Айзек Азімов - Фундація та Земля

півтора мільярда кілометрів від Землі, і нас не зупинили. Гея зупинила нас, коли ми наблизилися.

— Коли вас зупинили, ви були ближчі до Геї, — зазначила Блісс.

— Еге ж, але, на мою думку, Земля могутніша за Гею, тож я сприймаю це за хороший знак. Якщо нас не зупинили, можливо, Земля не заперечує проти нашого наближення.

— Або ж Землі не існує, — мовила Блісс.

— Хочете цього разу закластися? — похмуро запитав Тревіз.

— Гадаю, — втрутився Пелорат, — Блісс хоче сказати, що Земля може бути радіоактивною, як усі й вважають, і що нас ніхто не зупиняє лише тому, що на Землі немає життя.

— Ні, — люто заперечив Тревіз. — Я повірю в усе сказане про Землю, тільки не в це. Ми просто наблизимося до Землі й перевіримо на власні очі. І в мене є відчуття, що нас не зупинятимуть.

5

Газові гіганти лишилися далеко позаду. Просто за найближчим до сонця гігантом пролягав пояс астероїдів. (Цей газовий гігант, як і стверджували легенди, був найбільшим і най­масивнішним).

Усередині поясу астероїдів розташовувалися чотири планети. Тревіз уважно їх вивчав.

— Третя — найбільша. Розмір такий, як треба, і відстань від сонця теж. Вона може бути придатною до життя.

Пелорат вловив у словах Тревіза нотку невпевненості.

— На ній є атмосфера? — спитав він.

— О так, — відповів Тревіз. — На другій, третій і четвертій планетах атмосфери є. І, як у старій дитячій казці, на другій занадто щільна, на четвертій недостатньо щільна, однак на третій — те, що треба.

— То як ви думаєте, це може бути Земля?

— Думаю? — майже вибухнув Тревіз. — Мені не треба думати. Це і є Земля. У неї величезний супутник, про який ви мені розповідали.

— Справді? — І Пелорат розплився в ширшій усмішці, ніж Тревіз колись у нього бачив.

— Щира правда! Ось, гляньте на нього в максимальному збільшенні.

Пелорат побачив два серпи, один виразно більший і яскравіший за інший.

— Цей менший — це супутник?

— Так. Він дещо віддаленіший від планети, ніж можна очікувати, але точно довкола неї обертається. Розміром він лише з маленьку планету — насправді, навіть менший за всі чотири внутрішні планети, які обертаються довкола сонця. Та все ж як на супутник — великий. Щонайменше дві тисячі кілометрів у діаметрі, і це розташовує його в діапазоні великих супутників, які обертаються навколо газових гігантів.

— Усього-на-всього? — Пелорат здавався розчарованим. — То цей супутник не величезний?

— Ще й як. Супутник діаметром дві чи три тисячі кілометрів, який кружляє навколо величезного газового гіганта, — це одна справа. Той самий супутник, який кружляє навколо маленької, кам’янистої, придатної до життя планети, — геть інша. Діаметр цього супутника — більш ніж чверть діаметра Землі. Де ви чули про таку майже рівню в населеної планети?

— Я дуже мало знаю про ці речі, — скромно озвався Пелорат.

— Тоді повірте мені на слово, Янове. Це унікально. Ми дивимося майже на подвійну планету, а мало в яких придатних для життя планет на орбіті кружляє щось більше за камінці. Янове, якщо зважати на цей газовий гігант із величезною системою кілець на шостому місці та цю планету з величезним супутником на третьому, про обидві з яких, попри всю неймовірність, вам казали ваші легенди ще до того, як ви їх побачили, тоді цей світ, на який ви дивитеся, мусить бути Землею. Це просто не може бути щось інше. Ми знайшли її, Янове. Знайшли!

6

Вони вже другий день пливли до Землі з вимкненими двигунами, і Блісс позіхнула за вечерею, сказавши:

— Здається, ми більше часу пливемо до і від планет, ніж робимо будь-що інше. Ми витратили на це буквально тижні.

