Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

також оспівували дранг нах Остен». А втім, дивного тут нічого немає, якщо врахувати, що східнослов'янський світ, особливо південноруські землі, протягом віків був каменем спотикання для експансіоністських рухів як Сходу, так і Заходу.

Філософ Г. Гегель, який вважав південноруський (український) народ, на відміну від німців, неісторичною нацією, а також ідеологи пангерманізму і гітлеризму, що мріяли «цивілізувати» східноєвропейське населення, по суті, лише повторювали в наукоподібній формі те, що з варварською простотою говорили Чингісхан та його нащадки: «Прикрутити Русь до свого сідла» [ «Настанет час, и желтолицый (монгол — Ю. К.) всадник понесется на крепконогом коне на запад, И кишки бледнолицых намотает на свое копье» (з стародавньої монгольської поезії)].

Чингісхан учив своїх нащадків, яким (ще до завоювання) віддав у володіння землі на захід од ріки Ітіль (Волга): «Не варто милувати маєтки і життя ворогів, бо плід пощади — співчуття». По суті, те саме говорив Гітлер своїм солдатам перед походом на Схід: «Жорстокість у Східній Європі — благо для майбутнього».

І для завойовників зі Сходу, і для німецьких експансіоністів та мілітаристів (від тевтонських псіврицарів до гітлерівців) слов'янські, особливо українські, землі були «більмом на оці», життєвим простором з «неупорядкованим» населенням.

Ваш класик Карл Маркс висловлювався радикальніше, називаючи східних слов'ян, особливо «південноруське населення», «етнологічним покидьком» і «етнічним сміттям». Зазначимо, що один з предків цього «класика був родом зі Львова, а дід іншого «класика» (Леніна) — з Житомира, тобто проживали у середовищі «етнічного сміття». Та Бог з ними. Отже, Юрію Михайловичу, потрібно чітко показати, що приховані витоки української національної ідеї (незнищенного вільнолюбства та європоцентризму), як і витоки російської ідеї (великоросійського гегемонізму і самодержавства), а також ментальну відмінність російського й українського народів не можна по-справжньому зрозуміти без врахування панмонголізму, що переродився в русофільство і зімкнувся (як не дивно) з пангерманізмом.

Історичне коріння цього духовно-політичного і ментального феномена — у «північному буддизмі» (ламаїзмі) і монгольському войовничому язичництві.

Панмонголізм вашими істориками-матеріалістами не розглядався — хіба що літераторами. А це ж складний, туго зав'язаний вузол, у якому переплелися ідейно-релігійні, політичні, ментальні, культурні аспекти життя багатьох народів Євразії — росіян, українців, татар, інших мешканців Великого степу, а також німців, поляків, чехів, литовців. Намагалися розв'язати цю проблему Карамзін і Чаадаев, Грановський і Погодін, Шафарик і Коллар, Костомаров і Куліш, західники і слов'янофіли, русофіли й українофіли та багато інших. Душевна драма Гоголя і Блока, навіть їхня смерть якоюсь мірою пов'язані зі спробою розв'язати вузол панмонголізму.

Ваш Тарас Шевченко цей вузол розрубав одним ударом. І з цього почалися його велич, слава і муки. Народився поет-пророк слов'янського, а отже, і європейського діапазону.

Німець каже: «Ви моголи». «Моголи, моголи!» Золотого Тамерлана Онучата голі.

Німець каже: «Ви слав'яне». «Слав'яне! Слав'яне!» Славних прадідів великих Правнуки погані!

Дісталося від Шевченка і західникам, і слов'янофілам, і русофілам, і благодушним «українолюбам», які забули свою мову.

Незбагненно, як поет небагатьма римованими фразами розкрив саму суть (трагічну) проблеми — зв'язок панмонголізму з пангерманізмом, антислов'янську й антиукраїнську спрямованість ідеології, яку сповідувало багато діячів Росії: «Ось, мовляв, які ми хвацькі степняки з монгольською кров'ю, не те що бундючні англійці чи німці!» Навіть Гоголь спочатку потрапив під вплив цієї ментальної ейфорії — згадаймо його Русь-трійку. Та згодом настало духовне похмілля.

