Донна Тартт - Таємна історія

— Пішов би. Та ліпше ось так.

— Що ти йому сказав?

— Навіть Клоуку стане цілком очевидно, що Банні з міста не виїжджав. У тій кімнаті все, що йому належить. Гроші, запасні окуляри, зимове пальто. Є шанс, що Клоук захоче звідти забратися, нікому нічого не сказавши. Тому я проінструктував Чарльза, аби він у такому разі наполіг на тому, щоб подзвонити й покликати принаймні Меріон. А якщо вона вже побачить, то… Дивись, проблеми Клоука їй не відомі, та й навіть якби були відомі, то їй було б на них начхати. Якщо я не помиляюся, вона викличе поліцію. Як мінімум, зателефонує батькам Банні, і навряд чи Клоук зможе її зупинити.

— Сьогодні його вже не знайдуть, — промовив Френсіс. — За пару годин стемніє.

— Так, але якщо пощастить, то завтра пошуки розпочнуться першим ділом.

— Як ти думаєш, із нами хтось захоче поговорити на цю тему?

— Не знаю, — неуважно відповів Генрі. — Я гадки не маю, що відбувається в таких ситуаціях.

Тоненький промінець сонця впав на призму канделябра і розколовся на тремкі й блискучі друзки світла, викривлені кутом нахилу мансардних стін. А в моїй уяві несподівано виринули образи з усіх детективів, які мені доводилося бачити: кімната без вікон, неприємні лампи, вузькі коридори, образи, що не здавалися театральними або чужинськими, їх радше супроводжувала та незнищенна властивість пам’яті, яка зазвичай притаманна пережитим на власному досвіді подіям. «Не думай, не думай», — промовляв я до себе, прикипівши поглядом до яскравої, холодної баюрки сонячного світла, яка всотувалася в килимок у мене під ногами.

Камілла спробувала прикурити, але зіпсувала спочатку один сірник, потім другий, аж доки Генрі відібрав у неї коробок і запалив сірник сам. Полум’я горіло високо та впевнено, і вона нахилилася до нього ближче, однією рукою прикриваючи вогник, а другу поклавши Генрі на зап’ясток.

Хвилини повзли так повільно, ніби збивалися кудись на манівці. Камілла принесла на кухню пляшку віскі, і ми сіли за стіл грати в юкер. Френсіс із Генрі проти нас із Каміллою. Вона добре грала, юкер — її улюблена гра, от тільки напарник із мене нікудишній, тому ми програвали суперникам взятку за взяткою.

У квартирі було дуже тихо: поцокували чарки, шелестіли карти. Генрі засукав рукави вище ліктів, а пенсне Френсіса відливало металом у сонячному промінні. Я дуже старався зосередитись на грі, але знову і знову ловив себе на думці, що заглядаю в сусідню кімнату і крізь відчинені двері не ладен звести очей із годинника на камінній полиці. Цією химерною вікторіанською дрібничкою, як і її ровесницями, двійнята страшенно пишалися: білий порцеляновий слон, на якому балансував паланкін-циферблат, із маленьким чорним погоничем-магаутом, вбраним у позолочений тюрбан та панталони, котрий, власне, й відбивав години. Щоразу, коли я піднімав на нього погляд, він незмінно щирився своїм диявольським вишкіром, ніби погрожував мені з якоюсь веселою злобою.

Я вже не стежив за рахунком, не стежив за кількістю партій. У кімнаті посутеніло.

Генрі поклав карти:

— Марш[166], — оголосив він.

— Мені набридло, — проказав Френсіс. — Де його носить?

Голосно цокав годинник, деренчливий, аритмічний. Ми сиділи в усе тьмянішому світлі, забувши про карти. Камілла взяла яблуко з кухонної стійки і примостилася на підвіконні. З похмурим виглядом вона гризла його й виглядала на вулицю. Захід сонця підсвічував її силует вогняними барвами, запалював золотаво-руді кольори в її волоссі і всотувався в розмитий малюнок тканини вовняної спідниці, недбало натягнутої на коліна.

— Може, щось пішло не так? — спитав Френсіс.

— Не сміши. Що могло піти не так?

— Та все що завгодно. Може, Чарльз утратив самовладання абощо?

Генрі подарував Френсісові сумнівний погляд:

— Угамуйся. І звідки в тебе ця достоєвщина лізе?

Френсіс уже збирався був щось відповісти, але тут підстрибнула Камілла.

— Іде, — оголосила вона.

Генрі підвівся:

— Де? Він сам?

Камілла побігла до дверей, але зустрічала брата аж на майданчику, і за якусь мить уже обоє були у квартирі.

У Чарльза погляд здавався шаленим, волосся сколошкалось. Він зняв пальто, кинув його на стілець, а сам упав на канапу.

— Хто-небудь, налийте мені випити.

— Усе гаразд?

— Так.

— Що сталося?

— Де моя чарка?

Генрі нетерпляче плеснув йому трохи віскі в брудну склянку й тицьнув Чарльзові в руку.

— Усе пройшло добре? Поліція приходила?

Чарльз надовго припав до віскі, скривився й кивнув.

— Де Клоук? Удома?

— Мабуть.

— Розказуй усе з самого початку.

Чарльз допив і поставив чарку. Його обличчя пашіло та спітніло.

— Ти мав рацію щодо кімнати.

— Що ти маєш на увазі?

— У ній було моторошно. Жахливо. Незастелена постіль, усюди пилюка, по недоїденому тістечку Twinkie на столі повзають мурахи. Клоук злякався й хотів був іти геть, але я встиг гукнути Меріон, поки він ще не пішов. Вона з’явилася за кілька хвилин. Озирнулась, я б сказав, остовпіла, практично нічого не говорила. Клоук дуже сильно нервував.

— Він їй щось розповів про наркоторгівлю?

— Ні. Тільки натякав не раз, але вона майже не звертала на нього уваги. — Чарльз зиркнув угору. — Знаєш, Генрі, — раптово промовив він, — по-моєму, ми зробили серйозну помилку, що не прийшли туди першими самі. Треба було обшукати ту кімнату ще до того, як її побачили ті двоє.

— Чому ти це кажеш?

— А ти поглянь, що я знайшов. — І Чарльз видобув із кишені папірець.

Генрі вирвав його з рук Маколі й хутко пробіг очима.

— Звідки він у тебе?

Чарльз знизав плечима.

— Пощастило. Він лежав на столі, а я його потягнув за першої-ліпшої нагоди.

Я зазирнув через плече Генрі. Це виявилася відксерена сторінка газети Hampden Examiner. Затиснутий між колонкою порад садівникам-городникам та огризком реклами сапок, на ній притулився невеличкий, але примітний заголовок:

ЗАГАДКОВА СМЕРТЬ В ОКРУЗІ БЕТТЕНКІЛЛ

Управління шерифа округу Беттенкілл і гемпденська поліція все ще розслідують жорстоке вбивство Гаррі Рея Мак-Pi, що сталося 12 листопада. Спотворений труп Мак-Pi, фермера-птахівника й колишнього члена Спілки виробників яєць штату Вермонт, знайшли на території його господарства в Меканіксвіллі. Пограбування як мотив не розглядається, і хоча Мак-Pi нажив собі кілька ворогів як у яєчному бізнесі, так і в окрузі Беттенкілл загалом, нікого з них у вбивстві навіть не підозрюють.