Ю. Несбе - Макбет

— Поліція не може розслідувати дії свого старшого комісара. Хіба ви цього не знаєте?

Ангус нахмурився.

— А хіба антикорупційний відділ…

— Ні, ми не можемо здійснювати внутрішні розслідування, — заперечив Леннокс. — Якщо ви хочете зняти старшого комісара з посади, то можете викласти свої аргументи перед міськрадою і Тортелом.

Ангус розпачливо похитав головою.

— Ні-ні, тільки не це, вони куплені з усім потрухом, уся їхня зграя! Ми маємо зробити це самотужки. Маємо повалити Макбета зсередини.

Кетнесс нічого не відповіла. Лише подумки відзначила, що Ангус мав рацію. Ніхто в міськраді, включно з Тортелом, не наважиться відкрито виступити проти Макбета. Кеннет свого часу потурбувався про те, аби старший комісар мав законну можливість жорстоко придушити подібний політичний бунт.

Леннокс поглянув на годинника.

— За двадцять хвилин у мене важлива нарада. Я рекомендую вам не займатися цією справою, Ангусе, доки не матимете на Макбета чогось конкретного. Лише в такому випадку зможете спробувати схилити на свій бік міськраду, кажу вам.

Ангус закліпав, не вірячи своїм вухам.

— Спробувати? — вимовив він хрипким голосом.

А потім обернувся до Кетнесс. Відчай, благання, страх і надія — усе це разом відбилося на його обличчі, немов написане. І вона вмить збагнула, що Ангус попросив її приїхати не тільки тому, що вона як криміналіст могла б оглянути піч. Ангусу ще й дуже потрібен був свідок, третя особа, яка гарантувала б, що Леннокс не зможе вдавати, начебто не отримав інформації, а після цього, незалежно від результату, не стане гнобити спецназівця. Ангус вибрав Кетнесс просто тому, що вона усміхнулася йому в ліфті. Бо була схожа на людину, якій можна довіряти.

— Що скажете, інспекторе Кетнесс? — тихо спитав він з благальними нотками в голосі.

Вона тяжко зітхнула.

— Леннокс має рацію, Ангусе. Ви просите нас піти на ведмедя з картонним мечем.

Очі Ангуса зволожились.

— Ви боїтеся, — мовив він, трохи заїкаючись. — Разом із тим ви вірите мені. Інакше б вас тут уже не було. Але ви перелякані. Саме тому, що вірите мені. Бо я продемонстрував вам, на що здатен Макбет.

— Вважаймо, що цієї зустрічі ніколи не було, — кинув Леннокс, рушаючи до дверей. Кетнесс хотіла було піти слідом, але Ангус вхопив її за руку.

— Немовля, — прошепотів він, ледь не плачучи. — Воно було в коробці для взуття.

— Немовля стало безневинною жертвою битви зі злочинним синдикатом, — відказала вона. — Таке іноді трапляється. Те, що Макбет хотів приховати цей факт від преси й уникнути скандалу, ще не робить його вбивцею.

Ангус відсмикнув руку, наче обпікся. Зробив крок назад і приголомшено втупився в Кетнесс. Вона повернулася й вийшла.

На сталевих сходах, що вели до фабричної долівки, холодне повітря торкнулося її палаючих щік. Рушивши до виходу, вона зупинилася біля однієї з печей. Всередині виднілися купки сірого попелу.

Леннокс стояв на виході з фабрики, махаючи таксисту, щоб той проїхав крізь ворота, і їм не довелося йти до авто під дощем.

— Як ти гадаєш, чого добивається Ангус? — спитав він.

— Чого добивається? — Кетнесс обернулася й поглянула на офіс виконроба, схожий на гніздо.

— Він мусить знати, що ще замолодий для керівної посади, — відповів Леннокс. — Агов, сюди! Може, йому потрібні честь і слава?

— Мабуть, йому потрібно те, про що він сказав. Зупинити Макбета.

