Петро Гаврилович Дяченко - Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.

Чорношличників був улюбленою частиною св. пам. Головного Отамана Симона Петлюри (сумнівне твердження. -Ред.). Де тільки з'являлась загроза, там Головний Отаман кидав полк Чорних Запорожців, і вони рятували положення. Хто не бачив атаки Чорних, той не може собі уявити і відчути тої стихійности тиску їхніх списів і шабель. Тому не дивно, що жоден ворог не витримував атаки Чорних.

У першому Зимовому поході полк Чорношличників на чолі зі своїм командиром бере уділ в повному складі. Його чин у цьому поході — подиву гідний. У бою за місто Тульчин на Уманщині (Брацлавського повіту Подільської губернії. -Ред.) з білими (червоними. — Ред.) москалями, що були у великій перевазі, св. пам. генерал П. Дяченко показав не тільки свою особисту надзвичайну відвагу, але і класичний приклад повного заскочення ворога та цілком нову тактику бою української кінноти. В цьому поході полк Чорношличників прорвався аж на лівий берег Дніпра та дійшов до міста Золотоноші на Полтавщині. І всі ці бойові чини полк завдячував своєму командирові, яким був св. пам. ген. П. Дяченко. Тяжко ранений у 1920 році в бою з москалями, він не кінчив повного лікування, але передчасно вернувся до своїх Чорношличників, без яких буквально не міг жити.

Опинившись у Польщі як інтернований, ген. П. Дяченко вживає всіх заходів, щоб улаштувати своїх козаків та старшин на працю і тим створити для них кращі умови життя, хоч у той час і він сам працював як звичайний робітник. І тут, на еміграції і в біді, покійний генерал показав себе як Новітній Запорожець.

У1927 р. з наказу Головної Команди Армії УНР ген. П. Дяченко вступає до Польського Війська як контрактовий старшина та проходить службу в 1-му і 2-му Полках Шволежерів.

1934 року закінчив він Вищу Військову Школу в Варшаві.

Війна Польщі з Німеччиною застає ген. П. Дяченка на Польсько-Литовському прикордонні, в м. Сувалки. Тут бився він до останнього дня, перейшов зі своєю частиною Литовський кордон і був інтернований.

Звільнившись з інтернування, повертається знову до Польщі, де і застає його 2-га Світова війна. Настав довгожданий час, постала Українська Національна Армія, у якій його призначено на становище командира Протипанцерної Бригади, а пізніше — командира 2-ої Дивізії УНА.

Св. пам. ген. П. Дяченко належав до тих Новітніх Запорожців, що завжди шукали часу і місця, де б могли вони бити ворогів України.

У пам'яті своїх зверхників і підлеглих залишиться він як один з найкращих командирів і вояків відродженої української кінноти. її роль у Визвольній боротьбі він добре розумів і завжди вмів використати її рухливість. Був добрим організатором і тактиком. Пройшов добрий стаж як старшина Генерального Штабу. Але зла доля не судила йому показати всіх своїх здібностей — як визначного оператора і командира великого з'єднання рідної кінноти…

Спи спокійно, дорогий генерале, друже, земляче і побратиме! Хай Земля Вашингтона буде Тобі легкою, а пам'ять про Тебе хай залишиться в наших серцях вічною!..

Самутин П. Генерал-хорунжий Петро Дяченко // Дороговказ: орган вояцької думки і чину (Торонто). -1965. -Липень — серпень. — Ч. 7 (26). — С. 13–14.

Відійшов на вічний спочинок генерал Петро Дяченко

Макар КАПЛИСТИИ,

сотник Армії УНР, лицар Залізного хреста

Відійшов на вічний спочинок генерал Петро Дяченко

23 квітня 1965 року обірвався життєвий шлях хороброго лицаря, учасника збройної боротьби 1917–1921 років Петра Дяченка.

Українська громада, вояцькі організації та організована молодь Філадельфії гідно відпровадили на вічний спочинок Покійника. Похороном заопікувався Громадський Комітет на чолі з представником Відділу УККА Петром Ґенґалом і представниками від Християнського Руху др. М. Ценком, від ОбВУА побратим М. Олексевич, від ІУД УНА побр. В. Забродський, від Т-ва був. вояків УПА імени Т. Чупринки побр. М. Ковальчин, від Суспільної Опіки п. Марія Величко.

Дня 30.04.1965 р. о годині 8-ій вечора Високопреосвященіший Митрополит Іоан в сослуженні 6-х священиків відправив панахиду та попрощав Покійника. Панахида відбулася в церкві Св. Покрови при численній участі громадянства, вояцтва і молоді. Почесну варту тримали вояки і молодь із прапорами ОбВУА, І УД УНА, Пласту, ОДУМ і СУМ.

Лицарі Залізного Хреста склали бойові відзнаки Армії УНР і накрили тіло китайкою. На другий день рано, о годині 9-й настоятель о. Царик в асисті священиків відправив похоронну Службу Божу, а опісля тіло Покійника відпроваджено на цвинтар у Баунд-Бруці.

Архиєпископ Мстислав попрощав генерала, довершив похоронних молитов і відпровадив тіло на місце спочинку. У похороні взяло участь понад двісті осіб. Оточили могилу старі й молодші вояки-побратими, очолювані ген. П. Шандруком, ген. А. Валійським і ген. В. Герасименком. Зустрілися тут сивоволосі полковники і молодші старшини та козаки. Попроїдали Покійника: ген. П. Шандрук від вояцтва Армії УНР і від побратимів І УД УНА, від Головної Управи ОбВУА — д-р І. Козак, від лицарів Залізного Хреста — ген. [Володимир] Герасименко, від Головної Управи був. вояків УПА — побр. Ковальчин, від старшин і козаків Полку Чорних Запорожців — побр. В. Сім'янців, від Союзу Ветеранів Українського Резистансу-побр. Поліщук і від вояків з Клівленду — побр. Макогон.

Достойні пані приготовили трапезу-поминки. Владика Мстислав поблагословив трапезу та поділився споминами з молодечих літ Покійника, що був близьким земляком Владики.

Генерал П. Шандрук відчитав лист Керівника Військового Ресорту УНР ген. Вовка. В листі було признання великих боєвих заслуг Покійника та вислів глибокого співчуття Дружині й Родині.

От. Царик поділився враженнями з останніх днів життя генерала.

Отаман Бульба поділився споминами, як Покійник організував штаб УПА на Волині й Поліссю 1941 року.

Невістка інж. Лідія Дяченко відчитала вірш Ванчицького, присвячений Покійникові.

Побратим Дем'янчук висловив побажання, щоб були зібрані та збережені матеріяли та пам'ятки про Покійника.

Керівник і впорядник похоронних відправ і процесій побр. В. Забродський підкреслив велику популярність генерала, організовану участь вояцтва, молоді і громадянства в похороні, а при цьому звернув увагу присутніх на твердий військовий характер, патріотизм, хоробрість і фаховість військовика, чим особливо відзначався Покійник.

Го лова К-ту П. Ґенґало, який провадив і був господарем поминок, склав подяку за похоронні відправи Високопр. Митрополитові Іоанові, Владиці Мстиславові, настоятелеві о. Царикові та всім священикам, що взяли участь у похороні. Далі подякував генералам, старшинам і воякам та молоді, а також громадянству. Щире слово подяки впало на адресу пань, що приготовили трапезу. За труд і переведення похорону Голові та всім членам Комітету належиться щире визнання і подяка.

Автор цих рядків звертається до сина і внука Покійного з гарячим проханням гордо та гідно зберігати