Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і напівкровний принц

бачив! — обурено сказав він Гаррі, вказуючи на бійку внизу, а тоді голосно загиготів. — Гляньте, як ці мізерні істотки чубляться між собою — кусь кусь, луп-луп…

— Крічер не ображатиме Гаррі Поттера на очах у Добі, ніколи, бо Добі заткне Крічеру рота! — пронизливо верещав Добі.

— …штурх-штурх, шкряб-шкряб! — радісно вигукував Півз, кидаючи в ельфів шматки крейди, щоб розлютити їх ще більше. — Щип-щип, тиць-тиць!

— Крічер казатиме про свого хазяїна, що хоче! Який з нього хазяїн?! Паскудний друг бруднокровців! Ой, що б сказала бідолашна Крічерові хазяєчка?…

Що саме сказала б Крічерова хазяйка, ніхто так і не довідався, бо в цю мить Добі вгатив своїм вузлуватим кулачком Крічера в зуби, вибивши їх не менше половини. Гаррі й Рон позіскакували з ліжок і розборонили ельфів, хоч ті й далі намагалися один одного штурхати й буцати ногами, під’юджувані Півзом, що кружляв навколо лампи й репетував: — Запхни йому пальця в носяку, розквась його до крові, посмикай за вушиська…

Гаррі націлився чарівною паличкою на Півза і вигукнув:

— Язиколип!— Півз схопився за горло, спробував ковтнути, а тоді шугонув з палати, показуючи непристойні жести, але не в змозі нічого вимовити, бо язик йому прилип до піднебіння.

— Непогано, — схвалив Рон, піднімаючи Добі вгору, щоб його кінцівки, якими ельф і далі розмахував, не діставали до Крічера. — Ще одне Принцове закляття?

— Так, — зізнався Гаррі, заломлюючи Крічерові за спину його зморщену ручку. — Годі! Забороняю вам битися один з одним! Тобто Крічер, тобі заборонено битися з Добі. Добі, я знаю, що не маю права тобі наказувати…

— Добі вільний ельф-домовик і може підкорятися, кому забажає, тому Добі виконає все, що йому скаже Гаррі Поттер! — вигукнув Добі, і сльози покотилися по його зморщеному личку, скрапуючи на светр.

— Ну, добре, — сказав Гаррі, й вони з Роном пустили ельфів. Ті попадали на підлогу, але більше не билися.

— Хазяїн мене кликав? — крекнув Крічер і вклонився, одночасно змірявши Гаррі поглядом, у якому світилося побажання якомога боліснішої смерті.

— Так, кликав, — підтвердив Гаррі, позираючи на двері кабінету мадам Помфрі, щоб перевірити, чи й досі діє закляття глушиляття; ніщо не свідчило, що вона чула всю цю метушню. — Я маю для тебе роботу.

— Крічер виконає все, що забажає хазяїн, — так низько вклонився Крічер, що мало не торкнувся губами своїх вузлуватих пальців на ногах, — бо Крічер не має вибору, хоч для Крічера ганебно мати такого хазяїна…

— Добі це зробить, паничу Гаррі Поттер! — пискнув Добі. З його очей завбільшки з тенісні м’ячики ще й досі котилися сльози. — Для Добі буде велика честь допомогти Гаррі Поттеру!

— Якщо подумати, то варто, мабуть, залучити вас обох, — сказав Гаррі. — Ну, то добре… треба, щоб ви ходили по п’ятах за Драко Мелфоєм.

Не звертаючи уваги на Рона, у якого від подиву і роздратування аж витяглося обличчя, Гаррі повів далі:

— Я хочу знати, куди він ходить, з ким зустрічається і що робить. Я хочу, щоб ви вдень і вночі сиділи в нього на хвості.

— Слухаюсь, паничу Гаррі Поттер! — негайно погодився Добі, очі в якого захоплено засяяли. — І якщо Добі погано виконає це завдання, то Добі кинеться з найвищої вежі, паничу Гаррі Поттер!

— Цього робити не потрібно, — поспіхом додав Гаррі.

— Хазяїн хоче, щоб я стежив за молодшим Мелфоєм? — крекнув Крічер. — Хазяїн хоче, щоб я шпигував за чистокровним троюрідним небожем моєї колишньої хазяєчки?

— Саме так, — підтвердив Гаррі, передбачаючи цю небезпеку й маючи намір негайно їй запобігти. — І я тобі, Крічере, забороняю його про це попереджати або повідомляти йому про це шпигування, або взагалі з ним розмовляти, або писати йому записки, або… або нав’язувати з ним будь-які інші контакти. Зрозумів?

Гаррі здалося, що Крічер намагається знайти якусь прогалину в щойно отриманих вказівках, і він зачекав. Це тривало якусь мить чи дві, а тоді, на превелику радість Гаррі, Крічер знову вклонився до самої підлоги і з гіркотою сказав:

— Хазяїн усе продумав, і Крічер мусить йому коритися, хоч Крічер волів би бути слугою юнака Мелфоя, о, так…

— Тоді все вирішено, — зрадів Гаррі. — Регулярно мені повідомляйте, але дивіться, щоб у ту мить, коли будете біля мене з’являтися, поблизу не було зайвих людей. Окрім Рона й Герміони. І нікому не кажіть, що ви робите. Приклейтеся до Мелфоя, як пластир до бородавки.

Розділ двадцятий

Прохання Лорда Волдеморта

Гаррі й Рон покинули шкільну лікарню рано-вранці в понеділок, завдяки турботам мадам Помфрі цілком відновивши здоров’я й радіючи перевагам, здобутим внаслідок нокауту й отруєння; найприємніше було те, що Герміона знову заприятелювала з Роном. Вона навіть провела їх на сніданок і повідомила новину про сварку Джіні й Діна. Істота, що дрімала в Гаррі в грудях, раптом підняла голову і з надією принюхалась.

— А через що вони сварилися? — запитав він якомога байдужіше, коли вони завернули в коридор на восьмому поверсі, де не було нікого, крім малесенької дівчинки, що розглядала гобелен з тролями в балетних пачках. Побачивши шестикласників, дівчинка страшенно перелякалася і впустила з рук важкі мідні терези.

— Нічого, нічого! — заспокоїла її Герміона, підбігаючи, щоб допомогти. — Ось… — Вона легенько вдарила пола мані терези чарівною паличкою і сказала: — Репаро.

Дівчинка навіть не подякувала, а стояла ні жива ні мертва, дивлячись, як старшокласники проходять повз неї і зникають за рогом; Рон озирнувся.

— Чесне слово, ці першокласники стають якісь дедалі дрібніші. — здивувався він.

— Не зважай, — нетерпляче повернувся до попередньої теми Гаррі. — Герміоно, то чому сварилися Джіні й Дін?

— Та Дін сміявся з того, як Маклаґен ударив тебе бладжером, — пояснила Герміона.

— Воно, мабуть, і було смішно, — розважливо припустив Рон.

— І зовсім не смішно! — палко заперечила Герміона. — Це було жахливо, і якби Кут і Пікс не підхопили Гаррі. то це все могло закінчитися ще гірше!

— Але Джіні не треба було рвати через це стосунки з Діном, — знову ніби між іншим сказав Гаррі. — Чи, може, вони й далі зустрічаються?

— Та зустрічаються… а чому це тебе так зацікавило? — гостро глянула на Гаррі Герміона.

— Бо я не хочу, щоб знову