КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА - Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

       - Ми ж для тебе стараємося, - не здавався В’ячеслав.  

       - О, так! Мені буде дуже приємно! Гібридні Дракони активізувалися…. А ви вдвох собі спокійненько лежатимете на ліжках та стогнатимете, а пан Костянтин буде прикладати до ваших закривавлених облич компреси.

       - Піду пошукаю палиці, - сказав Олень.

       - Чудово! А я піду пошукаю подорожник. Сподіваюся, коли Огняна прикладатиме його до ваших травм, вам буде дуже боляче, - холодно кинула Фрося і рушила в інший від Оленя бік.

       Хлопці перевірили свої палиці. Вони були приблизно одного розміру і товщини. Кожний переконався, що на вологій, від вранішнього туману, деревині немає гнилі. В’ячеслав посміхнувся та зробив над головою так званий “млин”. Олень зітхнув. Іноді, йому здавалося, що В’ячеслав – прямий нащадок Бажана.

      Супротивники зайняли свої позиції.

      - А може, - запропонував В’ячеслав, - зачекаємо на Єфу?

      - Ти хочеш навчитися битися на мечах, чи покрасуватися перед чарівною панною? – Запитав Олень і посміхнувся. Посмішка у нього вийшла саркастична: губи посміхнулися лише з одного боку обличчя. І вперше, за декілька місяців, В’ячеславу в голові промайнула думка: “А може, цей Олень і не такий й вже простак?”.

       В’ячеслав кинувся на Оленя із надзвичайною швидкістю: очевидно хотів  захопити зненацька. Олень почухав ліве вухо та повернув корпус у бік. Нападник пролетів за дециметр та зі всієї сили впав на коліна за два мерти від примарної жертви.

       Олень зітхнув та підійшов до В’ячеслава.

       - Сильно вдарився?

      Але супротивник вже розлютився. В’ячеслав з усіх сил хльоснув супротивника палицею по гомілковостопному суглобу лівої ноги. Вірніше, такий був план. Олень дурнем не був, тож, ставлячи запитання, уважно слідкував за руками супротивника. І щойно В’ячеслав потягнув руку до палиці, як прибулець з минулого вже знав, що на нього чекає.

       Палиці вдарилася одна об одну, і хлопці відчули, як сила удару передалася рукам. В’ячеслав зойкнув, але не здався. Хоча його руки ще тремтіли, він швидко піднявся з колін та спробував із усієї сили вдарити супротивника по передпліччю лівої руки. Олень блокував і цей удар.

       В’ячеслав геть розлютився та став наносити блискавичні удари по плечах, ногах, тулубу та голові супротивника. Олень все ще блокував удари. Хлопець і сам дивувався, що ще пам’ятає, як це робиться, а головно – вчасно встигає реагувати.

       В’ячеслав завмер у розпачі і важко дихав. У Оленя дихання було значно кращим за супротивника (може, він був більш тренованим, а може через те, що напад завжди вимагає більшої віддачі енергії, ніж захист).

     - Ти що, зачарований? – Схлипнув, а може лише прохрипів В’ячеслав.

     - Може, - знизав плечима Олень і ледь не проґавив дуже підступний удар прямо в середину тіла. Такої підступності собі навіть Бажан не дозволяв. Це розізлило прибульця з минулого. Він захопив своєю палицею палицю В’ячеслава та відкинув зброю супротивника на декілька метрів. – У давні часи тебе за таке підвісили б за ноги і тримали над киплячим казаном.

      Олень знав, що сказав брехню, але така підступність з боку В’ячеслава дуже розгнівала хлопця. Між тим, В’ячеслав впав на землю і відсапувався.

      - Не розумію, - все ще хекаючи сказав В’ячеслав. – Я ж довго тренувався, а ти, - він пронизливо оглянув супротивника, - ти ж книжковий черв’як.

      - Хробаки безхребетні, зате дуже гнучкі, - таємниче відповів Олень і здригнувся. В’ячеслав також здригнувся. Прямо над лісом майоріла голова, тіло та хвіст великого синього Дракона.

      Це був великий Драконі і в нього на спині, на відміну від справжніх Драконів, були синьо-сріблясті шипи. Навіть звідси було видно, які він пронизливо дивиться на хлопців своїми підступними зеленими очима. Наміри у нього явно були надзвичайно зловісні. З його великої пащі, яка мала незлічену кількість гострих білих іклів,  виривалися клубочки чорного диму.

      - І Єфа десь поділася, - зойкнув В’ячеслав.

      Олень отямився.

      - Гей, крилатий! - Закричав недовчений мисливець на Драконів. – А йди-но до мене! Я дуже смачненький. Ням-ням! – Він відбіг подалі від В’ячеслава і того місця, куди рушила Фрося. Тут до хлопця дійшло, що він виманює тварюку прямо до ферми пані Марії. Тож шлях був лише один: навпростець. Прямо у пащу звіра.

      Синій Дракон наближався до Оленя. Олень наближався до Синього Дракона. Відстань стала надзвичайно критична. Олень замахнувся, вклав у свій удар всю свою любов до Фросі, і кинув палицю прямо поміж очей Синього крилатого ящера.

        Синій Дракон зойкнув та впав на зелену траву, придавлюючи своїм величезним важким тілом невинні жовті та білі кульбаби.

       - Ідіот! – Почувся голос Фросі. Дівчина підбігла до Оленя, потрясла своїми руками, ніби намагаючись втовкмачити хлопцеві всю його дурість. Мовчки сунула йому в долоні листя подорожника та кинулася до невинної жертви. – Пане, Дим! Пане, Дим! Ви живий?

       Синій Дракон щось пробулькотів.

       - О, пане Дим. Мені таааак прикро!