Анджей Сапковський - Відьмак. Хрещення вогнем

Крайньої Півночі. Гербом Ковіру й Тіссену є чотирьохчасний щит із зображенням у першій долі на червоному полі срібної руки Тиссенідів, у другій долі — срібних пасів лівоукісних, на їхньому тлі чорна колона (знак князівства Повісс), у третій долі, срібній — вістря блакитного вгору, у четвертій червоній долі — половини срібного орла.

Ліга з Генґфорсу є персональною унією монархів кількох невеличких королівств Півночі; раніше вони представляли Східну Марку Ковіру, але сьогодні є самоврядними. Поєднання їхнє відбулося навколо королівства Кайнгорн і включає, окрім тої держави, такі країни, як Маллеора, Крейден та Холопілля. Гербом Ліги є здиблений грифон.

Усе це — від Яруги до Драконових гір — ті країни, які протягом першої і другої книжок оповідань про відьмака Ґеральта були простором для його пригод. Саме по їхніх містах і селищах Ґеральт їздив, і саме там він заробляв собі на життя.

Але у цього світу є ще й друга половина (і — як здається спершу — темний її двійник) — Південь.

Південь — це перш за все імперія Нільфгард.

Нільфгард спочатку (на сторінках «Чогось більшого», наприклад) з’являється як класична держава Чорного Володаря; уже сама назва її відсилає до Нільфгейму, скандинавської країни мертвих, звідки на Північний Армагеддон — Роґнарьок — прийдуть хтонічні чудовиська; недарма нільфгардців у Країнах Півночі звуть Чорними, недарма вони — до пори — недиференційована маса; недарма Любисток — ще до перших своїх зустрічей із нільфгардцями — репетує: «Ніколи не було подібних воєн…. Армії Нільфгарду залишають після себе випалену землю і трупи. Цілі поля трупів. Це війна на знищення, на повне знищення. Нільфгард проти всіх…. Виглядає на те, що нільфгардці прибули з-за гір, аби наш світ знищити» (ОБ).

Трохи пізніше — вже у «Крові Ельфів» — Нільфгард втрачає свої виключно інфернальні та хтонічні властивості й перетворюється на «всього лише» тоталітарну державу, спрямовану на завоювання світу, на свого роду «нацистську Германію» для країн Півночі. А ще трохи далі, у наступних книжках — картина ця ускладнюється ще більше, а Нільфгард стає, скоріше, відповідником Давнього Риму, який ми знаємо з нашій історії.

У цьому томі читачі вже зустріли таке знайоме визначення, як «Pax Nilfgaardiana» (як калька від «Pax Romana» — «Римський Світ»), дізналися, що столицею Нільфгарду є Місто Золотих Веж, а герб імперії — Золоте Сонце (інакше кажучи, самі нільфгардці сприймають себе цілком «солярно», як безумовно позитивну силу); трохи згодом читачі дізнаються, що «нільфгардець» — цілком як у Давньому Римі — визначається як «житель столиці — Нільфгарду» (саме тому Кагір раз у раз відкидає спроби інших називати його нільфгардцем), а саме місто стоїть на річці Альба, «Білою» (а згідно із легендами, Тибр, на якому стоїть Рим, спочатку звався Альбулою; також Альба було містом, у якому, згідно із легендою, народилися Ромул і Рем, засновники Риму).

Утім, до кінця циклу Нільфгард залишається містом та країною загадок: якщо ми точно знаємо про початки Чотирьох Королівств (заснованих чи то вигнанцями, чи то біженцями в останній період Кон’юнкції Сфер), то про походження Нільфгарду відомі лише легенди (більшість із них пов’язують Нільфгард із «чорними сейдхе» — «бо то ж ельфійська раса, ці нільфгардці…. У венах їхніх ельфійська кров тече» — КЕ). Мова нільфгардців і справді близька до ельфійської — а до того ж надто відрізняється від загальнолюдської, якою розмовляють на Півночі.

Однак не вибудовуватимемо конспірологічних теорій — дамо лише факти.

Нільфгард (як столиця) розташований на відстані десь 2500 миль від Брокілону — саме такий шлях планує подолати Ґеральт у своєму поході за Цірі.

Розширення Нільфгарду було пов’язано із планомірним захопленням територій, деякі з яких ставали нільфгардськими провінціями, а деякі — «плющовими королівствами», у яких формально існуючий монарх залишався повністю залежним від імператора. Провінціями й внутрішніми територіями Нільфгардської імперії є, наприклад, Віковаро, Етолія, Маехт, Еббінґ, Ґесо, Меттіна, Назаїр (причому серед відносно недавно підкорених Нільфгардом країн не згадуються тільки перші дві; навпаки, саме вони є джерелом найвідданіших солдат нільфгардського війська: ветеранів-піхотинців з Віковаро й Етолії). Більше того, за часів молодості королеви Цінтри Каланте Еббінґ залишався незалежним королівством (звідти походить Ройгнар, батько Паветти та дід Цірі). Якщо ж орієнтуватися на історію Висогота, із якою читачі познайомляться у наступному томі саги, то виходить, що Еббінґ було захоплено вже при теперішньому імператорі Нільфгарду, Емгирі вар Емрейсі, за останні десять років.

Одночасно Нільфгард не є абсолютною монархією — якщо розглядати імперію у часовій перспективі (хоча, безумовно, вона залишається такою під час володарювання імператора Емгира): активність монарха досить суттєво обмежують інші соціальні інституції — аж до впливів окремих аристократичних домів включно. Це не демократія (як не був демократією Рим), але це — гра важелів і противаг.

Утім, на момент початку пенталогії імперія Нільфгард — це соціальна машина, у якій є головний — і єдиний — оператор: імператор Емгир вар Емрейс, Біле Полум’я, Що Танцює На Курганах Ворогів.

Але світ, у якому існує відьмак Ґеральт, не обмежується навіть цим глобальним протистоянням Півдня і Півночі. Тут є вдосталь третіх сил, з яких деякі присутні на сторінках книжок як важливі елементи, а деякі — лише миготять на задньому плані.

Так, за межами освоєного «цивілізованого» світу існують, наприклад, зерріканці із їхніми дикими войовничками-вершницями, культом дракону та специфічним озброєнням; десь за межами відкритого на сторінках книжок світу існують країни Офір і Зангвебар, із якими у країн Півночі встановлені торговельні зв’язки; десь існують нові землі, які тільки відкриє — у недалекому майбутньому — Фабіо Сахс, уже відомий читачам юнак з «Часу Погорди».

Нарешті, говорячи про політичні особливості Півночі, неможливо оминути Старших Людей, які співіснують тут із людьми: дріад, нереїд, вампірів, ельфів, ґномів, гномів…

З них тільки дві раси мають свій пристанок, який, до того ж, є суб’єктом політичного життя. Це ліс Брокілон дріад і Магакам ґномів. І якщо Брокілон протягом уже кількох століть є, так би мовити, ексклавом, виключеним із системи соціальних і економічних зв’язків, закритою територію, на кордонах якої ведеться війна дріад проти всіх, хто на той кордон зазіхає, то Магакам цілком інтегрований у систему економічних зв’язків — ба й більше: він формально є протекторатом Темерії (нехай і без присутності людей в адмініструванні ґномських поселень).

Економіка. Крок другий — економіка. «Довгі» періоди, кров цивілізацій, машини соціальних змін.

Світ Ґеральта — це світ, що підходить до межі першої індустріальної революції. У низці галузей економіки це — аж ніяк не Середньовіччя (скільки б там не «високе»).