Chris Jey - Between angels and demons, Chris Jey

- Ні, цього не може бути. Я просто вже бачу, що хочу бачити. Або це просто майстерно зроблений фан-арт чергової дурної фентезі книги.

І знову інтерес узяв гору над дівчиною. Вона перейшла за посиланням під картиною. На сайті, куди воно вело, був якийсь форум, де відвідувачі могли спілкуватися про надприродний світ. Джулія зависла на цьому сайті до четвертої ранку. Вона знайшла багато цікавої інформації, серед якої згадувалося про якийсь Орден, янголів і демонів. Деякі користувачі навіть ілюстрації прикріплювали, де зображували членів цього Ордену, які, за їхніми словами, врятували не одну людину та зупинили апокаліпсис. В ілюстраціях Джулія знайшла подібність до тих, кого бачила у своїх снах. Це вже відомі їй Данте і Камаель, а також сіроокий чоловік, якого вона бачила найчастіше. А ще вона впізнала на зображеннях кількох інших людей, яких вона бачила в останньому сні.

- Бути не може. Це просто сни і нічого більше, - Джулія закрила ноутбук і пішла спати. - Ото б знову спробувати заговорити з ними, - вона лежала в ліжку і все думала про героїв своїх снів. – Але як? Це просто сон. Але це мій сон, отже, я там головна. Гаразд, треба поспати хоч трохи. Я втомилася.

За хвилину Джулія заснула. І знову вона опинилася у великій кімнаті, де вже бачила компанію людей. Цього разу там був лише той незнайомий сіроокий чоловік. Він читав книгу. На цей раз Джулія вирішила заговорити з ним.

- Доброго вечора, - привіталася вона.

- Що? – чоловік обернувся. - Хто ти і як потрапила сюди? - запитав він, коли побачив незнайомку. - Ти та дівчина з палацу, де були вампіри, - впізнав її він. - Як ти тут опинилась?

- Не знаю. Адже це мій сон. Отже, я просто заснула, і ви мені снитеся. Мене Джулія звуть. Джулія Райт. А вас?

- Що? – чоловік незрозуміло дивився на дівчину.

- Я питаю, як звати вас. Ви ж розумієте англійську? Думаю, що так. Адже ви питали, хто я.

- Кріс, у нас проблеми, - до зали увійшла Данте. – Знову ти? - вона навела револьвер на Джулію. – Хто ти?

- Джулія Райт. Який цікавий та реалістичний сон. Обов'язково опишу його своєму психологу.

- Що ти зібралася описувати, якщо я тебе уб'ю.

- Данте, заспокойся, - Кріс підійшов до мисливиці. - Мені здається, ця мила дитина не розуміє, що це все наяву, не розуміє, що ми не її сон. Мене Кріс звуть, - представився перевертень.

- Дуже приємно. Ніколи ще не розмовляла отак із героями свого сну.

- Ось тільки мені ще цього не вистачало: дитину, яка не розуміє, що не спить. Як ти потрапила до замку?

- Замок? Я думала, що це великий палац. І я не дитина. Мені двадцять два.

- Рада за тебе. А мені… – Данте задумалася, рахуючи, скільки їй років, – мені більше двохсот. Тому так – ти двадцятидвохрічна дитина.

- Чому ти переслідуєш нас? - запитав Кріс.

- Ні. Я не переслідую вас. Я заплуталася. Голова розболілася, - Джулія заплющила очі, - я повинна прокинутися, - вона зникла.

Джулія прокинулася у своєму ліжку. Годинник пробив дев'яту ранку. Побачивши, котра година, Джулс схопилася з ліжка. Вона почала збиратися до університету, але лише за пів години зрозуміла, що сьогодні субота і поспішати на навчання не потрібно. Об одинадцятій їй надійшло повідомлення від Кейт із запрошенням на вечірку на честь їх з Клайвом заручин. Пройде вона в одному з пабів міста, початок о сьомій вечора. Джулія вирішила добре відпочити перед вечіркою, але цього зробити не вдалося. Вона знову зайшла на форум, де писали про таємничий Орден та його членів. Дівчина все не могла повірити, що це не її сни, а реальність. Залишити сайт їй вдалося лише ближче до сьомої вечора, коли Джулія згадала про вечірку. Дівчина швидко зібралася та вирушила на святкування. Там вона добре провела час. Один із друзів Клайва – Ленс – вподобав Джулію і майже весь вечір не відходив від неї. Він намагався бути дуже милим і ввічливим. Ленс запропонував підвести дівчину додому, на що Джулія люб'язно погодилася.

Вони їхали однією з мало заповнених автомобілями вулиць нічного міста. Дівчина навіть почала нервувати і жалкувати, що сіла в машину майже до незнайомого хлопця. Хоча Клайв переконав її, що Ленс дуже порядний і добрий.

- Ем, Ленсе, ти пропустив поворот до мого будинку, - вирішила повідомити Джулія.

- Не хвилюйся, все нормально. Ми не їдемо до тебе додому, – відповів хлопець. – Ми їдемо до іншого місця.

- Що? Зупини машину. Зараз же! – наказала дівчина.

- І не подумаю, крихвтко, - на мить очі Ленса почорніли.

Серед дороги з'явилася незнайомка. Вона двічі вистрілила по колесах машини, ту занесло, а потім кілька разів вона перекинулася і впала посеред дороги.

- Привіт, красень, - Кріс дістав хлопця з машини.

- Може, вона мстивий дух, - обізвалась незнайомка, підійшовши до Кріса.

- Дух, можливо. Мстивий – не думаю. Вона виглядала доброзичливою, - Кріс кинув Ленса на асфальт.

- Тоді це Каспер.

- Данте, це не варіант. Швидше за все, вона відьма чи маг. Хоча цілком може бути й іншою істотою.

- Як ви смієте чіпати мене?! – обурився Ленс. – Ви знаєте, хто я?!

- О, зараз він загрожуватиме нам. Дивись, - вказала на Ленса Данте.

- Я Азур – один із найсильніших демонів. Не смійте ставати на моєму шляху, інакше пізнаєте мій гнів!

- Я ж казала.

За мить хтось вистрілив у демона. Куля влучила у плече.

- Досить тріпатися з ним, - до друзів вийшов Джеймс. - На кулі символ, який не дасть йому втекти з тіла хлопця. Потрібно дізнатися, що йому необхідно в нашому світі.

- Допоможіть, - тихо почулося з машини.

- Ви це чули? - запитала Данте. - Здається, наш Азур був не один у машині, - друзі підбігли до того, що лишилося від автомобіля. На пасажирському місці була поранена Джулія. - Не може бути того! Знову вона.

- Її треба дістати, - Кріс вирвав двері біля пасажирського місця і дістав дівчину. - Щось часто ми стали бачитися.