Ден Браун - Джерело

дивилася на зображення понад двометрової висоти, а тим часом світло в приміщенні церкви пригасло. Схоже, Вінстон організовував їм найзручніший перегляд великого шоу Едмонда.

——

За три метри від неї в кутку кімнати стояв Ленґдон і не зводив очей — ні, не зі стіни-екрана, а з маленького предмета, який щойно помітив: він стояв на елегантній підставці, як музейний експонат.

Перед ним на металевому столику зі скляною кришкою була встановлена одна-єдина пробірка, закоркована, з етикеткою. У пробірці містилася каламутна бура рідина. Якусь мить Ленґдон гадав, чи це не якісь ліки, які пив Едмонд. Але потім прочитав напис на ярлику.

«Не може бути, — сказав він собі. — Що це тут робить?!»

«Славнозвісних» пробірок на світі дуже мало, але Ленґдон не сумнівався, що перед ним одна з таких. «Невже Едмонд її придбав?!» Імовірно, він купив її таємно, з огляду на велетенську ціну. «Як тоді, коли купував Ґоґена для Каси Міла».

Ленґдон присів і поглянув на сімдесятирічне скло посудини. Наліпка обтерлася, полиняла, але два прізвища на ній усе ще можна було прочитати: «Міллер — Юрі».

Волосся на потилиці в Ленґдона стало дибки. Він перечитав напис.

МІЛЛЕР — ЮРІ.

«Боже мій… Звідки ми?»

Хіміки Стенлі Міллер і Гарольд Юрі у 1950-х роках провели легендарний експеримент, намагаючись відповісти на це питання. Їхня смілива спроба зазнала невдачі, але все одно зажила всесвітньої слави як експеримент Міллера — Юрі.

Ленґдон згадував, яке захоплення відчув, коли дізнався на уроці біології в школі про те, як ці двоє вчених спробували відтворити умови давнього минулого Землі — гарячої планети, вкритої нуртуючим, позбавленим життя хімічним океаном.

Первісний бульйон.

Відтворивши ті речовини, які існували в давніх океанах і атмосфері — воду, метан, аміак і водень, — Міллер і Юрі підігрівали цю суміш, створюючи ефект киплячого моря. Потім вони спрямовували на неї електричні розряди, відтворюючи блискавки. Далі охолодили суміш — так само як колись охолоджувались океани планети.

Їхня мета була проста й смілива: зародити життя в первісному океані. «Змоделювати створення світу, — подумав Ленґдон, — тільки науковими засобами».

Міллер і Юрі досліджували свою суміш, сподіваючись знайти в ній примітивні мікроорганізми, які могли б виникнути в багатому на хімічні речовини розчині — цей безпрецедентний процес має назву абіогенез. На жаль, створити «життя» з неживого їм не вдалося. Замість життя в них просто залишилася колекція пробірок з інертного скла, які тепер припадали порохом у темній шафі в Каліфорнійському університеті Сан-Дієго.

До сьогодні креаціоністи наводять невдалий експеримент Міллера — Юрі як науковий доказ того, що життя не могло з’явитися на Землі без божественного втручання.

— Тридцять секунд, — пролунав згори голос Вінстона.

У Ленґдона все в голові пішло обертом, він підвівся й роззирнувся в темному приміщенні церкви. Кілька хвилин тому Вінстон заявив, що всі найважливіші наукові відкриття стосувалися нових «моделей» усесвіту. Також він говорив, що MareNostrum спеціалізується на комп’ютерному моделюванні — відтворює складні системи й спостерігає за ними.

«Експермент Міллера — Юрі, — подумав Ленґдон, — це давній приклад моделювання… відтворення складних хімічних взаємодій у минулому Землі».

— Роберте! — гукнула Амбра. — Починається!

— Зараз, іду, — відповів він і пішов до дивана. Тепер його переповнювало передчуття: а може, він щойно побачив дещо, над чим працював Едмонд?

