Настуся Соловейко - Драконяча відьма, Настуся Соловейко

– Лізь на гору. – спокійно сказав Вільхельм.

О, ні! Тільки не це! Невже, той кошмар, що снився мені стільки років нарешті справдиться?

– Швидше! – гаркнув відьмак.

Хвиля темної сили штовхнула мене у спину і я пішла вперед.

Стаючи ногами на кістки й чіпляючись руками, дряпалася наверх. Тіло рухалось саме.

Нарешті, дісталася вершини.

Звідси було видно, що по всьому Вічеру, майже біля кожного замку стоять такі самі жертовники, як і біля Уінтерхейма.

Очі ковзнули по Кривавій стіні і я побачила за нею шмат Міжземелля, з чорних дір валив дим, що перетворювався на чудовиськ. Високі, зубасті, з довгими кігтями та білими палаючими очима.

Я немов застигла, навіть, якби могла опиратись, то певно, не втікла б.

Кров похолола в жилах від побаченого.

На жертовнику навпроти мене, внизу, лежав драконоборець. Я була не в змозі побачити його лице, та судячи з кремезної статури – це саме один з них.

Відьмаки стали навколо нього і почали повторювати низькими голосами:

– Шааса ран вайрен!

Їх голоси ставали дедалі гучнішими, слова зливалися одне з одним і я раптово відчула біль у руці.

Глянувши вниз, побачила як чорний дим охопив долоню. Він ставав густішим, допоки не перетворився на довгий, гострий кинджал.

– Ні! Ні! – билося в голові.

Та рука сама злетіла вверх і почала наближувались до грудей.

Я опиралася, як могла.

Перед очима проносилися обличчя. Тато, мама, брат, бабуся…

Мамо! Мамочко, прошу, допоможи!

Я і сама не знала, що кричу вголос.

І тут переді мною виникло інше лице, із жовтими очима.

Айване! Айване, прошу, допоможи мені!

Це було останнє про що я подумала, перед тим як всадити кинджал глибоко в груди, у самісіньке серце.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно