Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь

створіння, щоб утішилося воно високим блаженством благодіяння: несе ангел Його повеління і потопає в блаженстві уже від того, що несе Його повеління. Молиться на небесах святий за братів своїх на землі і потопає в блаженстві уже від того, що молиться. І всі стають причасниками Бога у всіх найвищих Його утіхах і блаженствах: мільйони найдосконаліших створінь виходять з рук Божих, щоби бути причасниками вищих та найвищих блаженств, і немає їм кінця, як немає кінця Божим блаженствам. Випивши з Чаші причастя всіх з Богом, ієрей виносить народу ті просфори, від яких були відділені та вийняті часточки, і сим зберігає високий древній образ Трапези Любові, що здійснювалась християнами перших часів. Хоч і не накривається тепер для цього стіл, з причини тієї, що темними християнами, безумним шалом їхніх радостей, словами розбрату, а не любові давно була зганьблена святиня цієї зворушливої небесної учти в самому домі Божому, на якій всі бенкетуючі були святі, як одна душа були душі їхні, й, чисті немовлята серцем, вели вони таку бесіду, ніби у Самого Бога були на небесах; хоч самі Церкви побачили сувору потребу знищити це, і сама згадка про цю трапезу зникла у багатьох Церквах; проте, незважаючи на це, одна Східна Церква не могла наважитись на знищення цілковите такого обряду і, роздаючи Святий Хліб посеред церкви усьому народові, здійснює ту ж Святу Трапезу Любові. А тому кожний, хто приймає просфору, і приймає її, як хліб від тієї учти, за якою Сам Господар миру розмовляв з людьми своїми, — а тому споживав би благоговійно, уявляючи себе оточеним всіма людьми, наче найніжнішими братами своїми, — і так само, як було у звичаї первісної Церкви, споживає його раніше від усякої іншої страви, або несе у дім свій родині, або ж віддає недужим, убогим і тим, котрі з якоїсь причини не могли бути на той час у церкві.

Роздавши Святий Хліб, священик творить відпуст Літургії та благословляє весь народ словами: Христос, Істинний Бог наш, молитвами Пречистої Своєї Матері, молитвами отця нашого архієпископа Іоанна Золотоустого (якщо Літургія Золотоустого йде день у день), молитвами святого (і називає ім’я святого, якого є день) і всіх святих помилує і спасе нас, як Благий і Чоловіколюбець. Народ, хрестячись і вклоняючись, розходиться під голосний спів лику за многоліття імператора.

Священик у вівтарі знімає одіж свою, мовлячи: Нині відпускаєш раба Твого, — і супроводжуючи роздягання хвалебними тропарями, гімнами отцю і святителю церковному, якому правилась Літургія, і тій Пречистій Святій Діві, в лоні Котрої звершилося втілення Того, Кому правилася вся Літургія. Диякон тим часом споживає все те, що залишилось у Чаші, й потім, наливши в неї вина і води і обмивши внутрішні стіни її, випиває, осушивши старанно губкою, щоби нічого не залишалось, складає святі сосуди разом, покривши та зв’язавши їх, і подібно до священика говорить: Нині відпускаєш раба Твого, — повторюючи ті ж пісні та молитви. І обидва виходять, нарешті, з храму, несучи сяючу свіжість на обличчі, радість святкову у душі, подяку Господові на устах своїх.

Кінцеве слово

Діяння Божественної Літургії для душі велике: зримо й видимо звершується, на очах усього світу і приховано. І якщо тільки молільник побожно та уважно слідкує за кожною дією, покірний закликам диякона, душа набуває високого настрою, заповіді Христові стають підсильними до виконання, ярмо Христове — благом і тягар легким. Вийшовши з храму, де він був присутній на Божественній Трапезі Любові, він у кожній людині бачить брата. Чи візьметься він до буденних своїх обов’язків на службі, чи в родині, чи де б не було, в якому б не був <званні>, зберігає мимоволі у душі своїй високий наказ любовного ставлення до людей, що приніс з небес Богочоловік. Він мимоволі ставиться з більшим милосердям і любов’ю до підлеглих. Якщо сам під владою іншого, то охочіше і з більшою любов’ю йому кориться, наче Самому Спасителю. Якщо бачить благаючого про допомогу, серце його більше ніж будь-коли схильне допомагати, відчуває він більше втіхи, з любов’ю дає він убогому. Якщо він убогий, він з вдячністю приймає найменший дар: зворушене серце його, губиться у вдячності, і як ніколи він молиться з признанням за свого благодійника. І всі, що уважно слухали Божественну Літургію, виходять лагіднішими, приязнішими у ставленні до людей, дружелюбнішими, тихшими у своїх вчинках.

А тому кожному, хто тільки бажає йти вперед і ставати кращим, потрібна якомога частіша присутність на Божественній Літургії та уважне слухання: вона непомітно будує і творить людину. І якщо суспільство ще не остаточно розпалося, якщо люди не дихають повного, непримиренною ненавистю між собою, то сокровенною причиною цього є Божественна Літургія, що нагадує людині про святу, небесну любов до брата. А тому той, хто хоче зміцнитися у любові, повинен якомога частіше бути, зі страхом, вірою та любов’ю, на Священній Трапезі Любові. І якщо він відчуває, що негідний приймати в уста свої Самого Бога, Котрий увесь є любов, то хай буде спостерігачем того, як причащаються інші, аби непомітно, невідчутно ставати досконалішим з кожним тижнем.

Великий і незмірний може бути вплив Божественної Літургії, якби людина слухала її з тим, щоб запроваджувати у життя почуте.

Усіх однаково повчаючи, однаково впливаючи на всі ланки, від царя до останнього жебрака, всім говорить одне не однією і тією ж мовою, всіх навчає любові, що є зв’язком суспільства, сокровенною пружиною всього стрункого руху, поживою, життям усього.

Та якщо Божественна Літургія впливає сильно на присутніх при звершенні її, то наскільки сильніше впливає на самого служителя, або ієрея. Якщо тільки він побожно служив її зі страхом, вірою та любов’ю, то уже весь він чистий, подібно до сосудів, які вже ні на що потім..; чи зайнятий він протягом усього того дня виконанням свого різноманітного пастирського обов’язку, чи в родині поміж своїх домашніх, чи поміж парафіян, котрі також є родиною його, — Сам Спаситель у ньому бачиться, і в усіх діях його діятиме Христос; і в словах його говоритиме Христос. Чи схилятиме він до примирення між собою ворогуючих, чи спонукатиме до милосердя над безсилим сильнішого, чи озлобленого, чи втішатиме скорботного, чи до терпіння пригнобленого, чи.., — слова його матимуть силу цілющого єлею і будуть на всякому місці словами миру й любові.

Переклад Т. Михед

Духовні повчання і настанови

Правило житія у світі