Рафаель Сабатіні - Одіссея капітана Блада

Перші шість човнів, підхоплені прибоєм, були розбиті на друзки ще до того, як їхні пасажири встигли кинутись у воду. Гуркіт хвиль і крики утопальників попередили тих, що пливли слідом за ними, і врятували їх від такої ж долі. За наказом барона вони відійшли від небезпечної зони й кинулись рятувати тих, кому пощастило добратися до них. У цій авантюрі загинуло близько п’ятдесяти чоловік і було втрачено шість човнів з боєприпасами та зброєю.

Барон повернувся на свій флагман розлючений, але не порозумнішав. Мудрість — навіть та, яка набувається життєвим досвідом, — була недоступна для таких людей, як де Рівароль. Він гнівався на всіх і на все, але ненависть його у першу чергу падала на капітана Блада. Вкладаючись спати, він злісно відкидав настирливі думки про те, що скаже завтра Блад.

На світанку барона розбудив рев гарматних залпів. У нічному ковпаку і кімнатних пантофлях він вибіг на корму і побачив картину, від якої його лють подвоїлась. Чотири піратські кораблі, піднявши всі вітрила, провадили якісь дивовижні маневри за півмилі від Бока Чіка і трохи більше як за півмилі від французької ескадри. Щоразу, коли вони наближалися до берега, бортова артилерія вивергала клуби порохового диму і вогню, обстрілюючи великий круглий форт, що захищав вузький прохід у гавань. Гармати форту відповідали на вогонь, але жодне ядро не влучало в ціль. Пірати весь час маневрували і стріляли з такою точністю, що їх вогонь накривав захисників форту в той самий момент, коли вони перезаряджали гармати. Зробивши постріл, кораблі піратів круто обертались так, що каноніри форту бачили перед собою весь час рухому мішень: корму або ніс корабля, а за якусь мить до того, як іспанці мали обрушити на них вогонь усіх гармат форту, кораблі піратів вишиковувались у перпендикулярній позиції до форту так, що їх щогли зливалися в одну лінію.

Невиразно бурмочучи прокляття і чортихаючись, барон де Рівароль спостерігав бій, який самовпевнений Блад розпочав на свій ризик.

Офіцери «Віктор’єза» стовпилися навколо нього, але коли до них приєднався де Кюссі, гнів барона, що весь час розпирав його груди, прорвався. Власне, де Кюссі сам накликав на себе цю бурю. Він підійшов до барона, потираючи руки від неприхованого задоволення енергійними діями тих, кого він завербував на службу.

— Ну як, пане де Рівароль?! — з посмішкою почав він. — Добре знає свою справу цей капітан Блад, погодьтесь? Ще до сніданку він підніме на форту прапор Франції.

В очах у барона спалахнув гнів. Він рвучко обернувся до губернатора і вишкірився.

— Кажете, він знає свою справу?! Його справа, дозвольте зауважити, мосьє де Кюссі, — виконувати мої накази, а я, сто чортів йому в пельку, такого наказу не давав! Коли все це скінчиться, я розправлюся з ним за його самочинство.

— Певен, бароне, що його дії будуть виправдані, якщо забезпечать успіх.

— Виправдані! О прокляття! Та чи можна виправдати самовільні вчинки солдата!? — скипів барон.

Офіцери, які поділяли ненависть де Рівароля до капітана Блада, підтримували командувача.

Тим часом бій тривав. Форт дуже постраждав. Але й пірати, незважаючи на їх спритні маневри, теж зазнали чималих втрат від вогню з форту. Планшир правого борту «Атропо» був розбитий на тріски, а одно з ядер розірвалося в кормовій каюті корабля. На «Елізабет» носову частину було серйозно пошкоджено, а на «Арабеллі» збили грот-щоглу. «Лахезіс» вийшов із бою, втративши стерно, і зараз маневрував за допомогою довгих весел.

Сповнений люті погляд барона свідчив про те, що він задоволений тим, що бачить.

— Благаю небо, щоб іспанці потопили всі його диявольські кораблі! — вигукнув він, згоряючи від ненависті.

Але небеса його не почули. Не встиг він договорити, як пролунав страхітливий вибух, і половина форту перетворилася на руїни. Вдалий постріл піратів знайшов пороховий погріб.

Кілька годин по тому капітан Блад, спокійний і вичепурений, наче він щойно повернувся з балу, ступив на квартердек «Віктор’єза». Його зустрів де Рівароль, усе ще в халаті й у нічному ковпаку.

— Дозвольте доповісти, пане бароне: ми оволоділи фортом на Бока Чіка. На руїнах башти майорить прапор Франції, і шляху зовнішню гавань для нашої ескадри відкритий.

Де Рівароль був змушений стримати гнів, хоч мало не задихався від нього. Його офіцери так палко висловлювали своє захоплення, що лаяти Блада було просто незручно. Але в очах генерала не згасала лють, а на блідому обличчі відбивалася внутрішня боротьба.

— Вам пощастило, пане Блад, пощастило, що це вам вдалося так легко, — сказав він. — У разі поразки ви жорстоко поплатилися б за це. Іншим разом прошу чекати моїх наказів, бо не завжди у вас будуть такі щасливі виправдання, як сьогодні.

Блад посміхнувся, блиснувши рядком білих зубів, і вклонився.

— Зараз я був би радий дістати від вас, генерале, наказ розвивати наступ, скориставшись цією першою перемогою. Гадаю, що ви розумієте, як важлива швидкість дій у цьому разі.

Рівароль розгублено блимнув на нього. Через гнів він узагалі забув про те, що має керувати дальшими операціями.

— Зайдіть до мене! — владно наказав він Бладу й обернувся, щоб піти, але Блад зупинив його.

— Упевнений, генерале, що нам краще переговорити тут, коли перед вами розгорнена вся картина наших майбутніх дій. — І він показав рукою на лагуну, де велике місто було як на долоні, хоч і на далекій відстані від берега. — Якщо це не буде розцінюватись як моя самовпевненість, мені б хотілося внести пропозицію...

Він замовк.

Де Рівароль пильно поглянув на нього, запідозривши в його словах глузування. Але смагляве обличчя пірата було непорушним, а проникливі очі — спокійними і серйозними.

— Ну що ж, вислухаємо, — милостиво погодився барон.

Блад показав на форт у гирлі внутрішньої гавані, вежі якого ледве виднілися за пальмами на вузенькій смужці землі. Він показав, що цей форт