Віктор Суворов - Беру свої слова назад

Сталін таких слів не вимовляв. Ми вже встановили, що 29 липня Жукова в кабінеті Сталіна не було. 29 липня Жуков ніяких прогнозів з приводу дій Гітлера у вересні не робив. Просто тому, що пророкувати не було чого: ні Гітлер, ані його фельдмаршали не могли знати, чим завершиться Смоленський бій і яка буде ситуація в кінці серпня, тим більше в середині вересня. Вони не могли знати, коли і як завершаться битви в районі Умані, Кременчука і Дніпропетровська. Вони не знали і не могли знати, що будуть робити в серпні, а Жуков нібито знав все наперед не тільки про серпень, а й про вересень.

Припустимо на хвилину, що все так і було. Повіримо, що ще 29 липня 1941 року Жуков передбачав дії Гітлера на півтора місяця вперед і зажадав відвести радянські війська з району Києва. Повіримо, що Сталін у липні не погодився, але на початку вересня він нарешті зрозумів, що помилився, і в присутності Молотова, Маленкова, Щербакова та інших нібито визнав правоту великого стратега: ох, правий ти був, Георгію Костянтиновичу, в липні, ще тоді треба було Київ здати.

Запитання: що повинен був робити Сталін у ситуації, коли зрозумів, що помилився, коли в присутності своїх найближчих соратників визнав правоту Жукова?

Відповідь: Сталін мав діяти так, як радив Жуков, тобто тут же підняти трубку і віддати командувачу Південно-Західного фронту генерал-полковнику Кирпоносу наказ на відхід з району Києва. Здавалося б, у липні Жукова не послухалися, Київ не здали, і в серпні не здали, так хоч на початку вересня його треба швидше здати.

Дивовижна річ: Сталін, нібито визнавши правоту генія військового мистецтва, чомусь його геніальними пропозиціями не скористався і наказу на виведення військ із району Києва не віддав. Навпаки: Сталін підняв трубку і передав Кирпоносу, щоб той і думати забув про відведення військ з Києва.

Але найдивовижніший момент не в поведінці Сталіна, а в поведінці Жукова. Прямо на наступній сторінці великий стратег сам себе викрив. І вже не вперше. Він навіщось навів текст переговорів 11 вересня 1941 року між верховним керівництвом і командуванням Південно-Західного фронту. У Москві біля апарата перебували Сталін, Шапошников, Тимошенко. У Києві - Кирпонос, Бурмистренко, Тупиков. Сталін грізно зажадав «перестати нарешті займатися шуканням рубежів для відступу, а шукати шляхи опору і лише опору». І далі: «Києва не залишати і мостів не підривати до особливого дозволу Ставки». Сталін погрожує Кирпоносу: бач, додумався, війська відводити! Я тобі дам! Забудь і думати про відступ!

Простіше кажучи, слова Жукова діями Сталіна не підтверджуються.

Мені незрозуміло ось що. Якщо вже й вписано в мемуари сталінське визнання жуковської геніальності, то навіщо тут же на наступній сторінці наводити документ, який цю вигадку спростовує?

– 7 -

Розмова на сталінській квартирі триває. Сталін нібито сказав стратегу: «Їдьте під Ленінград. Ленінград у вкрай важкому становищі. Німці, взявши Ленінград і з'єднавшись із фінами, можуть вдарити в обхід з північного сходу на Москву, і тоді обстановка ускладниться ще більше» (Спогади та роздуми. М., 1969. С. 310).

Ця розповідь має кілька версій.

У першому виданні оцінку обстановки під Ленінградом давав Сталін, а Жуков уважно слухав. Великий полководець тільки підказав Сталіну, на яку посаду призначити І.С. Конєва, а на яку - маршала С.К. Тимошенка (Сталін, ясна річ, тут же погодився). Жуков нібито вказав Сталіну, що «над Південно-Західним фронтом нависла загроза». Стратег безпомилково передбачив, що «група армій "Південь", що захопила плацдарм в районі Кременчука, буде здійснювати оперативну взаємодію з армією Ґудеріана». (Мила справа бути пророком через 28 років після події. Коли немає свідків твоїх пророцтв.)

У другому виданні Жуков пішов далі. Він не тільки вказав Сталіну на небезпеку, яку становив кременчуцький плацдарм, не тільки передбачив, у який бік генерал-фельдмаршал фон Рундштедт розгорне свої танкові клини, не тільки дав слушні поради щодо розподілу посад між генералами і маршалами, але ще й чітко змалював обстановку під Ленінградом. Сталін, як з'ясовується з пізніших версій, своєї думки про обстановку не мав. Сталін попросив стратега висловитись, і Жуков розставив все по своїх місцях: «Не завершивши операцію під Ленінградом і не з'єднавшись з фінськими військами, німці навряд чи почнуть наступ на московському напрямку».

Отже, в першому виданні Сталін оцінював обстановку в районі Ленінграда, а Жуков слухав. А в другому виданні вони помінялися місцями: Жуков оцінював обстановку в районі Ленінграда, а Сталін слухав і погоджувався. У другому виданні Жуков сказав те ж саме, що казав Сталін у першому. Верховному Головнокомандувачу не залишалося нічого іншого, як погодитися з думкою стратега: «Й.В. Сталін задоволено кивнув...»

У першому видані Сталін іноді висловлював свою думку, а в більш правдивих виданнях, починаючи з другого, було вирішено роль Жукова висвітлити, виділити її більш яскраво. Жуков легко розгадує, де і як будуть діяти Ґудеріан і Кляйст, фон Лееб і фон Рундштедт. Жуков вказує Сталіну, де і які загрози виникають, якого маршала на яку посаду поставити. Сталін тільки задоволено киває. Сталін майже завжди погоджується. А коли не погоджувався, то вимушений був опісля публічно каятися. Відповідно до цієї установки слова, які Сталін нібито виголошував у першому виданні, приписали Жукову у другому.

І перебрали.

Кожному школяреві відомо, що німці почали-таки операцію на московському напрямку, не завершивши операції під Ленінградом і не з'єднавшись з фінами. У першому виданні оцінював обстановку Сталін. І, як бачимо, помилився.

А в другому виданні, коли слова Сталіна приписали Жукову, в дурнях опинився великий стратег. Виходить, він обстановку оцінював неправильно і прогноз видав невірний.

* * *

Після смерті Сталіна, коли вже ніхто не міг більше викрити Жукова у хвастощах, великий стратег раптом вжився в образ нещасної Касандри: бачу Трою в полум'ї!

Жуков раптом почав розповідати про свою неймовірну здатність передбачати розвиток подій. Він попереджав, а його не слухали! В кінці липня 1940 року Гітлер