Ахмед Салман Рушді - Флорентійська чарівниця

можемо помилитися і позбутися у такий спосіб митця, але ми не може втратити Захисток Світу.

Вона направду не могли бачити жінку, з якою розмовляли, але їм хотілося вмоститися на килим і спертися на подушки, пити принесене слугами вино і розповідати любовні жіночі таємниці порожньому повітрю. Перегодя вони перестали почувати себе божевільними і поводилися так, ніби були на самоті, просто розмовляли між собою, відверто говорячи про те, що завжди буває закритим, нестримно сміючись над вражаючою комедією бажання, про безглузді речі, які подобаються чоловікам, і про такі ж безглузді речі, які жінки готові зробити, аби вгодити чоловікам, аж тоді спливають роки, і вони згадують юність, пригадують, як їм розповідали ці секрети суворі, люті жінки, а тоді й вони заходяться гучним сміхом, пригадуючи, вже своєю чергою, як та обізнаність прийшла до них, і вже наприкінці у кімнаті лунав сміх поколінь усіх жінок та всієї історії.

Так вони проговорили п'ять з половиною годин, а коли закінчили, то подумали, що то був найщасливіший день у їхньому житті. Тепер вони почали прихильніше думати про Джодгу. Тепер вона була однією з них, учасницею жіночої естафети; тепер вона була не лишень творінням імператора. До певної міри, вона тепер була і їхнім творінням.

Смеркалося. Зайшли служниці з камфорними свічками у срібних канделябрах. В задній частині кімнати запалили залізні факели, в яких весело горіла бавовникова олія, і тіні двох вельможних пань танцювали на червоному камені жаліс. Тоді в іншій частині Сикрі в уяві імператора, в його хаял, нарешті відбулися остаточні зміни, і в Палаті Вітрів Умар Айяр перевів подих, а за якусь мить Мері Вічности та Мері Палацу побачили те, що вже бачив він: не лише тінь третьої жінки за jalis, але суцільні обриси жінки, що ставали у повітрі дедалі виразнішими і чіткішими, аж поки перед ними не постала жінка, яка дивилася на них із багатозначною усмішкою на устах.

— Ти не Джодга, — промовила слабким голосом королева-мати.

— Ні, — відповіла примара, а її чорні очі аж іскрилися. — Джодги нема, бо вона не потрібна імператорові. Тепер я буду його товаришкою.

Це були перші слова, промовлені примарою.

------------------------------

Незважаючи на заходи остороги з боку обох королев, новина про заміну уявної королеви Джодгабай примарою Кара Кьоз дуже швидко розійшлася по всьому місту. Для декого це було ще одним підтвердженням, що прихована принцеса таки існувала, що вона була доконаним фактом, а не вигадкою, тому що жодна жінка, яка ніколи не жила і не померла, не може стати примарою. Для інших це було ще одним підтвердженням слів Абул Фазла про божественну природу імператора, оскільки до його чести додалося не лишень створення цілком уявної жінки, яка ходить, розмовляє і кохає попри те, що реально не існує, але також воскресіння з мертвих справжньої жінки. Розповіді про приховану принцесу невдовзі стали казками, і батьки, доведені до нестями, залюбки розповідали їх своїм дітям перед сном, і ще більше пожвавлювалися, коли думали про можливість побачити принцесу на вулиці. Деякі злосливі консервативні голоси наполягали на необхідності одягати на неї паранджу за межами королівських жіночих палат; безсоромність з відкритим обличчям, якій потурали на Заході, була просто неприйнятна для достойного люду могольської столиці.

Буденність, з якою сприймалися надприродні явища, стала наслідком загальної думки про звичайність таких явищ ще до того, як реальне і уявне були назавжди розділені й приречені на окреме існування під владою різних монархів та окремих правових систем. Що дивувало, так це брак симпатії до невдачливої Джодгабай, так зневажливо відкинутої імператором, так принизливо витісненої з Палати Вітрів у присутності королеви-матері та старшої королеви. У багатьох громадян склалося помилкове враження про Джодгу через її відмову залишити палац. Для таких людей дематеріалізація було заслуженим покаранням за надмірну зарозумілість і брак відчуття ліктя. Кара Кьоз одразу стала народною принцесою, тоді ж бо як Джодга завжди трималася осторонь і була гордовитою королевою.

Умар Айяр доповів про це імператорові із застереженням. У жодному разі не треба вважати, що реакція була тільки позитивною. В туркестанській колонії, в перському секторі, а також у кварталі, де живуть індійські мусульмани, відзначено певний рівень занепокоєння. Серед неісламських політеїстів, які мали силу-силенну богів, поява ще однієї чудотворної істоти не викликала жодних пересудів, оскільки божественне населення було надто великим, аби зважати на появу ще одного, адже бог є в усьому — в деревах, а також у річках, і тільки небо знає, де він ще є; існує, мабуть, бог сміття, бог туалету, тож прибуття на облавок нового духа нікого не дивувало. А от на вулицях монотеїстів було відзначено шок. Люди перешіптувалися, і тільки найчутливіші вуха могли вловити, що йшлося про психічний стан імператора. У підпільному журналі Бадауні, записи з якого Умар Айяр і далі ночами вивчав напам'ять, коли лідер партії манґул спав, було порушено питання богохульства; оскільки можна твердити, що проти перетворення людьми мрій у реальність божий закон не заперечував, то створення Джодги можна виключити зі списку безчестя, але тільки Всевишній має владу над живими і мертвими, і повернути жінку із того світу собі на втіху означало зайти дуже далеко, надто далеко, і тут не могло бути жодного виправдання.

Те, що Бадауні писав утаємничено від усіх, його послідовники вже починали мимрити одне одному. Таке мимрення відбувалося на дуже низькому рівні, бо, як каже приказка, при дворі Великого Могола покірну голову і меч не січе. Проте, на думку Айяра, існувала певна причина для занепокоєння, бо під тим рівнем мимрення, на ще нижчому рівні, він чув про ще більше невдоволення, про ще більший осуд нових стосунків Акбара з Кара Кьоз. І на цьому глибокому рівні Умарові вдалося почути дуже слабкі звуки, які навіть важко назвати звуками, коливання, спричинені самими губами, які майже не ворушилися і були нажахані, що їх може хтось підслухати. Ці майже невловні вухом