— Частково це тому, що стрибки надто близько до зірок небезпечні, — пояснив Тревіз. — А зараз ми рухаємося дуже повільно, бо я не хочу мчати до можливої небезпеки.

— Здається, ви мали відчуття, що нас не зупинять.

— Це так, але я не хочу закладатися всім на відчуття. — Тревіз глянув на вміст ложки, перш ніж покласти її до рота, а тоді мовив: — Знаєте, я сумую за рибою з Альфи. Ми поїли там лише тричі.

— Шкода, — погодився Пелорат.

— Що ж, — мовила Блісс, — ми відвідали п’ять світів, і кожен мусили покидати так спішно, що не мали часу поповнити запаси їжі та врізноманітнити її. Навіть коли світ міг би надати їжу, як-от Компореллон та Альфа, і, можливо…

Вона не завершила речення, бо Феллом, хутко підвівши погляд, зробила це за неї:

— Солярія? Ви не могли дістати там їжі? Там удосталь їжі. Стільки ж, скільки й на Альфі. І вона краща.

— Знаю, Феллом. Просто не було часу.

Феллом серйозно втупилась у неї.

— Блісс, я колись іще побачу Джембі? Скажи мені правду.

— Можливо, якщо ми повернемося на Солярію.

— А ми колись повернемося на Солярію?

Блісс завагалася.

— Не можу сказати.

— Зараз ми прямуємо на Землю, так? Це та планета, звідки, ти казала, ми всі походимо?

— Звідки походять наші прародителі.

— Я можу казати «пращури».

— Так, ми прямуємо на Землю.

— Навіщо?

— Хіба не цікаво побачити світ своїх пращурів? — швидко мовила Блісс.

— Думаю, річ не тільки в цьому. Ви всі здаєтеся дуже стривоженими.

— Ми ніколи там не були. Не знаємо, чого очікувати.

— Думаю, річ не тільки в цьому.

— Феллом, люба, — усміхнулася Блісс, — ти вже доїла, то чому б тобі не піти до кімнати й не заграти нам невелику се­ренаду на флейті? Ти граєш щоразу прекрасніше. Ходи, ходи. — Вона підігнала Феллом, ляснувши по сідницях, і Феллом пішла, обернувшись лише раз, щоб замислено глянути на Тревіза.

Тревіз дивився їй услід з очевидною огидою.

— Ця істота що, читає думки?

— Тревізе, не називайте її істотою, — відрізала Блісс.

— Вона читає думки? Ви маєте бути здатні це визначити.

— Ні, не читає. І Гея теж не може. І другофундатори також. Читати думки в значенні підслуховувати внутрішні монологи чи розрізняти конкретні ідеї зараз чи в осяжному майбутньому неможливо. Ми здатні визначати, тлумачити й до певної міри маніпулювати емоціями, але це геть не те саме.

— Звідки ви знаєте, що вона не здатна на те, чого нібито неможливо робити?

— Бо, як ви щойно сказали, я маю бути спроможна це визначити.

— Можливо, вона маніпулює вами, щоб ви не усвідомлювали, що вона це може.

— Будьте розважливі, Тревізе, — закотила очі Блісс. — Навіть якби в неї були незвичні здібності, вона ніяк не могла б на мене вплинути, бо я не Блісс. Я Гея. Ви постійно про це забуваєте. Ви знаєте, яку розумову інерцію має ціла планета? Як гадаєте, чи здатна подолати її одна ізолятка, хай яка талановита?

— Ви всього не знаєте, Блісс, тож не будьте надміру впевнені, — глухо озвався Тревіз. — Ця іс… Вона пробула з нами не дуже довго. Я за такий час зумів би вивчити лише основи мови, однак вона вже досконало розмовляє галактичною, майже з повноцінним словниковим запасом. Так, знаю, ви їй допомагали, однак мені шкода, що ви не припинили цього робити.