Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

Десь далеко, немов у власній підсвідомості, дівчина раптом почула такий знайомий голос Драгана.

- Дівчинко моя, не бійся. Тепер я поруч. Я не дозволю тебе образити. – Шепотів ніжно чоловік, міцно притискаючи до себе дружину, що без перестану тремтіла. – Тшшшш…. Я тут… Я поруч.

Він ніжно цілував її у чоло, все дужче і дужче обіймаючи.

Відчувши такі теплі обійми та почувши рідний голос, сон Мири зник, а разом із ним і зник той страх, що сковував не лише її тіло, а й душу. 

Наступного ранку, Мира знову прокинулася на одинці. Від ведіння, як і завжди, на душі лишався неприємний осад. Та розуміння того, що поруч із нею цього разу був Драган, створювало свого роду невидимий щит, що здається оберігав дівчину. Оскільки, нагальної роботи, яка б потребувала присутності Імператриці сьогодні не було, Мира, вирішила провести цей день у компанії Мо.

Швидко одягнувшись та вчепивши на себе свою сумку, дівчина, не бажаючи привертати сторонньої уваги, через сходи, які були призначені для прислуг, попрямувала до конюшень. Осідлавши Менефіста вона швидко сіла у сідло та покинула стіни замку, направляючись у сторону поселення. Заклопотана власними думками, дівчина так і не помітила, як за нею пильно спостерігав принц Ядер, що весь цей час тихо ховався у тіні. Погляд чоловіка був хтивим та холодним, а лице перекошене від гніву.

- Навчи мене. – Мира увірвалася до хатини Мо, чим добряче налякала останню. – Я хочу вміти користуватися магією! – Дівчина сіла за стіл і благально поглянула на жінку.

- І що ж на тебе найшло? – Мо питально підняла брову. – Майже місяць я намагалася тебе ознайомити із вміннями Нгаруї. Однак, ти старанно від мене тікала, все спираючись на якісь там справи. – Жінка театрально підняла до гори руки.

- Я і справді була зайнята.

- А що ж змінилося сьогодні?!

- А сьогодні зі мною під одним дахом живе він. І я повинна навчитися захищати себе! – Голос Мири звучав приречено і майже істерично.

Витерши свої руки рушничком, Мо сіла біля дівчини і торкнувшись її холодних рук тихо промовила:

- Дівчинко моя, якби я не хотіла тобі допомогти, та нажаль, твоя магія працює не так. У день твого шістнадцятиріччя ми не встигли пройти ритуалу становлення Нгаруї і твої активні сили так і не відкрилися.

- То виходить, я вкрай безнадійна і ні нащо не спроможна? – Голос Мири звучав безпорадно.

- Ну чому ж? Інколи, коли твої емоції переходять за край, тобі підкорюється і погода. Он яку зливу ти принесла із собою на днях.

- Я була наляканою.

- А ще, ти здатна втримувати демона, що з’їдає з середини твого чоловіка. Без твоєї сили, Драган не впорається. Йому і так важко.

- А раптом я виявлюся заслабкою? Раптом моїх сил буде не достатньо?

- Ти народжена для цього, люба. – Жінка ніжно провела рукою по обличчю дівчини, з любов’ю зазираючи у її очі.

- От якби ти була поруч зі мною. Жила б у замку. Місця там вдосталь. Та й батька більше немає.

- Ти ж знаєш, що я не можу. – Із сумом промовила Мо, ховаючи свій погляд за довгими віями.

- Але чому? Що змушує тебе уникати стіни замку? – Скільки Мира себе пам’ятала, Мо жодного разу не переступала порогу замку. Хоча дівчина добре знала, що колись вона тут жила.

- Колись, дуже давно. Коли ти ще була маленькою. – Після невеличкої заминки, все ж тихо почала свою розповідь Мо. – Я пообіцяла твої матері, що захищатиму тебе, навіть ціною власного життя. Спочатку, я не могла зрозуміти, чому молода і сповнена сил жінка просить мене про це. «Яронело, що може трапитися? Ти ж поруч» – говорила я їй. Та коли її не стало, я раптом збагнула, що її слова все ж мали сенс. Пригадую, як я прийшла до замку, щоб провідати тебе. Однак, того дня охорона Владлена мене не пропустила. «Імператор заборонив вас пропускати» - говорили вони. І так повторилося і наступного дня. Коли ж мене не пропустили на п’ятий день, я не на жарт злякалася. Відчувала, що він щось зробить тобі. Тоді, у мене виникла одна ідея. Не лише тобі відомі різні ходи у замку, моя люба. Я також знала їх чи мало. Саме одним із таких ходів я скористалася тієї ночі. Опинившись у палаці, я одразу ж попрямувала до покоїв Владлена. Він саме розважався з якоюсь зі своїх коханок. Побачивши мене, чоловік не на жарт злякався.

- У мене до тебе є угода, Владлене. – Мо згадала розмову, що склалася між нею і Владленом тієї ночі більше п’ятнадцяти років тому.

- Я не бажаю мати з тобою ніяких справ, відьмо! – Коханка імператора, прикривши своє оголене тіло ковдрою, налякано спостерігала за їхньою розмовою.

- А якщо я скажу, що ти мене більше ніколи не побачиш у стінах цього замку. – Голос Мо був холодним та жорстким.  

- Я імператор і можу наказати…

- Ти забуваєшся хто я, Владлене! – Ніби у підтвердження слів Мо, за вікном пролунав гуркіт грому, що неабияк налякав і чоловіка і дівчину.

- І чого ж ти хочеш у замін? – Голос Імператора вже не був таким впевненим. Він досить добре знав Мо, і розумів на що вона дійсно спроможна.

- Дай мені клятву, що ніколи в житті не намагатимешся вбити ні мене, ні свою дочку Междемиру.