Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

Зведення причин народження російської й української націй до монгольського удару і наступного «іга» саме й породжує міркування про внутрішню єдність», «нероздільність уз», «штучність» сучасного поділу України і Росії.

Не від рук людських, не від ударів завойовників (скільки їх було під час Київської Русі!) загинула велика слов'янська імперія з Київським «столом». Великий Тувал відпрацював своє. Назріли події, які можна поділити на три кола.

ПЕРШЕ КОЛО ПОДІЙ

…Брат брата різав за шматок землі чи просто, щоб показати молодецтво.

М. Гоголь

— Відбрунькування півночі Київської Русі почалося ще до монгольського удару — в середині XII століття. Його першою віхою було заснування князем Юрієм Долгоруким Москви. Сама по собі ця подія в історії непомітна: ну, подумаєш, суздальський князь проїздом зупиняється у Богом забутому лісовому угро-фінському селі на ім'я Мосхва (в перекладі з давньоудмуртської — Ведмеже болото), і цей факт зафіксований в літописі. Та спрацював біблійний сакрал: Мешех (Мосх) зачатий! Заснування Москви, домагання Юрієм Долгоруким Київського престолу, його загадкова смерть у Києві, чвари, що почалися. Потім вторгнення до Києва Андрія Боголюбського — сина Юрія Долгорукого, намісника батька в Суздалі, спустошення столиці Київської Русі, знищення або перетворення в рабів тисяч своїх побратимів: киян і галичан, руйнування церков… Відкритий виступ киян проти суздальців і владимирців. Знищення цвіту руського воїнства половцями, описане в «Слові о полку Ігоревім':.. Швидке підвищення і вихід на політичну арену Галичини і Волині… Всі ці події 40-80-х років XII століття зв'язані між собою: спрацював сакральний спусковий механізм; приховано, скоріше, в духовно-ментальному плані ожив Мешех — почалася його епоха.

Київ перестає бути столицею великої імперії, та й сама імперія розпадається. Нищівний удар татаро-монгольських орд був лише жахливим завершенням процесу деградації великого Тувала — символу об'єднаного слов'янства IX–XII століть під орудою Києва.

Під час Батиєвої навали Москва була звичайним поселенням, котре монголи досить легко підкорили. Штурмували Рязань, Владимир, Козельськ, а в Москву просто послали баскаків. Але згодом стався рідкісний збіг обставин, за яких Москві напрочуд пощастило. Основний удар монголів припав на Південну Русь. Київ — європейське місто з величезним духовним й інтелектуальним потенціалом — зруйновано вщент. Його взагалі перестали згадувати.

Куди втекла еліта Київської Русі? Частково в Галичину, але там теж панували монголи. Головним чином до Москви. Чому? Процвітаючий Владимир зруйнований, древній Суздаль традиційно ворогував з Києвом, особливо за часів Андрія Боголюбського (який грабував Київ не гірше від монголів). У Новгород? Але саме тоді над ним нависла чорна сила тевтонських рицарів. Псков і Новгород — «фронтові» міста, які ледве стримували тевтонські орди. А тут згодом і Галич зазнав нападу із заходу й став прифронтовим містом. Рязань? Але, по-перше, вона була майже зруйнована, по-друге, незабаром почала догоджати татаро-монголам. А маленька Москва, що ховалася в лісових хащах, зростала як на дріжджах. Сюди бігла, йшла, пливла та їхала вся елітна Русь. Князі з сім'ями. Церковні ієрархи, монастирська паства, багате купецтво, правителі і воїни — всі йшли не з порожніми руками. До Москви стікалися величезні матеріальні і духовні багатства, тут зростав політичний капітал. Так Москва і московити — нащадки Мешеха, угрів і фінів — перетворилися на збирачів руських земель. Москва зняла «вершки» а усієї великої Русі і стала новим символом загальнослов'янського єднання. Великий Тувал як символ слов'янської спільноти загинув. Удар монголів знищив руську Кліо; взагалі історія Північного Причорномор'я закінчилася (за висловом М. Гоголя, історія тут перетворилася в географію). Та ідея доленосного біблійного Тувала залишилася. Вона почала набувати іншого — локальнішого і особливого, не такого всезагального, як раніше, але стабільного втілення в Галицько-Волинській Русі. Паралельно з вищезгаданими руйнівними подіями західніше Києва (за Дністром) розвивалося друге коло подій конструктивного характеру.

ДРУГЕ КОЛО ПОДІЙ

Данило Галицький поводився як лицар, любив свою Україну.

М.Аркас

— У південно-західному куті гігантської імперії, що розвалилася, став набирати обертів «малий Тувал» з чисто українським сакралом. Це коло історичних подій почало розгортатися ще до монголів, але з їхнім приходом різко прискорилося.

Під час чвар, пов'язаних з домаганнями Київського стола Юрієм Долгоруким, на історичну арену виходить Галицька земля. А за нею — Волинська земля. За Дністром з являються історичні діячі великого калібру, такі, як галицький князь Ярослав (Осмомисл), волинський князь Мстислав. У 1199 році виникає єдине Галицько-Волинське князівство (засновник — син волинського князя Мстислава Роман). Тут ніби пробуджується духовна сила, що йде від Андрія Первозванного, від одноплемінників Ісуса Христа галілеян-тиверців. Будуються храми (Успенський собор на Волині, церква св. Пантелеймона в Галичі та інші). У1201 році народжується велика харизматична особистість, не менш велична й доленос на для Русі, ніж Олександр Невський чи Дмитрій Донськой, — народжується політичний діяч, полководець, який відстояв якщо не повну свободу від монголів, то принаймні ав тономію своєї землі, Данило Романович (Галицький). За його батька князя Романа об'єднуються Волинь, Київщина і Гали чина; Київ втрачає роль політичного (а незабаром і духовно-релігійного) центру, який переноситься на захід. Малий 7 увал народжується і міцнів в муках. Йде жорстока боротьба на три фронти: на сході — з половцями, потім з монголами; на заході — з Угорщиною і рицарями-хрестоносцями; на півно чі—з литовцями. У 1238 році Данило Галицький розгромив уперше псів-рицарів під Дорогочнном.

Перед вторгненням татаро-монголів була політично і ду ховно єдина Русь з центром у Галичині, до якої входили землі галицькі, волинські і київські. У 1241 році татаро-монголи пройшли цю Русь, зруйнували Галич, Владимир та інші міста і обклали населення ясаком. Та апогей політичного, культурно го, духовного життя Галицько-Волинської Русі ще попереду. Данило Галицький, за ним ного син Лев, онук Юрій, інші князі і духовні вожді ведуть мудру політику, маневруючи між хижою Золотою ордою, Польщею, Литвою. Не стільки ма неврують, укладаючи угоди і навіть визнаючи «верховенство» над собою (як, наприклад, визнання васальної залежності від Золотої орди — а куди дінешся?), скільки б'ються, не шко дуючи сил, відстоюючи свою реальну національну автономію, своє обличчя, свою національну ідею, торують їй шляхи, за безпечують життєвий простір. Поступаються формою, але не змістом! І так понад сто років, поки не настало трете коло по дій, що геть відірвали Південну Русь від Північної, заверши ли формування особливої нації слов'янського кореня, яка те пер (вважаю, не зовсім точно) називається українською. Нації зі своїм арієзованим менталітетом, своєю мовою, своєю ідеєю, своєю історією і культурою.

ТРЕТЄ КОЛО ПОДІЙ

Не горда сила норманів, а криваве іго монголів є колискою Росії.

К.