Тая Смоленська, Ая Кучер - Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер

- Ти сказав, що ми назвемо першу доньку Катериною. А потім ти отримаєш свою Алісу.

- Ти готова до другої дитини? - чоловік яскраво посміхається. - Можемо прямо зараз зайнятися цим. Або ти хочеш відкласти?

- Ні. Не відкласти. Але й займатися нам цим не потрібно.

Дамір похмурішає. Перетворюється на грозову хмару, ось-ось розгрозиться грім.

- Тоді навіщо ти про це заговорила? - запитує, ледь стримуючи емоції. - Якщо ти не хочеш більше дітей.

- Дурень, - повторюю фразу чоловіка. - Не можна зробити те, що вже є.

Погляд чоловіка опускається на мій живіт. Туди ж прагне його гаряча долоня. Дамір завмирає, дивлячись мені в очі. Намагається прочитати там відповідь. Чи правильно він зрозумів?

- Так, - я киваю, сміюся від щастя. - Так, я знову вагітна. І...

Дамір не дозволяє мені договорити. Перекидає на спину, накриває собою. Задирає мою футболку, цілує низ живота.

- Я ще не знаю, хто це, - зізнаюся про всяк випадок. - Але, сподіваюся, буде дівчинка.

- Нічого, - шепоче, лоскоче своїм диханням. - Якщо буде хлопчик, то ти мені ще потім народиш.

- Ми так не домовлялися, Алієв!

- Нічого не знаю. Із чоловіком сперечатися не можна, Елю. Почекай, а як давно ти знаєш?

- Ну... Три тижні? Нашому малятку вже майже два місяці.

- І чому мовчала?

Я не відповідаю, бо знаю, що жоден аргумент Дамір не прийме. І мені все одно влетить.

Чоловік ледь прикушує мою шкіру, цілує знову і знову. Солодкий сироп розливається в душі, від щастя, що переповнює мене.

- Ти більше не працюєш, - попереджає чоловік, а я стогну. Саме цього я й боялася. - І ніяких твоїх шкідливих перекусів. Потрібно харчуватися правильно, Ель. Я проконтролюю.

- Даміре!

- І разом із тобою відмовлюся від усякої гидоти, я пам'ятаю. А коли в тебе УЗД призначено? Я скасую всі зустрічі.

Так. Алієв ніколи не зміниться. Контролюючий і турботливий, усе в одному флаконі. А ще кохає мене так, що дихати неможливо від почуттів.

Цієї ночі ми ще довго цілуємося, розмовляємо, плануємо, що будемо робити далі. Я переконую чоловіка дати мені закінчити проєкт. Натомість жертвую тим, що іноді ми снідатимемо вівсянкою.

А через сім місяців у нас народжується маленький Марк. Дамір обожнює сина не менше, ніж доньку. А я клянуся, що ніяких більше дітей.

Але...

Ще через три роки у нас з'являється Аліса.

Наша сім'я величезна, прекрасна. Я неймовірно рада, що моє життя склалося таким чином. Неможливо бути щасливішою, ніж я.

Особливо, коли вклавши діточок спати, ми з чоловіком залишаємося наодинці. Я лежу в його обіймах і знаю, що давним-давно зробила правильний вибір, довірившись йому.

Найкращий вибір у житті.

Дякуємо усім, хто слідкував за історією Даміра та Еліни. Вони пройшли довгий шлях до щастя і отримали свій хеппі-енд!

Приєднуйтесь до нової історії "Подвійне диво для генерального", публікація якої вже почалася.

Артур Золотарьов - син олігарха і батько моїх дітей. Шість років тому він приїхав у відрядження, і в нас зав'язався короткий роман, після якого в мене залишилися лише прекрасні спогади і двійнята - його маленькі копії.
Сьогодні він врятував малюків, навіть не припускаючи, що це його діти.
- Це ваші діти? - запитує, піднімаючись із землі. Обтрушує одяг, на мене дивиться байдуже. Немов не впізнав. Або ж забув?  
- Мої, - насилу видавлюю із себе.
- Наглядайте за ними краще, - каже повчально, обертається назад, дивиться на машину, яка в стовп врізалася. - Зателефонуйте чоловікові, щоб за вами приїхав. Можливо, дітей варто показати лікарю, у дівчинки на лікті рана.

Кінець

З цією книгою читають Сучасний любовний роман 412982 Нестерпний бос. Наречений за контрактом Астра Вєєр 2378769