Ідучи лабораторією, Ленґдон пригадав драматичний вступ Едмонда на зеленому лужку в музеї Ґуґґенхайма. «Будьмо сьогодні як давні дослідники, — казав він, — як ті, хто залишив усе й рушив у відкритий океан… Доба релігії завершується, і настає ера науки! Просто уявіть собі, що б сталося, якби ми раптово якимось дивом дізналися відповіді на найважливіші питання життя».

Ленґдон сів біля Амбри, і на великому екрані пішов фінальний відлік.

Амбра уважно дивилася на нього:

— Роберте, з тобою все гаразд?

Ленґдон кивнув, і кімнату наповнила драматична музика, а на стіні з’явилося півтораметрове обличчя Едмонда. Славнозвісний футуролог був блідий і стомлений, але радісно усміхався в камеру.

— Звідки ми? — спитав він; музика притихла, а його голос залунав гучніше: — І куди ми прямуємо?

Амбра схопила Ленґдона за руку й нервово її стисла.

— Ці два питання — частини однієї історії, — проголосив Едмонд. — Почнімо з початку. З самого початку.

Грайливо кивнувши, Едмонд дістав із кишені маленький скляний предмет: пробірку з каламутною рідиною і затертими іменами Міллера і Юрі на етикетці.

У Ленґдона закалатало серце.

— Наша подорож почнеться в дуже давні часи… за чотири мільярди років до Різдва Христового… у первісному бульйоні.

Розділ 91

Сидячи поряд з Амброю на дивані, Ленґдон дивився на жовтувате обличчя Едмонда на екрані стіни — і йому стало боляче від думки, що Едмонд у той час мовчки страждав від смертельної хвороби. Однак у ту хвилину очі футуролога сяяли радістю й захватом.

— Зараз я розповім вам про цю маленьку пробірку, — промовив Едмонд, показуючи її глядачам, — але спочатку поплаваймо… у первісному бульйоні.

Едмонд зник, ударила блискавка — й освітила кипучий океан, у якому вулканічні острови викидали лаву та попіл у буряне небо.

— Чи звідси почалося життя? — промовив голос Едмонда. — Спонтанна реакція в бурхливому морі хімічних сполук? Чи, може, мікроб на метеориті прилетів із космосу? Чи, може… від Бога? На жаль, ми не можемо повернутися в часі й побачити цю мить. Ми точно знаємо тільки те, що сталося після того моменту, коли життя зародилося. Відбулась еволюція. І ми звикли зображувати її приблизно так.

Тепер на екрані показали знайому картинку розвитку людини: примітивна мавпа, незграбно похилившись, починала вервечку приматів, які чимдалі випростувались і скидали шерсть.

— Так, люди еволюціонували, — сказав Едмонд. — Це неспростовний науковий факт, і ми побудували чітку послідовність відповідно до викопних знахідок. А що, якби ми могли подивитися на еволюцію навпаки?

Раптом обличчя Едмонда почало обростати волоссям, він перетворювався на первісну людину. Стала змінюватися форма кісток, і лице перетворилося на мавпячу морду, а тоді процес шалено пошвидшився, і на екрані з’являлися дедалі давніші види: лемур, лінивець, сумчасте, яйцекладне, дводишне — і риба пірнула в море, витяглась у вугра і стала мінитися, перетворюватися на різних істот, які врешті виродилися до драглистих згустків, планктону, амеб, аж доки від Едмонда Кірша лишилася мікроскопічна бактерія — одна клітинка, яка пульсувала у великому океані.

— Перша іскра життя, — промовив Едмонд. — Ось куди нас приводить цей фільм, якщо прокрутити його назад. Ми не маємо уявлення, звідки в безживному хімічному морі з’явилися якісь форми життя. Ми просто не можемо побачити перших кадрів цієї історії.

«T = 0», — подумав Ленґдон, уявивши