Василь Павлович Січевський - Чорний лабіринт. Книга третя

фірма вестиме через банкірський дім Абса. Це значить, що нас не лише визнали, а й відкривають шлагбаум. Любий генерале, нам треба набирати швидкість…

Керк слухав Гуго, проте райдужні перспективи, які малював його новий бос, не стерли тривоги, не розвіяли щемливого передчуття біди.

Повернувшись до Мюнхена, Керк знайшов Патрицію в розпачі.

— З Тедом біда! Не встає, не їсть…

— Захворів, чи що?

— Вимагає, щоб я пішла до поліції й сама все розказала! Він вважає нас убивцями! І тебе, й мене, і…

— Дурниці, сьогодні ми вставимо йому клепку. Гуго був в Америці й привіз… Ось візьми…

— Тільки не це! — скрикнула Патриція, відсовуючи від себе капсулу, покладену на стіл Керком.

— Чого злякалася? Це не отрута, а справді снотворне. Коли він засне, ми зробимо йому ін'єкцію… Глевіц-старший удосконалив свій препарат. Тепер він діє бездоганно.

— Ти цього не зробиш!

— А хто мені заборонить?

— Я!

— Думай, що говориш! Згадай, перед ким стоїш!

— Якщо ти піднімеш на нього руку, я піду в поліцію і викладу все!

— Ти що, несповна розуму?! Хто він тобі?

— Він справжній, а ми покидьки! Я кохаю його! Кохаю.

— Годі! Про твоє кохання я вже чув! Але тут йдетьс не про кохання, а про життя! Твоє, моє і ще чиєсь…

— Це все твій Гуго! Він купив тебе! А ти…

— А я як усі! Продаю свою працю, і тільки! Хто винен що в нас з тобою така праця…

— Неправда, ти продав йому совість.

— Сьогодні, моя люба, совість — товар, як і все інше; За неї теж платять… Не впізнаю тебе! Що сталося? Ти говориш, як Тед. Тебе треба рятувати від нього! Слухай, Гуго шукає секретаря. Як ти дивишся на таку перспективу? Можеш не відповідати зразу… Глевіц платитиме втричі більше, до того ж він не жонатий. Я казав йому про тебе — він не від того, щоб…

— І тут Тед правий. Ти знову торгуєш мною… Тобі треба мати біля Гуго інформатора, і ти… коли стане потреба, моїми руками усунеш з дороги і його!

— Вгамуйся! Я сам переходжу на роботу до фірми. Очолю відділ промислової розвідки, посяду місце директора-розпорядника, і ми знову працюватимемо разом… А стосовно Теда… Ну, певне, прийшов час сказати тобі про нього більше, ніж ти знаєш. Ось уже кілька років я проводжу над ним не лише психологічний, а й науковий експеримент. Це вже буде третій сеанс… Ми даємо йому добру порцію снотворного, а потім упорскуємо препарат професора фон Глевіца — і він розказує все, що нам треба. Сьогодні ми підемо далі, в момент дії препарату ми навіємо йому потрібні нам думки. Потім він матиме їх за свої. Забуде все, що знає про нас, і ніколи вже не зможе посадити тебе на електричний стілець. Він кохатиме тебе, як Ромео Джульетту! Я накажу йому — і він так зробить, бо він уже не людина, а зомбі…

Патриція ледве стримувала сльози. Підвелась і, похитуючись, рушила до дверей.

— Ти куди?. — схопився і собі Керк.

— До нього… Він не їсть уже три доби…

— Гляди мені, щоб без витівок! Ти мене знаєш, я не вупинюся…

— Тепер я тебе знаю, — Патриція озирнулась у дверях. — Ти диявол!

Вона вийшла, а генерал Керк іще довго сидів і думав, як могло статися, що за клопотами недогледів, коли його завжди така слухняна Пат прийняла іншу віру. І Тед, і Патриція гирями висять на ньому, не дають рушити з Гуго у заманливу подорож до земного раю, яким йому ввижалося майбутнє. Він уже знав, що настав час рубати кінці, проте як це зробити чисто, щоб не зашкодити ні собі, ні Гуго, не мав найменшого уявлення. Та був певен, що рішення прийде, його підкаже саме життя.

Федір Крайніченко третю добу не виходив з кімнати, не говорив з Патрицією і не приймав їжі. Жорстокий біль у серці не вщухав відтоді, як зрозумів, що мовчання робить і його причетним до вбивства Хорста Торнау і його нареченої. З газет, які зараз були розкидані по всій кімнаті, на нього дивилися ті двоє. Вони не були його друзями, за якими вболівав би, як за близькими людьми. Його приголомшило те, з якою холодною професійністю, більше того — буденністю, вчинила це вбивство Патриція. Все, що зветься людяністю, вона називає «сонливою мерехлюндією». «Я виконала наказ. Сьогодні наказали мені, а завтра накажуть тобі! Розмови про гуманність — не для нас!» Але ж це звичайний фашизм! Той самий, проти якого він боровся на фронті, а потім в Моосбурзі й Дахау. Упокоритися тому він ніяк не міг. Думаючи над становищем, в якому опинився, над альтернативою, яку сам собі обрав за спосіб боротьби, все більше утверджувався на думці, що його вдача й моральні засади не сумісні з тими, які панують тут, у так званому вільному світі. Трагічність полягала в тому, що кожна поступка, якої вимагало втаємничення у справжню мету його перебування в середовищі керків і бандер, крок за кроком одбирала у нього частку душевних сил, так потрібних для спротиву саме цьому середовищу.

Особливо гостро відчував, як залишають його фізичні сили. Лікарі кажуть: зморене серце. Напевне, так воно й є, але він переконаний, що є ще якийсь хробак. Його таємно запустили в душу, він гризе мозок, підточує волю. Зідки ці картини про підвали, в яких його мордують? Звідки цей голос людини, що ховається в темряві й наказує, наказує? Звідки страшний біль, що розколює череп при кожній згадці про це? Але голос! Голос такий знайомий… Здається, от-от пригадає, кому він належить.

— Ти не спиш, Тедді? — спитала Патриція, тихенько прочиняючи двері.