Максим Іванович Кідрук - Доки світло не згасне назавжди

Ні, ні, ні!

Руті здалося, ніби нутрощі обростають кригою. Дівчина замахала ще несамовитіше. Ілля озирнувся через плече, переконуючись, що позаду немає машин, а тоді узяв лівіше й опинився за метр від розділювальної смуги. Він був у окулярах, однак не впізнавав Руту! «Кретин підсліпуватий! – шугнуло в мозку. – Наступного разу перед тим, як сісти на велик, прикручуй до голови бінокль!»

Вона вискочила ще далі на дорогу й очманіло загорлала:

«Стій! СТІЙ! – неначе регулювальник, обома руками вказуючи на тротуар. – Геть з дороги!»

Ілля вдарив по гальмах – шини сухо зашурхотіли, лишаючи на асфальті вузькі чорні сліди, – і викрутив кермо праворуч. Велосипед вилетів на тротуар, і хлопець тільки дивом не загримів долу. Він вчасно скинув праву ногу з педалі, відштовхнувся нею від бордюру, а тоді ще кілька метрів проскакав на ній з перехнябленим велосипедом поміж колінами, аж поки не зупинився.

«Що за?..» Він відстібнув і зняв шолом. Поправив окуляри.

Рута прожогом забралася з дороги, підбігла до хлопця й бовкнула перше, що спало на гадку:

«Ти як?»

Серце билося в істеричному нападі.

«Це ти?» – його очі розширилася. Ілля нарешті впізнав її.

«Ага, я, – захекано покивала Рута. – Привіт».

«Ти чого? – Він мотнув головою на дорогу. – Що на тебе найшло?»

«Просто тебе побачила. Хотіла…»

Дівчина недоговорила. Повз них на шаленій швидкості промчав брудно-білий універсал на польських номерах. Швидкість була запаморочливо великою. Здійнятий автомобілем потік повітря розметав Рутине волосся, а Іллю змусив до краю напружити передпліччя, щоб утримати велосипед.

«Ти бачила?» Хлопець провів машину вдавано сердитим поглядом, бо голос звучав безтурботно.

«Так».

Ще б пак таке не побачити.

«Скажи, козел? – Він глянув на дівчину та промовив: – Ти, типу, врятувала мене». Ось тільки говорив Ілля несерйозно: його очі були холодними та відстороненими.

Хрін там, телепню, – подумала Рута, – я щойно витягла тебе з того світу.

72

If I cancel tomorrow, the undead will thank me today.

Iron Maiden, «Only The Good Die Young», 1988[21]

Сон поступово збляк, і Рута розплющила очі. В кімнаті було жарко. Або вона заспала до обіду, і сонце встигло напекти будівлю, або ж це найзадушливіший ранок у її житті, і вдень, коли сонце вишкребеться до зеніту, вони всі засмажаться до дідькової матері: простирадло під нею було вогким, а шия й бік, на якому лежала, липкими від поту.

Дівчина потерла пальцями очі й підвелася на ліктях. Чорні стіни, опущені жалюзі, її робочий стіл, шафа із розсувними дзеркальними стулками. Все на місці. Кімната як кімната. А тоді, схопившись долонями за живіт, немовби хтось щосили вгатив їй у сонячне сплетіння, Рута сіла на ліжку.

Чорні стіни?

Срань Господня! Вона не в гуртожитку в Тернополі, а у своїй кімнаті в Рівному! У вухах аж загуло від викиду адреналіну, а в голові миттєво зринули Маркові слова.

(усе залежить від того, що ти накоїла)

О, так, цього разу вона накоїла дещо збіса грандіозне. Вона змінила все аж так, що її перекинуло у просторі. Це означає, що не було ніякої поїздки до Тернополя, ніяких розмов із Тимофієм Русецьким, вона не сварилася з Індією і… Чорт забирай, стільки всього мало б відбутись інакше!

«Бляха, – Рута, перелякано кліпаючи, водила очима по кімнаті, – по ходу, я наламала дров».

Та в міру того, як меншало у крові адреналіну, переляк швидко слабшав і його змінювало дивне збуджене поколювання у грудях. Ілля живий, сестра знову щаслива, і все завдяки їй, Руті. Дівчина раптом усвідомила, що ще ніколи не відчувала такої бентежної та водночас піднесеної невизначеності. Свобода волі в чистому вигляді, вольовий субстрат без жодних домішок. Їй здавалося, наче вона – богиня, яка щойно наділила померлого життям.

Або ні.

Хтозна, як воно все обернулося.

Спершу треба з’ясувати.

73

Довго чекати не довелося. Двері зненацька розчахнулися, й Інді вихором влетіла до кімнати:

– Вимітайся! Скільки можна спати! Ілля незабаром прийде!

– Ілля? – тремтливою луною перепитала Рута.

– Ну так, блін, Ілля!

– Який Ілля? – Дівчина закашлялася, щоби приховати тремтіння голосу.

– Мій Ілля! – Інді була надто збуджена, щоб щось помічати. – Мала, ти що? Не тупи!

Квартиру сповнило примітивне поліфонічне пілікання – хтось подзвонив у двері.

– Це він. – Інді запанікувала. – Вимітайся! – Вона схопила сестру за щиколотку та потягнула з ліжка. – Швидше! Швидше!

Рута, пручаючись, учепилася за бильце в узголів’ї.

– Але це моя кімната!

– Це єдина кімната, де є кондиціонер.

– Навіщо вам кондиціонер?

– Я ж тобі казала: ми обговорюватимемо весілля.

– Підіть до кав’ярні!

Інді закотила очі, мовляв, сама йди до кав’ярні.

– Вставай. Не хочу нічого чути.

– От ненормальна…

Рута підвелася, влізла в шорти, накинула футболку, пальцями розгребла волосся і, міркуючи про те, як багато всього пропустила (вони вже узгодили дату весілля?), поплелася в коридор. Ілля переминався з ноги на ногу на порозі кухні й, стримано киваючи, про щось перемовлявся з Аміною.

Руті перехопило подих, але вона спромоглася начепити на обличчя безжурну усмішку та якнайбуденнішим тоном видала:

– Привіт.

Хлопець повернув до неї голову:

– О, привіт!

Дівчина ледве стрималася, щоб не ляпнути: «Ти живий». На зосередженому й дещо збентеженому обличчі Іллі (його повсякденний вираз) блукала тінь блаженної усмішки. Рута дивилася на нього та відчувала, як від стоп через литки, стегна та поперек до грудей підіймається холодне поколювання. Усе, звісно, було не так драматично, як під час зустрічі з Яковом – по-перше, вона була психологічно готова, по-друге, їй пощастило не піти на похорон Ісаєва, – та все ж дівчина не могла позбутися думки, що бачить перед собою мерця. Поки хлопець щасливо всміхався до неї, вона думала про те, що ще вчора ввечері його напіврозкладеною плоттю ласували хробаки.

– Маєш гарний вигляд, – сказала вона й подумки додала: збіса непоганий, як на чувака, в якого кілька тижнів тому після зіткнення з автомобілем порозривало половину внутрішніх органів. Повз вуха ковзнув чийсь істеричний смішок, і лише за секунду Рута збагнула, що це вона реготнула.

Інді, проминаючи сестру, ляснула її по сідниці.

– Закатай губу. – Вона підступила до Іллі, коротко чмокнула його. – Цей красень уже заброньований.

Хлопець зазирнув до зали та привітався з Григором, після чого вони з Інді подалися до Рутиної кімнати. Аміна гукнула з