Леся Холодюк - Браслет із знаком лева

Ось воно що! Ось що гризе Елтона і не дає спокою. Він просто-напросто переплутав жанри драматургії, маючи усе життя справи неприємного характеру. Стоячи на зведеному власноруч постаменті, дивився на людей зверху вниз, вивчаючи тільки патологію.

Виходить, прагнення догодити Ель Даві добило в ньому щось велике і значуще, котре не звідав сам у житті. Гадав, що осягнув вершини людської психології, а спіткнувся на власних амбіціях і поставив на карту життя ні в чому не винних людей. Одразу двох.

Нарешті збагнув, чого висмоктує з нього досі незнане отой підступний хробачок. Марта Квитко та Майкл Харріс випадають з його неприємних п’єс, це не їх амплуа. І гроші, що отримає за таку постановку, будуть неприємно пахнути.

Окрик Самура обсипав детектива гарячим попелом, — Даві викликав до свого салону.

Зараз, коли Камінскі вперше відчував внутрішнє незадоволення і дискомфорт, до якого не звик, йому зовсім не хотілося потрапляти на очі ні Даві, ні, що найбільше, Марті. Ох, як било в ніздрі лайном, яке відчував на собі, у собі…

Очевидно, дівчина почне розпитувати про Харріса, і Елтону доведеться викручуватися перед порядною людиною, якій він завдав болю. А якщо бовкне щось поза волею Даві, той без жодних вагань втопить детектива у багні. І не вишкребтися тоді Елтону на поверхню.

Про всяк випадок постукав у двері. Почекав хвильку під тремтливе шкварчання попелу. Навіть не знав, що скаже…

Раніше, тріумфально закінчуючи дійство неприємних п’єс, молов з таким пафосом різні бздури, що актори у фінальних сценах падали навколішки, обливалися слізьми, хапали ротом повітря, блідли, синіли і благали про єдине — не розголошувати, нікому не казати, не згадувати і обіцяли одне й теж — це ніколи не повториться, вони зміняться на краще, помиряться, віддадуть вкрадене, повернуться до сімейного вогнища…

… зайшов і відразу наштрикнувся на погляд Мартиних очей. Величезні, наповнені слізьми, вони затоплювали своїм горем усе навкруги. Елтону видавалося, що він таки втопиться у тому смутку, якщо не спробує хоч якось опанувати себе. По перекинутій вазі з пишним букетом орхідей, по потрощених склянках, розкиданих по підлозі, зрештою, по збентеженому вигляду Даві детектив зрозумів, — тут розігралася неабияка драматична сцена. А тепер — його вихід на авансцену.

Краєчком ока вгледів на столику серед численних напоїв пляшку бренді. Відразу, без запрошень, додибав до нього, хлюпнув у склянку. Зуби вибивали кожен ковток, пережовували його, перетравлювали і впорскували у стравохід разом з брехнею, — наелектризована плоть чекала, що з цього вийде.

— Приємного польоту, панночко! — з легким поклоном вимовив, не віддихуючи, бо інакше з рота поповзла б довга цівка брехні. — Якісь проблеми?

Це він звернувся до Даві і про всяк випадок обтер рукою кутики рота. Не дихав, чекав на кавалок брехні, яка повинна тепер виповзти з Даві.

Від Елтона не втекло, що Ель Даві стоїть, коли повинен би сидіти на м’яких диванах. А на обличчі, загримованому елтонівським гримом невідання, пробігає тінь безпорадності, проступає чітко крізь шар омани і вражає автора п’єси. Для Камінскі почуте — Марто, моя Марто — було занадто серйозною реплікою. А слова, сказані небавом, збили з пантелику — Даві вимагав продовження п’єси експромтом! А це вже не той театр, у якому звик працювати детектив.

— Що сталося з Майклом?

Камінскі знизав плечима, смикнув ними кілька разів. Репліка, яку повинен сказати, не входила у кошторис завершеної п’єси. А експромт… він найкращий тоді, коли добре обміркований.

— Не знаю, — спробував вимовити байдуже.

Клубок з брехні проковтнувся і Елтон ні з того, ні з цього додав:

— Але якщо треба довідатися, я спробую.

Камінскі говорив, але внутрішньо уже відчував, що взяв не ту тональність. Він допускається серйозної помилки, бо відразу зреагував на ім’я Харріса. Треба було б ще трохи потрусити плечима і перепитати, а хто це такий.

Так поводяться, коли відчувають свою ПРОВИНУ.

На Бога, хто це сказав, ХТО? — викручувалось у мозку, поки молов експромтом репліку.

Не встиг промимрити до кінця, як Марта зіскочила з дивана, підлетіла до Даві і маленькими кулачками заходилася гамселити його в груди. Елтон оторопів. Невже дівчина намагається відчинити душу Даві і побачити, яку провину він там ховає? А що, як і до нього кинеться?

— Це все ти влаштував, я знаю! — лементувала, нервово схлипуючи. — А тепер покликав свого прислужника, щоб спихнути на нього усю провину. Хіба ти людина? Хіба в тебе є душа? Каміння одне, пісок…

… пісок — відбилося від Даві і обсипало Елтона. Камінскі боязко ступив крок назад. Злякався, що як тільки дівчина і його гримне в груди, то почує, як волає його душа:… я такий же негідник…

Очевидно, Марта щось таки побачила на його обличчі. Зупинилася, вловила, наштрикнула погляд.

— Ось який ти, віднопідданий! — Тягла свій вирок дівчина. — 3 тебе теж пісок сипеться? А втім, хіба щось в пустелі може прорости? Скільки б не платили…

Камінскі не рухався. А, може, уже перетворився на купку піску?

— Гей, вірнопідданий! Звідки ти взявся такий, де народився?

— В Ірландії.

— Значить, ти — Менген[18]. Чув про такого?

Камінскі мовчав. А що мав відповісти на те, що українка, котра на диво добре знає п’єси Шоу, знайшла для нього слушний образ такого собі покидька.

— Я навіть не питатиму твого прізвища, для мене ти — Менген. Отож, скажи мені, як в тому будинку Шотовера, в якому не можна брехати, пам’ятаєш, скажи, що ви з Даві зробили з Майклом? Якби Шоу знав про твій талант, він би перевернувся