Своїми геніальними творіннями «Єретик», «І мертвим і живим…», «Холодний яр» ваш Тарас не лише висвітлив, а й підняв світлу українську ідею до загальнослов'янського рівня, розставив усі крапки над і. На відміну, скажімо, від О. Блока, вірш якого «Скіфи» має зовсім інший — темний сакральний — підтекст, на що звертає увагу і Д. Андреев у своїй «Троянді світу». Та давайте розберемо все по порядку.

НА РОЗДОРІЖЖІ

І ось Південна Росія… зовсім відокремилася від Північної. Будь-який зв'язок між ними розірвався; склалися дві держави, що називалися однаковим ім'ям — Русь, одна під татарським ігом, друга під одним скіпетром з литовцями.

М. Гоголь

— У плані реалізації української національної ідеї, особливо такого її елементу, як соборність, гострим залишається питання: коли і як, за яких історичних обставин Україна «відірвалася» від Росії. Для багатьох істориків і етнологів це, звичайно, не питання, як і для маси українців, свідомість і підсвідомість яких не дають їм забути про те, що вони — особлива, самодостатня нація.

Однак деякі партії і діячі крайнього (шовіністичного й інтернаціоналістського) спрямування в Росії й Україні продовжують на цьому спекулювати. На жаль, були і є історики, філософи, письменники, які також ставляться до українців як до «відгалуження» російською народу. Серед них М. Карамзін, С. Соловйов, В. Соловйов, О. Блок, Л. Гумільов, О. Солженіцин… Список прихильників «монолітної нерозривності» українців і росіян легко продовжити.

Сьогодні всі розуміють, що великий Тувал і великий Мешех як біблійні символи великих слов'янських імперій пішли у небуття. Залишається жити Тирас — біблійний символ 300-мільйонного слов'янства кінця часів, тобто наших днів. Це — символ вільних слов'янських народів, що не визнають ніякого гегемонізму (читай 10-у главу Буття), і серед них малий Тувал і малий Мешех уже просто як символьне позначення двох рівнозначних народів — українців і росіян (читай і дешифруй 38-у главу книги Єзекіїля).

З молодших класів школи вас переконували: Київську Русь знищили монголи; внаслідок татаро-монгольського нашестя на чолі з ханом Батиєм суперетнос Київської Русі розколовся й утворилися три братніх народи — росіяни, українці, білоруси. Тобто штучний, зовнішній, фактор розірвав єдиний етнос на три частини.

Не можна, звичайно, не помічати катастрофічної ролі татаро-монголів в історії Русі і всього слов'янства. Та це все ж фактор, повторюємо, зовнішній, що впадає в око. Історія не знає прикладів, щоб удар завойовників спричинився до народження якогось народу. Скоріше, бувало навпаки, завойовники сприяли загибелі етносів. Та й то не часто. Відомі «алгоритми національної політики» великих завойовників, скажімо, Тамерлана чи того самого Чингісхана: повне знищення міст, знищення чоловічого населення, окрім майстрів, яких гнали в рабство, знищення молоді, полонення молодих жінок для використання як наложниць чи дружин завойовників. Але навіть за таких умов народ залишався живим, оскільки спрацьовували генетична і духовна домінанти, оживала національна ідея і — о, диво! — воскресала нація. Птах Фенікс відроджувався з попелу. Так було і в Середній Азії, і в Стародавньому Китаї, і на Близькому Сході. Яскравим прикладом служить і воскреслий єврейський народ, який був розвіяний, як попіл, по всьому світу.

Народи гинуть і народжуються, як записано в Біблії, «не від руки людської», і головну роль тут відіграють внутрішні чинники, невидимі зв'язки — фактор ікс.