Генечка Ворзельська - Янголятко в кутих черевиках. Книга друга

рана рубцюється, а рубець той зникає на очах. Розділ 9

А коли не стало Вітчима, зникло і Зло.

Скеля зробилась пустельною, а далі й геть щезла.

Почвари вили, а чорні звірі качалися по чорній від крові землі. Коли зникло Зло, грішники заклякли і стояли, як вительбушені ляльки.

І відступила Темрява. А зосталося Світло.

І це Світло осяяло всю землю.

Воно оживляло мертвих. Дарувало вічне життя тим, хто попри всі жахи тієї битви, зберіг у собі ясність і чистоту.

Даруючи тим, хто не збагнув найважливішої суті Світла, — нові переродження, що допомогли б їм вийти на гору.

Спалюючи демонів.

І відсилаючи грішників до чистилища, аби там вони позбулися спогадів та народилися дітьми, які не пам’ятають жодного зі своїх попередніх життів.

Розділ 10

Поле гуляло. Поле зробилося пустищем.

— Твоя перша битва.

— Наша…

— Ні, Крихітко, твоя.

Ми сиділи на пагорбі. Тепер це вже був не просто нічний пагорб. Оскільки тут, у цьому наймолодшому з усіх світів, уже не було мороку, а була його перша ніч та перші сузір’я.

Тож герої, так само, як і закохані, ще тільки з’являться в ньому, щоб дати кожному сузір’ю своє ім’я.

Нас лишилося четверо, і ми так і сиділи вчотирьох: Крихітка, мій мудрий Кіт, добрий Пес, який ніколи не був по-справжньому лихим, та Залізний Чоловік, котрого я так і не зуміла впізнати.

Я дивилася на список — зіжмаканий клаптик паперу:

«мисливці раз; мисливці вісім; дикі пси; людино-пацюки; добрий лікар;

чудовиська, почвари та монстри;

моя Мачуха;

її мертвяки;

свистуни;

збирачі;

Вітчим;

та ще багато-багато чого».

Оце і все. І я зібгала той клаптик.

Оце і все. Тож грудочка паперу полетіла й покотилася з пагорба.

Я вперше бачила Вовка, Пса і Кота в ясному білому вбранні.

До чого ж вони змінилися. Як просвітліли їхні обличчя. Куди подівся у Пса зламаний ніс, куди щез кістяний полиск у Вовка на волоссі, зникли Котові ікла.

Їхні величезні золоті крила. По чотири у Вовка і Пса, та шестеро крил у Котика. Золоте сяйво любові струмувало від них, моїх добрих-добрих янголів. Ми сиділи й мовчали.

Ми чекали, коли розпочнеться нове життя.

І воно почалося зі сходом сонця. Освітилася вся прозорість ріки, червнева зелень дерев, трава та чисті стіни Міста, яке прокидалося свого першого дня.

— Ось і місто, — сказав мені Пес.

— Я в ньому залишуся?

— Так.

Я мовчала, а Кіт промовив:

— У цьому місті є двоє закоханих.

— Через кілька хвилин їхнє кохання дасть нове життя.

— Це буде малятко…

— Дівчинка…

— І назвуть її…

— Ти знатимеш, як її назвуть.

Я все зрозуміла.

І тільки спитала:

— Я тепер — добрий янгол-охоронець?

— Так, — мовив, зникаючи, Пес.

— Бережи себе, — сказав Кіт і щез.

— Бережи її, — сказав мені З.Ч.

Вовк пішов останнім. Він пообіцяв навідатися до мене.

І додав: «Коли-небудь». Це коли-небудь може трапитися й через тисячу років.

Новий світ. Нове місто. Й нова доля Крихітки…

І чоловік на ім’я Раккххх…

І перша тварюка, розбуджена в темному підвалі…

Що ж. Я стояла, ступивши своїми