— Почуття обов’язку? — хихикнув Леннокс, і Кетнесс почула, як по гравію зарипіли колеса. — Кожному з нас завжди щось потрібно, Кетнесс. Ти ідеш?

— Так, — промовила Кетнесс, ледве розгледівши силует Ангуса за вікном. Відтоді, як вони пішли, він не поворухнувся. Просто стояв. Схоже, чогось чекав.

Чи довго доведеться чекати, поки Леннокс поінформує Макбета про цю спробу бунту?

І як тепер їй бути з тим, що розповів Ангус?

Кетнесс приклала долоню до щоки. Вона знала, чому та гаряча. Бо вона була червона. Червона від сорому.

До вокзалу Леннокс пройшов найкоротшим шляхом. Ще з юності йому подобалося ходити найкоротшими шляхами. Завжди подобалось. Купував цукерки, щоб подружитися зі школярами, брехав, що стрибав у воду з крана в гавані і що заплатив дівчині-кіоскерці, аби вона посмоктала його прутень. Носив туфлі на високій платформі, шахраював на іспитах, але все одно мусив перескладати їх, коли його виводили на чисту воду. Його батько часто повторював — переважно на сімейних зборах, і не приховуючи, кого він має на увазі, — що найкоротші та найлегші шляхи обирає лише людина без внутрішнього стрижня. Коли батько зробив невеличкий подарунок міському приватному університету, таким чином уникнувши ганьби, — навчання сина у громадському закладі, Леннокс ще й підробив свій диплом. Не для того, щоб демонструвати його своїм потенційним роботодавцям, а щоб показати батькові. Звісно, ця афера зазнала фіаско, бо Ленноксу забракло характеру витримати підозрілі батькові погляди та запитання, і тоді батько заявив, що навіть не уявляє, як такий слимак, як Леннокс, примудряється стояти вертикально, адже жодної кістки в тілі він не має!

Так воно й було, проте йому не забракло характеру проігнорувати наркоторговців, які пошепки пропонували свій товар. Побачивши Леннокса, вони відразу ж упізнали в ньому потенційного клієнта. Ні, вариво він отримував анонімно. А іноді замовляв спеціалізовані послуги — тоді на очі йому надівали пов’язку і вели, наче полоненого на розстріл, до потаємної кухні, де робили укол дурману прямо з казана.

Леннокс пройшов повз «Берту Бірнам», де Дафф купився на його брехню про суддю зі столиці. Але Геката не повідомив йому, що Макбет убив дружину Даффа та його дітей. Перетинаючи майдан Робітників, Леннокс пришвидшив ходу, наче мав встигнути, перш ніж щось трапиться. Трапиться у ньому самому.

— Макбет зайнятий, — сказав невеличкий на зріст адміністратор казино «Інвернесс».

— Скажіть, що це — інспектор Леннокс. У важливій справі, яка забере лише хвилину.

— Зараз зателефоную, сер.

Чекаючи, Леннокс озирнувся довкола. Він не міг точно сформулювати, чого саме, але чогось у казино явно бракувало. Якогось фінального штриха. Можливо, змінилася сама внутрішня атмосфера; а може, це відчуття з’явилося через те, що якісь не надто добре вдягнені чоловіки надто гучно сміялися, заходячи до ігрової кімнати. Такий тип клієнтури був тут новим.

Сходами спустився Макбет.

— Привіт, Ленноксе.

— Привіт, старший комісаре. Сьогодні в казино багато людей.

— Денні відвідувачі, які перейшли сюди з «Обеліску». Комісія закрила його кілька годин тому. У мене обмаль часу. Може, присядемо?

— Дякую, сер. Я просто хотів поінформувати вас про сьогоднішню зустріч.

Макбет позіхнув.

— Яку зустріч?

Леннокс набрав повні легені повітря. Завагався. Існує мільйон способів, як почати. Тисячі способів сформулювати одне й те саме повідомлення. Сотні перших слів. А варіантів — лише два.

Макбет нахмурився.