Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

Іріан крадькома поглядала на Ономатета, намагаючись зрозуміти, чи не прилетів він так званою подобою або все ж прийшов до неї «наживо». Ніщо в ньому не говорило про його нематеріальність, але їй все ж здавалося, що самого його тут немає, і коли він вийшов на яскраве сонячне світло, абсолютно не відкидаючи тіні, вона зрозуміла, що мала рацію.

— Чи далеко звідси до того місця, де ви живете, пане мій? — запитала вона його.

Ономатет кивнув.

— Так, я залишив своє тіло на півдорозі, - сказав він і підняв голову: до них від узлісся йшов Майстер Доріг, тепер уже остаточно прокинувшись.

Він привітався з усіма і запитав:

— А Сторож прийде?

— Він сказав, що йому краще залишитися і вартувати двері, - відповів Травник. Він акуратно зав'язав свою м'яку сумку з безліччю кишеньок, в одну з яких сховав насіння чорнобривців, і обвів поглядом бличчя інших. — Але я не знаю, чи зуміє він накрити кришкою весь мурашник.

— А що, власне, відбувається? — запитав Курремкармеррук. — Я весь цей час читав про драконів і ніякої уваги не звертав на мурах. Аж раптом виявив, що всі учні, які займалися у мене, покинули Вежу.

— Їх покликали, — сухо пояснив Травник.

— Ну і що? — ще більш сухо, навіть з викликом, запитав Ономатет.

— Я можу висловити тобі лише свою власну думку… — Травник говорив непевно, немов знехотя.

— Ну давай, висловлюй, — зажадав старий чарівник.

Але Травник ще деякий час вагався і нарешті промовив:

— Ця жінка не входить в нашу Раду.

— Зате вона входить в мою, — зауважив Азвер.

— Вона з'явилася тут саме зараз, — сказав Ономатет, — а зараз ніхто не з'являється тут випадково. Та й в будь-якому випадку — все, що знає кожен з нас, і те, як він уявляє собі ситуацію, що склалася, є лише його власним баченням подій. За кожним з імен, як відомо, товпляться і інші імена, дорогий мій цілителю.

Темноокий Травник згідно кивнув і з явним полегшенням сказав:

— Ну що ж, ось і чудово! — ніби приймаючи думки своїх друзів і об'єднуючи її з власними. — Торіон дуже багато часу проводить в товаристві інших Майстрів, а також — в товаристві старших учнів. Якісь нескінченні таємні зустрічі, таємні збори, таємні організації… Школа сповнена чуток, усі про щось шепочуться. Багато учнів, особливо молодші, налякані всім цим, і деякі з них вже запитували у мене або у Воротаря, чи можуть вони піти зі Школи і назавжди покинути Рок. І ми їх відпустили. Але в порту немає жодного корабля. Жодне судно не увійшло в гавань Твіла після того, як ти прибула сюди, пані моя, а твій корабель наступного ж дня відбув на острів Уотхорт! Майстер Вітрів підтримує чарівний вітер Рока і нікому не дає увійти в гавань. І навіть якщо сюди надумає прибути сам король, то і він зараз не зможе підійти до острова.

— Поки вітер не зміниться, так? — зауважив Путівник.

— Торіон каже, що Лебаннен — не справжній король, оскільки не був коронований Верховним Магом Земномор'я, — продовжував Травник.

— Нісенітниця! — перервав його старий Ономатет. — Насправді перший Верховний Маг з'явився в Земномор'ї набагато пізніше королів. І островом Рок теж колись завжди був королівським володінням.

— Зрозуміло, — сказав Майстер Шляхів. — домоправителем завжди важко розлучатися з ключами від будинку, коли туди повертається справжній господар, так?

— Кільце Миру знову стало цілим, — знову заговорив Майстер Травник; у його зазвичай спокійному голосі чулася тривога. — Пророцтво здійснилося: син Морреда коронований, і все-таки немає у нас ні миру, ні спокою, ні справедливості. Де ми звернули на хибний шлях? Чому не можемо знайти рівновагу?

— А які наміри Торіона? — запитав Ономатет.

— Він хоче змусити Лебаннена приїхати сюди, — сказав Травник. — Молодь веде розмови про «справжню коронацію», і цю другу коронацію вони мають намір провести тут. І здійснить її Верховний Маг Земномор'я — Торіон.

— Пом'яни нас! — вирвалося у Іріан, і вона зробила жест, який, згідно з повір'ям, заважає поганому слову перетворитися в діяння. Жоден з чарівників навіть не посміхнувся, а Майстер Травник з деяким запізненням повторив цей охоронний жест.

— Як же йому вдалося настільки прибрати всіх до рук? — здивувався Ономатет. — Травник, ти ж, здається, був тут, коли Яструб і Торіон отримали виклик від Іріотха? А магічні здібності Іріотха були, по-моєму, не менш значні, ніж у Торіона, і він дуже вміло використовував їх, щоб повністю контролювати інших людей. То що, Торіон тепер теж цим займається за допомогою своїх жахливих заклять?

— Не знаю, — сказав Травник. — Можу лише сказати, що коли в Великому Будинку я опиняюся поруч з ним, я відчуваю своє повне безсилля, відчуваю, що нічого вже не вдієш, що все одно нічого не зміниться, що нічого нового з усіх наших старань не виросте… Що які б лікарські засоби я не використовував, хвороба все одно закінчиться смертю. — Він обвів друзів своїми сумними карими очима хворого вола. — І я думаю, це правда. Немає ніякої іншої можливості відновити Рівновагу, крім дотримання повної нерухомості. Ми зайшли занадто далеко. І те, що зробили Верховний Маг і Лебаннен, зайшовши у плоті в царство смерті і повернувшись в світ живих, було неправильним. Вони порушили закон, який не можна порушувати. І, можливо, Торіон повернувся саме для того, щоб відновити цей закон.

— То що, відіслати їх назад в царство смерті? — сказав Ономатет, а Путівник додав:

— І хто скаже, що це за закон?

— Але ж стіна-то існує! — вигукнув Травник.

— Ця стіна не має таких глибоких коренів, як мої дерева в Гаю, — заперечив Путівник.

— Я думаю, багато в чому ти маєш рацію, Травник: ми дійсно порушили Рівновагу, — твердо і жорстко сказав Курремкармеррук. — І тепер не зрозуміти, коли, в якому місці Шляху ми згорнули не туди і зайшли занадто далеко? І що саме забули, до чого повернулися спиною, що не переглянули?

Іріан розуміла далеко не все і мовчки переводила погляд з одного чарівника на іншого.

— Коли Рівновага порушена, не варто все ж зберігати повну нерухомість, бо це може ще більше погіршити становище, — сказав Майстер Путівник. — Поки все не відновилося… — І він зробив швидкий жест, що позначав зворотний рух — піднімаючи щось обома долонями, а потім опускаючи.

— Що може бути огидніше, ніж самого себе повернути з царства смерті за допомогою магії? — запитав Ономатет.

— Торіон був кращим серед