Тетяна Гуркало - Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало

Без нитки меч може не знадобитися.

А світові не знадобиться Вісце. Бо кому потрібен набір уламків, перемішаних та нездатних з'єднатися?

До Ромула прийшли пізно ввечері. Наче спеціально підгадали момент і прийшли саме тоді, коли він і так хотів когось вбити.

День взагалі видався "веселий". Спочатку поранили Тіваша, причому по палацу швидко поширилася чутка про те, що вбили. І до Ромула ця чутка дійшла раніше, ніж нічний вовк із розповіддю, що саме сталося і наскільки серйозні поранення.

Загалом, Тіваша хотілося знайти та добити. Але на його щастя піти на пошуки Ромул не міг. Був змушений приділяти увагу святковим нареченим із їхніми дивними натяками. Одна навіть додумалася претендувати на місце фаворитки та пообіцяти не виявляти бажання вийти заміж. В принципі, а не лише за імператора. Потім довелося розмовляти з чиїмось стурбованими батьками. Ромул не дуже зрозумів, чиї це батьки були, представитися вони не здогадалися. Мабуть вважали, що імператор пам'ятає всіх шляхетних, навіть якщо вони припливли з якихось околиць, і є щасливими власниками острівців п'яти кроків завширшки та восьми завдовжки. Потім прийшли радники. Точніше, представники Великої Ради. І вони, на відміну від решти, здогадалися обміркувати розмову і розуміли, що турбувати імператора через дрібниці не варто.

Ромул із вдячності до такої небувалої розумності навіть пообіцяв призначити дату чергової Великої Ради відразу після того балу, на якому вибере собі дружину. А поки сказав радникам обміркувати питання, пропозиції та скарги. Ну, і все інше, що вони хотіли сказати.

Потім з'явився скарбник і поскаржився на брак коштів. Ще й на далекі золотоносні острови натякнув.

Ромул вдав, що натяку не зрозумів і добродушно порадив добре пошукати. Інакше доведеться попросити для шановного скарбника помічника. У Кадмії Ловарі. Тому що, схоже, всі компетентні люди вирушили у вигнання за нею.

Скарбник від помічника чомусь відмовився і відразу ж придумав, де кошти взяти. Ще й зловтішно пообіцяв скласти список тих, хто вже понад рік забуває платити податки.

Ромул щиро побажав йому удачі зі списком.

Потім поряд із вартою, що охороняла двері в покої імператора, з’явилося дві дуже дивні елана. Мати та дочка, як потім виявилося. Причому, обидві дурні й нахабні, які чомусь вважали дурнем імператора.

Мати розповіла дещо розгубленому від їхнього нахабства Ромулу дику історію про те, що у чоловіка була своя донька від першого шлюбу. Вона чомусь не піддалася мачусі та її дорогій донечці, і відмовилася їх поважати та визнавати власні недоліки. А потім ще взяла, і вискочила заміж за багатого і симпатичного сусіда, на якого встигли покласти око обидві елана, що стояли перед очима імператора. І ні, щоб покаятися, вислухавши полум'яну промову засмученої мачухи, купити родичкам багаті сукні та підібрати сестричці нареченого якомога краще. Ця нехороша жінка спустила собак, слуг, а потім і зовсім прислала якогось страшного мужика, який пообіцяв у разі повторення погроз, яких, на думку матері й доньки не було, звинуватити їх у розтраті частини спадщини нахаби, котра добре влаштувалася.

Що цим дивним особам треба було, Ромул навіть не намагався зрозуміти. Тим більше, донька, поки матуся вимагала незрозуміло якої справедливості, старанно оголяла плечі і посміхалася так, ніби хотіла Ромула проковтнути. У нього взагалі склалося враження, що божевільним елана терміново потрібні землі, гроші та титул прима, інакше у них не виходило втерти носа падчериці та сестрі в одній особі.

Позбутися їх було непросто. Елана поривалися зайти разом із Ромулом у його покої. І бідний імператор зрозумів, чому їхня нещасна родичка спускала слуг та собак. Ввічливих прохань поводитися гідно і вирушити до своїх покоїв ці жінки не розуміли.

І от, коли вони, нарешті, пішли, отримавши туманні обіцянки про щось там подумати, і Ромул налаштувався на відпочинок, з'явилися дивні типи. Мабуть, близькі родичі божевільних елана.

Типи з'явилися втрьох, причому у всьому блиску. Не привертати зайвої уваги вони навіть не намагалися. Відмову вартових доповідати про них імператору розуміти та приймати не хотіли. Причому, примудрялися не переступити ту межу, після якої варта могла з чистою совістю спровадити набрид у підвали, до охочих до спілкування нічних вовків. Так що вартові здалися і таки відправили молодшого повідомити імператора про дивних відвідувачів, у яких нібито були важливі відомості.

Ромул їм, звісно, ​​«дуже зрадів». Полаявшись трохи на дзеркало, він відправив вартового шукати вчителя Радди. Потім зажадав лікаря. А в нього попросив щось здатне підбадьорити та прояснити мізки. І тягнув час, поки маленька кімнатка за кабінетом не наповнилася нічними вовками, що прибігли по таємних ходах. Дуже наполеглива компанія Ромулу не подобалася.

Втім, вона всім не подобалася. Отже, захистів на Ромула навісили стільки, що простіше було обрушити палац, ніж убити його. А виявилося, компанія не хотіла Ромула вбити. Ця цікава компанія перейнялася небувалим співчуттям і горем через загибель Тіваша і захотіла служити. Прямо не сходячи з місця. І навіть кандидата на місце загиблого вже підібрала.

І все б нічого. Ромул взагалі був упевнений, що палац переповнений зухвалими дурнями всіх мастей. Але, по-перше, ця трійця знала, глава якої саме служби Тіваш. А по-друге, Ларама стверджувала, що від них пахне силою демона. Ледь помітно. Зовсім не так, як від тих, хто тварюці служить. І найімовірніше цій трійці просто заплатили. Заплатив хтось, хто просочився силою демона. І добре, якщо за наказом короля, який вирішив чимось зайняти запасне тіло. Адже може й хтось інший. Хтось, хто бажає відібрати в Івіля хоч трохи влади. І передбачити його дії набагато складніше.

Тож Тіваш вирішив поки не оживати.

А Ромулу довелося вести переговори і вдавати, що думає і зважує.

Вісце теж думав і зважував.