Річард Адамс - Небезпечнi мандри

Оглянувшись назад, Кучма побачив морду генерала Звіробоя, що виряченими очима дивився їм услід. «Достоту мов той боривітер, що був упав перед нашою норою на пагорбі, але не впіймав миші, — подумав Кучма. — Такий розчарований!»

Якби це було на іншій річці, з Ожининого плану, мабуть, нічого не вийшло б. Човен або зовсім не відчалив би, або знов прибився б до берега. Але тут, на річці Тест, не було ні корчів під водою, ні обмілин, ні заростей комишу. Від берега й до берега течія була рівна й незмінна, не швидша за нормальну людську ходу. Опинившись посеред річки, човник спокійно й тихо поплинув собі, ані сповільнюючи, ані прискорюючи швидкості.

Більшість кролів погано розуміла, що відбувається. Ефрафанські кролиці ніколи не бачили річки, а, скажімо, Чашечка чи Козелець не змогли б їм пояснити, що всі пливуть на човні, бо й самі цього не тямили. Здебільшого вони просто звірилися на Ліщину й робили, що їм воліли. Але всі, і кролі, й кролиці, збагнули, що Звіробій із своїми посіпаками щез. Виснажені всім пережитим, давно промоклі наскрізь кролі мовчки поприпадали до дерев’яних дощок човна, відчуваючи тільки невиразне полегшення. У них навіть не лишилося снаги подумати, а що ж воно буде далі.

Тим часом дощ не вщухав. Вони вже й не звертали уваги на дощ, але тремтіли від холоду. До того ж наші мандрівники були зовсім безпомічні й неприкриті, незахищені від багатьох можливих небезпек. Керувати човном вони не могли й не знали, куди їх несе. Щоправда, останню трудність усвідомлювали тільки троє: Ліщина, П’ятий та Ожина.

Знеможений Кучма впав біля Ліщини та так і лежав на правому боці. Гарячкова одвага, завдяки якій він добувся від Ефрафи до річки, покинула його, а поранене плече дуже нило. Попри дощ і пульсуючий біль у передпліччі він ладен був тут і заснути, на цих жорстких дошках. Але він розплющив очі й подивився на Ліщину.

— Вдруге я б такого не втнув, Ліщино! — мовив він.

— І не треба вдруге! — відповів Ліщина.

— Знаєш, коли б я на мить завагався — нічого б не вийшло! Це був один шанс із тисячі!

— Діти наших дітей почують чудесну оповідь! — вимовив Ліщина традиційні кролячі слова.

— Слухай, Ліщино, от ми добули кролиць. А що далі?

— Не знаю, — відповів Ліщина. — Може, нам це скаже хтось із наших мудрагелів. Або Кегаар… Де він подівся? Він-бо знає норов цієї штуки, на якій ми сидимо!

Почувши про «мудрагелів», Кульбаба, що тулився біля Ліщини з другого боку, пробрався по залитому водою дну й привів П’ятого та Ожину.

— Ми тут гадаємо, що чинити далі, — сказав Ліщина.

— Мені здається, що незабаром нас приб’є десь до берега, ми виберемося на суходіл і сховаємося, — задумано мовив Ожина. — Та й непогано буде, коли нас занесе чимдалі від Кучминих приятелів!

— І все-таки погано, — заперечив Ліщина. — Нас будь-хто може побачити, а втекти ми нікуди не втечемо! Біда, якщо нас побачать люди!

— Люди не люблять дощу, — сказав Ожина. — І я його не люблю, як про те вже мова, але саме зараз нам із дощем безпечніше!

Цієї миті Хізентлай, що сиділа зразу ж за ними, здригнулась і задивилася вгору.

До них летів крізь дощ Кегаар — звідти, куди вони пливли. Птах сів на борт, і кролиці нервово позадкували від нього.

— Пане Лішшино! Попереду міст! — оголосив він. — Ви башити міст?

Нікому з кролів не прийшло в голову, що вони пливуть попід тією самою стежкою, якою прийшли надвечір, ще до грози. Тепер вони бачили прибережні зарості з другого боку, все довкола виглядало інакше. Але цієї миті кролі угледіли недалеко попереду міст — той самий міст, який вони перейшли чотири дні тому, ще коли вперше вибрели до річки Тест. Міст вони впізнали з першого погляду.

— Може, ви проскошити під ним, а може, ні! — сказав Кегаар. — Але вам сидіти так — біда!

Міст стояв на двох низьких палях. Мостової арки не було. Сталеві ферми тяглися від одного берега до другого паралельно поверхні води. До водної гладіні лишався просвіт сантиметрів двадцять заввишки. Дуже вчасно Ліщина зрозумів, що має на увазі Кегаар: якщо човен і пройде попід мостом, не застрягши, то проміжок між човном і фермами буде не більший кролячого кігтя! А. кожного, хто сидітиме вище рівня бортів, міст ударить або й скине в річку! Ліщина по дну, вкритому теплою водою, перебіг на другий край човна, розштовхуючи мокрих кролів, що збилися докупи.

— На дно! Всі на дно! — наказав він. — Срібний, Козелець — усі-всі! І ти, й ти — як тебе звати? Ах, Чорнобіль! Зжени всіх на дно! Швидко! Не бійтеся води!

Ефрафанські кролі беззастережно виконали наказ. Ось Кегаар знявся у повітря й шугнув понад дерев’яним поруччям. Бетонні контрфорси з берегів заходили трохи в воду, тож тут звужена річка текла ледь швидше. Ось міст темною масою насунувся на них, мов снігова шапка впала з дерева. Ліщина припав до вкритого водою дна. Потім човен задвигтів од важкого удару, рух сповільнився; пролунав глухий скрегіт, довкола все потемніло, й дуже низько над головами кролів навис якийсь ніби дах. За хвилину дах щез, і човен плавно поплинув собі далі. Кролі почули Кегаарів голос. Так, вони минули міст і пливли далі за течією!

З’ясувалось, що на Ліщину звалився Жолудь. Ударом його приглушило й пом’яло, але не поранило.

Одна з кролиць побоялася стрибати на дно у воду і вдарилась спиною об балку. Видно було, що вона поранена, тільки Ліщина не міг знати, наскільки серйозно. Коло потерпілої