ще був не кінець. Із даху вони полізли у вікно вежі. Там стояв телескоп, вкритий пилом. Мортіус у дитинстві мріяв про такий, однак життя змусило його частіше дивитись на землю, а не в зоряне небо. Вони зійшли донизу. Їй Богу, навіщо було ходити то вгору, то вниз!.. Мортіус аж захекався, але Марко зовсім не звертав уваги на його фізичний стан.

На нижньому поверсі круглої вежі висіли сині халати.

– Вдягніть оце, – коротко кинув хлопець, і почав щіткою зчищати з себе пил та павутиння.

– А ти?

– Я не хочу переодягатись. Зрештою, це – мій дім.

Мортіусу не сподобались такі слова:

– Навіщо ризикувати? Тебе можуть схопити крутиголовці.

– Вони або нікого не хапатимуть, або хапатимуть всіх підряд. Серпень не ховатиметься. Я буду з ним. Я не хочу стати вигнанцем!

Мортіус хотів щось сказати про підпільну боротьбу, але тільки зітхнув:

– Який тоді сенс мені переодягатись? Ліпше вже з вами... загинути. Тільки хто подбає про наших дівчат і звірів?

– Тому я й кажу одягти халат. Він свідчитиме про вашу скромну посаду.

– Яку ще посаду?

– Прибиральника.

– Може, мені ще віника взяти? – образився Мортіус. – Я думав, що ти відведеш мене в ложу друзів короля...

– Ви що, жартуєте?

– Так. Яка це муха тебе вкусила, хлопче? Ти став сам не свій...

– Патруль крутиголовців застрелив учора мого батька. Слухайте мене уважно! Зараз ми вийдемо в коридор, повний людей. До зали ми не потрапимо. Ми нічого не побачимо, але зможемо чути. Ми можемо бути потрібні як свідки. Розумієте, Мортіусе?

Мортіус кивнув. Бідний хлопець... Певно, дуже любив свого батька. Як добре подумати, то й він свого любив також, коли той був тверезий, звісно...

– Слухай, а якби я показав своє репортерське посвідчення?

Марко тільки посміхнувся криво. Він не знав, на що здатний репортер, коли починає полювати за матеріалом для статті. Втім, коли вони з'явились у коридорі, ніхто не звернув на них уваги.

– Ми щасливі повідомити про те, що наш принц Август живий, і чекаємо його з хвилини на хвилину...

– Ви куди? – шарпнув Марко репортера.

– Зробимо заяву!

– Стійте на місці! – просичав хлопець.

Коли вщухли радісні вигуки, почувся крик:

– Перепрошую! Принц Август неповнолітній і не може бути королем ще два роки.

То був Головний Посол Імперії. Мортіус одразу здогадався. Але не це його вразило.

– От тобі й на! – вигукнув він. – Чому ти мені одразу не сказав?

– Тихше! – зробив зауваження охоронець, що стояв під стіною

–...надто складне питання, – почувся спокійний голос Правничого. – Ми отримали послання від Ради Старих, яка наділена надзвичайними повноваженнями в таких випадках. Прошу пана Головного Церемоніймейстера зачитати його.

– Печатка ціла. Дозволю собі зачитати Послання Ради Старих!

Почувся шум. Здається, крутиголовці протестували. Натовп захвилювався, і Мортіус скористався моментом. Розмахуючи посвідченням репортера «Посейбічних і потойбічних новин», він кинувся в бій:

– Пропустіть пресу! Пропустіть пресу!

Либонь у всіх світах репортери однаково нестримні й нахабні. Хоча, коли подумати, без нашого Мортіуса не могла відбутися така подія. Він вартував того, аби охоронець у дверях пропустив його, а з ним і Марка, котрий у подібних випадках вдавався до чаклунства, однак зараз не міг зосередитися.

– Посол Його Імператорської Величності хоче зробити заяву! – спокійно оголосив Головний Церемоніймейстер.

– Ні! Ні! – загудів натовп.

– Звісно, ні! – сказав Мортіус. – Спочатку мають висловитися громадяни Королівства!

– Цілком з вами згодний, – озвався чоловік, що стояв поруч. – Сьогодні – наш день!

– Оце скандал! Яка неповага! – говорили довкола них люди.

– Якби вони бачили, що робиться в парламентах Серединного світу! Це ще не скандал, а невеличке непорозуміння!

– Не переживайте, друже! – мовив той самий сусід. – Тепер усе буде по-іншому. Я це відчуваю серцем... Марку, що ти тут робиш? Це не місце для дітей!

– Так, пане вчителю! – знітився хлопець. – Я ненароком...

Мортіус взяв пана вчителя під руку:

– Не гнівайтесь на хлопчину, шановний! Я попросив його мене провести. Не часто журналісту з Серединного світу випадає нагода потрапити до королівського палацу та ще в такий вирішальний момент! Моє ім'я – Мортіус.

– Несторій, професор географії.