Фіцджеральд Френсіс Скотт - Ніч лагідна, Фіцджеральд Френсіс Скотт

пісок коло них.- І сталося це давно, тільки спочатку було непомітно. Духовні тріщини проступають назовні не зразу.

- Ви тепер практикуєте на Рів’єрі? - квапливо спитала Розмері.

- А що, тут пацієнтів не бракувало б.- Рухом голови він показав на кількох осіб з-поміж маси, що роїлася на золотому піску.- Чудові екземпляри для психіатра. Он, приміром, наша давня приятелька, місіс Абрамс, розігрує герцогиню при дворі її величності королеви Мері Норт. Але ви їй не заздріть, подумайте, як довго місіс Абрамс довелося лізти рачки чорними сходами «Рітца», скільки куряви з килимів проковтнути!

Розмері перепинила його:

- Невже це справді Мері Норт? - Вона здивовано придивлялася до жінки, що велично простувала пляжем у супроводі невеликого почту, звиклого, очевидно, до виявів загальної уваги. Проходячи повз Дайверів - кроків за десять від них,- Мері скоса кинула на них швидкий погляд, один із тих прикрих поглядів, які мають показати вам, що вас помітили, але вирішили ігнорувати,- ні Дайвери, ні Розмері Хойт ніколи б не дозволили собі подивитися так у чийсь бік. Але тут вона впізнала Розмері і, передумавши, попрямувала до них, вельми розвеселивши цим Діка. Вона по-дружньому привіталася з Ніколь, тільки кивнула холодно Дікові, немов боячись заразитися чимсь від нього,- на що він відповів їй іронічним низьким поклоном,- і ласкаво звернулася до Розмері:

- Мені вже казали, що ви тут. Чи надовго?

- До завтра,- відповіла Розмері.

Вона теж помітила, що Мері проминула б Дайверів, якби не побачила її, і з почуття солідарності з ними відповіла досить стримано. Ні, на жаль, сьогодні ввечері вона зайнята.

Мері обернулася до Ніколь і запитала тоном водночас приязним і співчутливим:

- Як дітки?

Саме в цю мить прибігли Ланьє і Топсі й почали просити Ніколь, щоб та скасувала якусь заборону гувернантки, пов’язану з купанням у морі.

- Ні,-втрутився Дік.- Якщо мадмуазель так сказала, то так і буде...

Згодна з тим, що не можна підривати авторитет своїх підлеглих, Ніколь теж відповіла відмовою, після чого Мері - яка, подібно до героїні Аніти Лус, звикла мати справу тільки з faites accomplis 79 і яка не змогла б привчити до послуху молодого пуделя,- подивилася на Діка, як на брутального тирана. Але Дікові вже набридла вся ця комедія, і він запитав з удаваною ласкавістю:

- А як ваші дітки і їхні тіточки?

Мері не вшанувала його відповіддю; вона співчутливо погладила по голові Ланьє, якому це явно не сподобалося,- і велично попростувала геть. Коли вони лишилися самі, Дік зауважив:

- Як згадаю, скільки часу я змарнував, намагаючись щось із неї зробити...

- А я її люблю,- сказала Ніколь.

Ворожий тон Діка здивував Розмері; вона звикла бачити в ньому людину, яка все розуміє і вміє все прощати. І тут їй раптом згадалося, що вона про нього чула. Разом з нею на пароплаві їхали працівники державного департаменту, американці настільки європеїзовані, що їхню національну приналежність взагалі вже неможливо було визначити. В розмові прозвучало ім’я всюдисущої Бебі Уоррен, і хтось додав, що молодша сестра Бебі занапастила своє життя, одружившись із якимсь п’яничкою-лікарем. «Його вже ніде не приймають»,- зауважила одна з дам.

Ця фраза стривожила Розмері; хоч Дайвери в її уяві зовсім не належали до людей, що зважають на такі речі, за словами «його вже ніде не приймають» їй вчувалося зловісне тюкання натовпу. Перед очима її виникала картина: Дік піднімається сходами великого особняка, подає свою візитну картку дворецькому й чує: «Вас тут більше не приймають»; він іде вулицею далі, і незліченні дворецькі незліченних послів, консулів та повірених у справах зустрічають його тією самою фразою.

Добре було б зараз підвестися й піти звідси, подумала Ніколь. Вона знала наперед, що буде далі: розворушений сутичкою з Мері Норт, Дік знов оживе й почне причаровувати Розмері, а та, звісно, піддаватиметься його чарам. І справді, за хвилину в голосі його забриніли лагідні ноти, що мали виштохнути з пам’яті всі ті прикрі речі, які він щойно наговорив.

- Загалом я проти Мері нічого не маю - хай собі розкошує на здоров’я. Але важко ставитися добре до людини, яка не відповідає тобі взаємністю.

Розмері відразу залебеділа, вторуючи йому:

- Ох, ви така гарна людина, Діку. По-моєму, навіть якби ви образили когось, вам це можна було б подарувати.- Потім, відчувши, що захоплення завело її надто далеко - туди, де вже, власне, лежали володіння Ніколь, вона втупилася очима в одну точку на піску, якраз посередині між ними.- Я все хочу запитати вас обох, якої ви думки про мої останні фільми,- якщо ви їх бачили...

Ніколь промовчала; вона бачила тільки один фільм, і він не справив на неї великого враження.

- Я відповім вам, але почну здалеку,- сказав Дік.- Припустімо, Ніколь каже вам, що Ланьє захворів. Що б ви зробили в житті? Що, власне, зробила б кожна людина? Почала б грати - обличчям, голосом, словами: обличчям виражати смуток, голосом - зворушення, словами - співчуття.

- Звичайно.

- На сцені, однак, усе робиться інакше. Всі великі актриси завдячують своєю славою вмінню пародіювати природні людські емоції - страх, кохання, співчуття.

- Розумію.- А втім, вона не зовсім розуміла.

Ніколь згубила нитку розмови й дратувалася все більше, а Дік тим часом провадив далі:

- Актрису природна реакція неминуче веде до фіаско. Знов-таки припустімо, що хтось вам каже: «Ваш коханий помер». У житті така звістка вас просто прибила б. Але на сцені ви повинні грати - реагувати природно глядачі можуть і самі. Як актриса, ви, по-перше, маєте дотримуватися тексту ролі, а по-друге, вам треба, щоб публіка думала про вас, а не про якогось убитого китайця чи хто він там був. А для цього слід зробити щось цілком несподіване для глядачів. Якщо їм відомо, що ваша героїня має сильну вдачу, ви в цю мить показуєте її слабкою; якщо в неї вдача слабка - показуєте її сильною. Ви мусите вийти з образу - розумієте?

- Не зовсім,- призналася Розмері - Як це - вийти з образу?

- Ви робите несподіване, щоб привернути увагу публіки до себе. А потім знову входите в образ.

Ніколь вирішила, що з неї досить. Вона рвучко