Джон Гришем - Інформатор

— Так, це Гері Баллінгтон.

Пачеко знизав плечима.

— Тоді зателефонуйте йому. Сподіваюсь, він приїздить до клієнтів додому.

— У мене немає його номера.

— У мене є, — сказав один із агентів, дивлячись на комп’ютер. Він швидко продиктував номер, але руки у Вестбея так тремтіли, що лише із третьої спроби він спромігся набрати його і приклав телефон до вуха. Містер Баллінгтон не відповідав, але Клайд був налаштований рішуче. Чекаючи, поки абонент візьме слухавку, він глянув на Пачеко й запитав:

— Чи не могли б ви залишити мене на самоті?

— Чим це вам поможе? Ми однаково прослуховуємо ваші дзвінки. Суддя дав нам дозвіл, — відповів Пачеко.

— Будь ласка.

— Гаразд. Це ваш готель. Ходімо у спальню.

Пачеко провів затриманого у спальню і залишився там із ним. Було кумедно слухати, як Вестбей представляється Баллінгтону, коли нарешті той відповів на дзвінок. Якщо ці двоє й були знайомі, то так одразу й не скажеш. Вестбей намагався пояснити свою ситуацію, а адвокат засипав його запитаннями. Клайд сидів, обернувшись спиною до Пачеко і швидко говорив у слухавку, намагаючись пояснити, що відбувається.

— Ні, так, послухайте, вони зараз тут, ФБР, їх багато, в Форт-Волтоні, в готелі... Так, офіційне обвинувачення... федеральне, але... Ви можете мене просто вислухати? Мені потрібно, щоб ви терміново приїхали в готель. Залиште все... Ваша платня? Звісно, скільки... Ви, мабуть, жартуєте... Так, обвинувачення у вбивстві... Агент ФБР дивиться на мене просто зараз, він чує кожне слово... Добре...

Вестбей повернувся до Пачеко і сказав:

— Адвокат сказав, що ви маєте вийти з кімнати.

— Перекажи адвокату, хай поцілує мене в зад. Я нікуди не піду.

Вестбей знову притулив слухавку до вуха:

— Він каже, щоб ви поцілували його в зад. Послухайте, скільки буде коштувати лише один візит — сьогодні, ну, знаєте, за те, щоб ви приїхали сюди і дали мені якусь пораду, поки мене тут не розіп’яли?.. Ого. Чому так багато?.. Я зрозумів, я зрозумів. Добре, але покваптеся.

Вестбей поклав телефон і сказав:

— Він пообіцяв прибути за годину.

— Ми нікуди не поспішаємо, Клайде. Цей номер ми зняли на два дні. За міжсезонною ціною, хоча однаково вона завищена.

Вони повернулися до вітальні, де Хан та інші агенти вовтузилися із двома камерами на штативах.

Пачеко пояснив:

— Отож, Клайде, це не допит. Ми дочекаємося вашого адвоката, перш ніж почнемо ставити запитання. Але, про всяк випадок, ми будемо знімати усе, що відбуватиметься, із цього моменту й надалі. Ми ж не хочемо, щоб якесь базікало потім звинувачувало нас у порушенні прав, чи не так? А поки ми чекаємо містера Баллінгтона, то покажемо вам відео, яке вас безумовно зацікавить.

Вестбея посадили за стіл поряд з Пачеко. Між ними поклали ноутбук, і Хан натиснув кнопку. Пачеко почав коментувати:

— Це запис крадіжки «доджа рам» у Фолі, Алабама. Ну, знаєте, того, за який ви розраховувалися готівкою в барі, що на схід від Пенсаколи, ввечері 22 серпня. Зік Форман чекав у вашому авто, тому, що з фальшивим номерним знаком Флориди. Погляньте.

Вестбей так пильно вдивлявся в екран, що очі його звузилися до маленьких щілин. Переглянувши відео двічі, він запитав:

— Хто це знімав?

Пачеко підняв руки догори.

— Стоп! Ви нас не допитуєте. Ми не допитуємо вас. Нічого не буде до приїзду вашого адвоката. Це я вам просто нагадую, що відбувалося насправді. Можливо, ці відео допоможуть вам прийняти згодом правильні рішення.

Хан увімкнув наступне відео — з магазину Фрога Фімена. Коли Клайд побачив, як він сам зупиняє авто і виходить, плечі його опустилися на кілька сантиметрів. Судячи з цієї пози, блювання, вигляду, близького до непритомності, блідого обличчя та слабкого, непевного голосу, Вестбей перетворювався на маріонетку. Еллі передчував легку перемогу, хоча адвокат міг усе ускладнити, як вони це вміють робити.

Так наче просто перегляду відео було замало, Пачеко додав:

— Не дуже розумно було залишати авто прямо перед магазином, щоб втрапити у поле зору відеокамери.

Вестбей кивнув головою, визнаючи поразку.

Хан прокрутив це відео теж двічі й запитав:

— Достатньо побачили?

Вестбей кивнув і відхилився на спинку стільця. Еллі вів далі:

— Оскільки нам потрібно згаяти ще трохи часу до приїзду адвоката, покажу вам ще одне відео, воно значно довше, однак, як ми вважаємо, не менш переконливе. Ми тут поспілкувалися з вашим приятелем Зіком Форманом кілька днів тому. Пам’ятаєте Зіка?

— Я не буду відповідати на жодні запитання.

— Правильно. Так от, ми його трохи притиснули, хлопець не на жарт злякався і такого нам заспівав! Я маю на увазі, це була просто пісня. Вмикай музику, Хан.

Перелякане обличчя Зіка з’явилося на екрані. Він присягнув говорити правду і робив це цілих п’ятдесят шість хвилин. Клайд уважно слухав, і його шанси на те, що все обійдеться, з кожною хвилиною танули.