Олександр Дюма - Королева Марго, Олександр Дюма

III. Бог помишляє

У Луврі, як сказав молодим людям герцог, панувала найглибша мовчанка.

Справді, Маргарита і пані де Невер вирядились на вулицю Тізон. Коконна і Ла Моль пустилися за ними слідом. Король і Генріх блукали по місту. Герцог д’Алансон сидів у себе в приміщенні з непевним і тоскним почуттям, чекаючи обіцяних йому королевою-матір’ю подій. Катерина лежала в ліжку, а пані де Сов, сидячи у неї в головах, читала їй збірник італійських оповідань, що викликали сміх у королеви-матері.

Давно вже Катерина не була в такому доброму настрої.

З апетитом повечерявши з своїми придворними жінками, поконсультувавшись з лікарем, звівши щоденні рахунки по дому, вона замовила молебень за успіх якоїсь серйозної справи на користь, як сказала вона, її дітей; це був звичай Катерини, — звичай, зрештою, чисто флорентійський, — звертатися в серйозних випадках з молебнями та месами, мету яких знала тільки вона та бог.

Нарешті знову побачилася з Рене і вибрала чимало новин серед його запашних сашеток та багатого асортименту парфумів.

— Хай довідаються, — сказала Катерина, — чи в себе дочка моя, королева Наварська, і якщо вона вдома, хай попросять прийти побути зо мною.

Паж, до якого був звернений цей наказ, вийшов і за хвилину вернувся з Жільйоною.

— Ну, от! — сказала королева-мати. — Я питалася пані, а не служницю.

— Пані, — відповіла Жільйона, — я визнала за обов’язок прийти сама сповістити вашу величність, що королева Наварська вийшла з Лувра з своєю подругою герцогинею де Невер...

— Вийшла в такий час! — сказала Катерина, насуплюючи брови. — Куди ж вона могла піти?

— На сеанс алхімії, — відповіла Жільйона, — що має відбутися в готелі де Гіза, у флігелі, де живе пані де Невер.

— А коли вона вернеться? — спитала королева-мати.

— Сеанс протягнеться до пізньої ночі, — відповіла Жільйона, — отже, дуже може бути, що її величність зостанеться до ранку у своєї подруги.

— Щаслива ця королева Наварська, — пробурчала Катерина, — має подруг і — королева; носить корону, її звуть вашою величністю, і — не має підданих; дуже щаслива.

По цій вихватці, від якої присутні самі собі посміхнулись, Катерина сказала:

— А втім, коли вона вийшла, — адже вона вийшла, кажете?

— З півгодини вже, пані.

— Тим краще. Ідіть, собі.

Жільйона вклонилась і вийшла.

— Читайте далі, Шарлотта, — сказала королева.

Пані де Сов знову почала читати.

Хвилин через десять Катерина урвала читання.

— Ах, до речі, — сказала вона, — звеліть зняти сторожу з галереї.

Це був сигнал, якого чекав Морвель.

Наказ королеви-матері виконали, і пані де Сов почала читати знову.

З чверть години читала вона без зупинки, як раптом до опочивальні королеви донісся довгий, протяжний страшний крик, аж волосся на голові присутніх знялося вгору.

Зразу ж по тому пролунав пістолетний постріл.

— Що там таке, — сказала Катерина, — і чому ви не читаєте, Шарлотта?

— Хіба ви не чули, пані? — сказала, збліднувши, молода жінка.

— Що? — спитала Катерина.

— Крик.

— І пістолетний постріл! — додав капітан гвардії.

— Крик, пістолетний постріл, — сказала Катерина, — я нічого не чула... А втім, хіба крик і пістолетний постріл така вже незвичайна річ у Луврі? Читайте, читайте, Шарлотта.

— Але слухайте, пані, — сказала пані де Сов, тим часом як пан де Нансей, не сміючи вийти з кімнати без дозволу королеви, вхопився за ручку своєї шпаги, — слухайте, чути ходу, прокльони.

— Накажете довідатись, пані? — спитав де Нансей.

— Нічого не треба, пане, лишайтесь тут, — сказала Катерина, підводячись на одній руці, ніби щоб надати більшої сили наказові. — Хто захистить мене на випадок якої тривоги? Певне, п’яні швейцарці побилися.

Спокій королеви так контрастував з переляком усіх присутніх, що пані де Сов, хоч яка була несмілива, глянула запитливим поглядом на королеву.

— Але, пані, — скрикнула вона, — можна подумати, що когось убивають.

— Кого ж, думаєте ви, можуть убивати?

— Короля Наварського, пані. Шум донісся від його апартаментів.

— Дурна! — пробурчала королева, губи якої, не зважаючи на все її самовладання, почали якось чудно ворушитись, — вона шепотіла молитву. — Дурна, скрізь бачить свого короля Наварського.

— Боже мій! Боже мій! — сказала пані де Сов, знову падаючи в своє крісло.

— Все скінчилось, скінчилось, — сказала Катерина. — Капітан, — звернулась вона до пана де Нансея, — сподіваюсь, за скандал у палаці ви звелите завтра суворо покарати винних. Читайте далі, Шарлотта.