Кондоліза Райс - Демократія

Джорджа В. Буша з питань національної безпеки (радник із питань національної безпеки) з січня 2001-го до 2005 року (теж верша жінка на цій посаді). Райс народилася в Бірмінгемі, штат Алабама, і отримала ступінь бакалавра з політології — cum laude і Фі-Бета-Каппа — в Денверському університеті; ступінь магістра — в Університеті Нотр-Дам і докторський ступінь — у Вищій школі міжнародних досліджень в Університеті Денвера. Райс є членом Американської академії наук та мистецтв і має 11 почесних докторських звань. Живе в Стенфорді, штат Каліфорнія.

Бестселер THE NEW YORK TIMES

Кондоліза Райс — американський політик та дипломат, лідер Республіканської партії, Державний секретар США (2005—2009), Радник Президента США Джорджа Буша з національної безпеки, одна з найвідоміших політиків сучасності.

Чого можуть навчити минулі події, чим вони були і є корисні для розвитку демократії? Чи дійсно індивідуальна свобода відступає нині на другий план? Що зобов'язана давати демократія? Одна з найсильніших, найавторитетніших політиків сучасності ділиться спогадами та порадами, як рухатися до справжньої демократії. Книжка містить аналіз ситуації у світі, думки щодо вибору шляху країн, які розвиваються, пояснення політичних процесів недалекого минулого та їхнього впливу на наше майбутнє. Кондоліза Райс висуває ідеї, що ґрунтуються на її досвіді як політика, науковця та громадянки. Це уроки демократії для всіх країн світу, що її потребують, — від Роси, Польщі та України до Кенії, Колумбії та Близького Сходу.

Свобода не втратила своєї привабливості. Але завдання встановлення і підтримки демократичних інститутів для її захисту важке й потребує чимало часу. Поступ рідко буває дорогою в одному напрямку. Авторитарне правління може закінчитися раптово, а встановлення демократичних інститутів — ні.

Кондоліза Райс

Примітки

1

У Карла Маркса та Фрідріха Енгельса це гасло звучало трохи інакше: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» (Тут і далі прим, перекл., якщо не вказано інше.)

2

Larry Diamond, «Facing Up to the Democratic Recession», Journal of Democracy, January 2015 (Vol. 26, No. 1), 141—155. (Прим, авт.)

3

Багато видатних учених підкреслювали роль інститутів у політичному й економічному розвитку, навіть якщо не сходилися на деталях самих процесів. Концепція демократії в цій книжці, а також різних типів недемократичних режимів, на яких ми зупинилися у вступі, спирається саме на ці підвалини. Використовуючи визначення інститутів Дуґласа Норта як «правил гри», що «структурують стимули», роль інститутів у книжці потрактована як механізм для переговорів. У ній також визначено їхнє відношення до спроможності держави, що перегукується з працями Семюела Гантінгтона і Френсіса Фукуями, які зосередилися на тому, як інститути допомагають владнанню, без чого неможливий ні політичний, ні економічний розвиток. Типологія книжки велику вагу покладає на інституціональний простір, що надається різним діячам і визначає ступінь, до якого вони можуть перейматися політичними проблемами. У цьому питанні є схожість із працями Дуґласа Норта, Джона Джозефа Волліса та Баррі Р. Вайнґеста, які протиставляли суспільства «вільного доступу» суспільствам «обмеженого доступу», а також із роботами Дарона Ейсмоґлу й Джеймса А. Робінсона, які писали про «інклюзивні» та «екстрактивні» інститути. Такі концепції назагал вкладаються в значення термінів «демократія» і «не-демократія», що використовуються в цій книжці. (Прим, авт.)

4

Douglass С. North, Institutions, Institutional Change and Economic Performance (Cambridge: Cambridge University Press, 1990), 3. (Прим, авт.)

5

Тотальний, тоталітарний.

6

Нацистська Німеччина використовувала здобутки британських і американських учених.

7

Цю фразу спопуляризували Хуан Хосе Лінц та Алфред Степан у вид. «Toward Consolidated Democracies», Journal of Democracy, April 1996 (Vol. 7, No. 2), 12— 33. Вислів належить Джузеппе ді Палма. (Прим, авт.)

8

Більше про Конституційний Конвент 1787 року див. Catherine Drinker Bowen, Miracle at Philadelphia: The Story of the Constitutional Convention, May to September 1787 (Boston: Little, Brown, 1966); Richard Beeman, Plain, Honest Men: The Making of the American Constitution (New York: Random House, 2010); David O. Stewart, The Summer of 1787: The Men Who Invented the Constitution (New York: Simon & Schuster, 2007); Jack N. Rakove, Original Meanings: Politics and Ideas in the Making of the Constitution (New York: Alfred A. Knopf, 1996); Christopher Collier, Decision in Philadelphia: The Constitutional Convention of 1787 (New York: Ballantine, 1986). Про ширший деталізований контекст періоду заснування й перші роки республіки див. Joseph J. Ellis's Founding Brothers: The Revolutionary Generation (New York: Alfred A. Knopf, 2000). (Прим, авт.)

9

Четвертою владою зазвичай називається утворення поза традиційною структурою влади в суспільстві, вільна преса. Іншими «трьома владами» за старого режиму в дореволюційній Франції були аристократія, духівництво й маси. Згідно з Томасом Карлайлом, цей термін увів Едмунд Берк, спостерігаючи 1787 року за парламентськими дебатами. Карлайл писав: «Берк сказав, що в парламенті представлено три влади, але ж там на галереї для репортерів сиділа й четверта влада, набагато за всіх них важливіша». (Прим, авт.)

10

David М. Kennedy, «The American Presidency: A Brief History», lecture at Stanford University, fall 2016. (Прим, авт.)

11

Повноваження шерифа округу (лат.).

12

Закон про Posse Comitatus було ухвалено 1878 року, аби федеральне військо більше не використовувалося з внутрішньою правоохоронною метою. Єдиний виняток випливає із закону про повстання 1807 року, який дозволяв президенту розгорнути федеральне військо в Сполучених Штатах у разі «повстання або обструкції законам». Після урагану Катріна закон про повстання було доповнено у 2006 році, аби дозволити президенту розгорнути федеральне військо для відновлення порядку після стихійного лиха, терористичного нападу чи іншої надзвичайної ситуації. Ця поправка прискорила б федеральну реакцію на ураган Катріна, якби вона діяла на час шторму, однак поправка викликала скарги від губернаторів і правозахисників штатів, тому була скасована у 2008 році. (Прим, авт.)

13

Семюел Е. Файнер порушив це питання у своєму класичному творі про військово-цивільні відносини «Вершник: роль військових