Тетяна Гуркало - Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало

— Цей тунель, мабуть, нескінченний, — тихенько сказав Ваня.

Їжак знову його підтримав.

— Ну, можливо, це колись був потайний хід, за допомогою якого вояки заходили за спини ворогам, що обступили місто, — озвався Ленц.

— Або давнє зло вибиралося на полювання у навколишні села, не ризикуючи різати дів у місті. Щоб ніхто не запідозрив, — буркнув Ваня. — А потім невтішні батьки, брати і наречені його вистежили, спалили місто разом із давнім злом. А його дух переселився до підземелля.

— Міста чи зла? — уточнив Шелест.

— Обох. І щоб їм відродитися, треба знову нещасних незайманих різати. Ось і блукають по окрузі різні адепти.

— Цікава теорія, — не став сперечатися Ленц.

А за кілька кроків тунель несподівано звернув і закінчився глухим кутом — стіною, збудованою з жовтої і рудої цегли.

— Дивно, — сказав Ленц, торкнувшись стіни і гидливо потрусивши кистю.

— Може, ми десь пропустили поворот? — спитала Томія.

— Потайний і замаскований, — сказав Ваня. — Але простіше припустити, що прохід є тут. Тим більше, їжака жодного разу не тягнуло звернути кудись.

— Так, їжак — це аргумент, — не став сперечатися Ленц і штовхнув стіну.

У відповідь на нього впав дохлий павук і клаптик павутиння.

А Томії чомусь посипалося на голову дрібне сміття. Дівчина тихенько верескнула, відскочила вбік і вчепилася в передпліччя Шелеста. Інстинктивно.

А потім почервоніла від досади, згадавши, що все-таки воїн, хоч і безталанний, як вважали родичі.

— Напевно, щось треба натиснути, — пробурчав Ваня, навчений різноманітними фільмами, і підійшов ближче.

Шелест теж підійшов. І хлопці почали дружно розглядати перешкоду. Знайшли підозрілі змащені плями і навіть ризикнули їх погладити. Стіні вона якщо і сподобалася, показувати це вона не стала.

Томія торкатися цієї капості не ризикнула.

— Ні, щось тут не так, — сумно сказав Шелест і повторив подвиг Ленца — теж штовхнув стіну.

— Крак? — здивувалася вона. А потім узяла і майже повністю посипалася, відкривши продовження тунелю.

— Здається, десь там є маг, який чудово вміє справлятися з левітацією, — сказав Шелест.

— З чого ти взяв? — здивувався Ленц.

— Цеглини зі стін здерли, — підказав Ваня. Причому тихо-тихо. А потім взагалі приставив палець до губ.

Рятувальники дружно завмерли та прислухалися. І почули чи хорове бурмотіння, чи падаючу воду. Щось напевно там було. І явно натякало, що тут краще не шуміти. Бо це щось зацікавиться і вийде назустріч.

— Стародавнє зло, — прошепотів Ваня і обережно пішов далі. Майже безшумно.

Студенти і Томія пішли за ним. І благополучно йшли так досить довго. А потім тунель, мабуть, вирішив, що хорошого потроху і розділився на два. Причому їжаку хотілося йти далі посередині між ними.

— Може, там теж фальшива стіна? — спитав Ленц і почав перевіряти цю теорію, штовхаючи цеглу.

Реагувати вона не стала. І навіть стусани Шелеста проігнорувала.

— Може, кинемо монетку? — запитав Ваня?

Ідея всім здалася цікавою. А монета рішуче вибрала лівий коридор.

Туди вони й пішли, сподіваючись, що незабаром він змінить напрямок або хоча б знову роздвоїться, дозволивши їжаку вести у потрібний бік.

— А ви знаєте, тут у стінах і в стелі якась енергетична структура, — прошепотіла Томія, помітивши легке світіння, якого не було раніше.

— Мабуть, захист від часу, — озвався Ленц. — Інакше тут усе давно розвалилося б. І цей захист поступово зникає, причому у нього є десь центр, і пропадає в першу чергу він далеко від нього. І якихось недоумків, які вирішили тут пошукати скарби, завалює при самому вході-виході.

Прозвучало чомусь моторошно. І далі компанія пішла мовчки.

Чи то бурмотіння, чи то звук падаючої води, ставав все гучніше. Але розібрати, що воно таке, чомусь не виходило.