Аліна Скінтей - Злочинна союзниця - імператриця? , Аліна Скінтей

Ці слова були не лише питанням, а й спробою зрозуміти, прийняти, усвідомити ту правду, що була тут і зараз. В його погляді був змішаний біль з твердістю.

Вальдестріс відчула, як його магія відбивається від неї, як хвиля, що мимоволі відштовхує від берега. Він перевів погляд на Естара, не висловлюючи, а ні захоплення, а ні ворожості. Імператор Веалусу спокійно витримав цей погляд, не відводячи очей, немов приймаючи виклик, який був відчутний навіть без слів.

— Саріоне Іллеріс, — голос Естара був твердий, як того вимагав титул імператора, і холодний, але не без певної дози поваги до того, хто стояв перед ним. — Твоя донька тепер - імператриця Веалусу, і вона склала присягу на вірність цій землі її законам, богам, мені. Твій світ і мій тепер пов’язані цією обітницею.

Саріон злегка нахилив голову, його очі виважено вивчали імператора Німріана. В його погляді був відголосок згоди, але і небажання змиритися з тим, що його донька виявилася втягнута в чужу гру. Війну. Він не міг залишити її тут, не міг залишити її в руках іншого чоловіка, але й не міг повернути її проти волі. Як би сильно він не хотів забрати її, він знав, що буде дуже важко дати їй новий шлях, нову свободу, і все ж залишити мир непорушним.

Його погляд став ще твердішим, і він зробив кілька кроків вперед, його пальці злегка стиснулися навколо магічного артефакту, що був у його руках, який утримував портал все ще відкритим.

— Імператоре Німріан, я бачу, що ти пов’язав її з цим світом, — його голос був спокійний, але в ньому відчувалась сталь з легкими нотами іронії. — Як батько я не можу дозволити, щоб моя донька, моя єдина спадкоємиця, лишалася тут. Тому я пропоную угоду: Д'ареллон не торкнеться твоїх земель, твого світу, якщо ти добровільно віддаси її мені. Веалус залишиться недоторканим. Ця угода стосується і тебе, — він кинув погляд на Еліанору. — Аріана тобі б мала розповісти, наскільки сильно я захочу повернути тебе додому. Туди, де твоє законне місце!

Естар витримав його погляд, не дозволяючи собі жодних емоцій. Його очі зблиснули, коли він обернувся до Еліанори. Між ними було так багато невимовного - від ненависті до прив’язаності, від спільного болю до розбитих надій.

— Двічі повторювати не стану, — натиснув Саріон. — Погодишся ти імператоре чи ні, результат буде однаковий. Моя донька повернеться додому!

Естар не мав наміру віддавати її, і навіть не думав про те, що імператор з Д'ареллону про це попросить... ні, що буде вимагати повернення своєї доньки. Та варто Німріану затримати поглядом на Вальдестріс і він все зрозумів, до скреготу зубів, зрозумів. Вона все знала з самого початку. Крива посмішка лягла на його губи, коли просте усвідомлення до нього дійшло: його знову пошили в дурні.

"Це твій план втечі! Ти знала із самого початку, що батько захоче тебе повернути додому... а я наївно тобі повірив! Ти клялася мені… Ти просто тягнула час… Еліаноро, ти справді зробила все, щоб тебе ненавидіти!"

— Ти даєш мені слово? — голос Естара був гострим, як клинок, він більше не дивився на свою імператрицю. — Я лишаю її тобі, але твій світ і твоя влада залишаться за межами Веалусу. Ні ти, ні будь-який твій нащадок, — він кинув косий повний ненависті погляд на Еліанору, — ніколи не посягне на мій світ!

— Даю слово! — Саріон кивнув в підтвердження своїх слів..

Його погляд знову зупинився на Еліанорі, і з легким жестом він створив перед ними блискучий портал, що мерехтів крижаним блакитним світлом Д’ареллону.

Еліанора ковтнула, відчуваючи, як її тіло ніби застигло на мить. Вона зробила крок назад, подивилася на Естара востаннє, в її очах був смуток.

— Я тебе кохаю... — прошепотіла Еліанора цього разу справді востаннє, зібравши всю свою силу, вона обернулася до порталу і, не вагаючись, увійшла в нього разом із Саріоном.

У ту мить, як вони зникли в тумані світла, Естар відчув, що остаточно втратив душевну рівновагу. Він залишився в тронній залі, дивлячись на місце, де щойно стояла його імператриця. Імператриця, яка його покинула, зрадила. Імператриця яка була гарантом миру в його світі, завадивши війні.

Він поглянув на руку, на правий безіменний палець на якому ледь був помітний людському зору знак, що був підтвердженням його зв'язку з дружиною.

— Тобі справді вдалося не лише пошити мене в дурні, а й обікрасти, — голос імператора лунав у порожній залі, віддаючись луною від високих кам'яних стін.

В його словах бриніла гірка іронія, а в очах - ледь помітний вогник злості. Естар не знав скільки він простояв на одному місці, спираючись на край свого трону, темні складки мантії, що спадали донизу, здавалися частиною самої тіні, яка обвивала його силует.

Зосереджений на думках, він підняв голову тільки тоді, коли почув швидкі, відточені кроки. До тронної зали увійшов один з охоронців. Його обличчя було зосередженим, навіть трохи напруженим. Схиливши голову в знак пошани, він промовив, майже затамувавши подих:

— Ваша Величність, злодій повернувся.

— Що? — Естар різко випрямився, і тінь на його обличчі зникла, замінена спалахом цікавості, радості змішаною з хвилюванням.

Його очі звузилися, на обличчі промайнуло здивування, якого він не встиг приховати від охоронця. Щелепи імператора напружилися, кутики губ смикнулися в подобі посмішки.