Стіг Ларсон - Чоловіки, що ненавидять жінок

зроблено приблизно о першій годині пополудні. Я деякий час намагався вас вирахувати, і справа, скажу я вам, виявилася не з легких.

— Ви знаходите стару фотографію і відшукуєте мене по ній. Навіть уявити не можу, як вам це вдалося.

Мікаель виклав фотографію з автостоянки.

— Я знайшов вас завдяки цьому знімкові, зробленому трохи пізніше того ж дня.

Мікаель пояснив, як він через деревообробну фабрику Нуршьо знайшов Бурмана, котрий, у свою чергу, вивів його на Хеннінґа Форсмана з Нуршьоваллен.

— Очевидно, для ваших дивних пошуків є вагомі причини.

— Так. Дівчину, яка стоїть на фотографії попереду вас, навскоси, звали Харієт. Того дня вона зникла, і все вказує на те, що вона стала жертвою вбивці. Дозвольте мені показати вам, що сталося.

Мікаель дістав ноутбук і, поки комп’ютер запускався, пояснив ситуацію. Потім він прокрутив слайд-шоу і показав, як змінювався вираз обличчя Харієт.

— Вас я побачив, коли проглядав ці давні знімки. Ви стоїте з фотоапаратом в руках позаду Харієт і трохи збоку і, схоже, фотографуєте якраз те, на що вона дивиться і що викликає в неї таку реакцію. Я розумію, що шансів у мене майже немає. Але я шукав вас для того, щоб запитати, чи не збереглися у вас фотографії з того дня.

Мікаель не здивувався б, якби Мілдред Берґґрен відмахнулася і сказала, що ті знімки давно пропали, що плівки так і не проявили або що вона їх давно викинула. Проте вона подивилася на нього своїми яскраво-блакитними очима і відповіла, мов нічого природнішого й бути не могло, що, зрозуміло, вона зберігає всі свої старі відпускні фотографії.

Мілдред пішла в кімнату і буквально за хвилину повернулася з коробкою, в якій у неї були зібрані альбоми з безліччю фотографій. Якийсь час вона шукала потрібне. У Хедестаді вона зробила всього три знімки. Один був нечітким і показував головну вулицю. На другому опинився її тодішній чоловік. Третій зафіксував клоунів у святковій ході.

Мікаель з нетерпінням схилився над цією фотографією. Він побачив на тому боці вулиці якусь постать, але знімок абсолютно нічого йому не сказав.

Розділ 20

Вівторок, 1 липня — середа, 2 липня

Повернувшись у Хедестад, Мікаель насамперед просто зранку навідався до Дірка Фруде, щоб розпитати про стан Хенріка Ванґера. Він дізнався, що за минулий тиждень старому стало значно краще. Хенрік був як і раніше слабкий і далекий від кращої форми, але міг уже сидіти в ліжку, і його стан більше не вважався критичним.

— Слава Богу, — сказав Мікаель. — Я зрозумів, що справді прив’язався до нього.

Дірк Фруде хитнув головою:

— Я це знаю. Хенрік вас теж полюбив. Як пройшла поїздка до Норрланда?

— Успішно, але незадовільно. Я розповім про це пізніше. У мене до вас є одне питання.

— Будь ласка.

— Що трапиться з «Міленіумом», якщо Хенрік раптом помре?

— Нічого. Його місце в правлінні займе Мартін.

— Чи існує ризик, суто теоретично, що Мартін зможе створити проблеми для «Міленіуму», якщо я не припиню розслідувати обставини зникнення Харієт?

Дірк Фруде раптом насторожено подивився на Мікаеля:

— Що сталося?

— Власне кажучи, нічого.

Мікаель переказав йому свою розмову з Мартіном Ванґером святкового вечора.

— Коли я їхав додому з Нуршьо, мені зателефонувала Еріка й розповіла, що Мартін розмовляв з нею і просив наголосити на необхідності мого перебування в редакції.

— Розумію. Певно, на нього натиснула Сесілія. Але я не думаю, що Мартін почне вас шантажувати. Він для цього надто порядний. І не забудьте, що я теж входжу до правління маленької дочірньої компанії, яку ми утворили, коли купували акції «Міленіуму».

— А якщо ситуація ускладниться, яку позицію займете ви?

— Умови контракту мають виконуватись. Я працюю на Хенріка. Ми з Хенріком дружимо сорок п’ять років і в подібних ситуаціях діємо однаково. Якщо Хенрік помре, то його частку в дочірній компанії успадкую я, а не Мартін. У нас підписано жорсткий контракт, згідно з яким ми зобов’язані підтримувати «Міленіум» протягом чотирьох років. Якщо Мартін захоче зробити щось проти вас — чого я не думаю, — він зможе, наприклад, зупинити невелику частину нових рекламодавців.

— Рекламодавці — це основа існування «Міленіуму».

— Так, але погляньте на це з другого боку — такі дрібниці вимагають часу. Мартін зараз бореться за виживання своїх підприємств і працює по чотирнадцять годин на добу. На інше в нього просто немає часу.

Мікаель замислився.

— Я знаю, що це не моє діло, але можна спитати — як справи концерну?

Дірк Фруде посерйознішав:

— У нас є проблеми.

— Ну, це зрозуміло навіть такому простому смертному з числа економічних журналістів, як я. Я маю на увазі, наскільки вони серйозні?

— Між нами?

— Суто між нами.

— За останні тижні ми втратили два великих замовлення в електронній промисловості, і нас намагаються витіснити з російського ринку. У вересні нам доведеться звільнити тисячу шістсот працівників в Еребру і Тролльхеттані. Звільнення — не кращий подарунок для людей, що пропрацювали в концерні багато років. Щоразу, коли ми закриваємо яку-небудь фабрику, довіра до концерну ще більше підривається.

— Мартін Ванґер у важкому становищі.

— Він працює як віл і весь час ходить по тонкій кризі.

Мікаель пішов до себе додому і зателефонував Еріці. Її в редакції не виявилось, і він поговорив з Крістером Мальмом.

— Розумієш, учора, коли я повертався з Нуршьо, мені телефонувала Еріка. До неї дістався Мартін Ванґер і, як би це сказати, хотів з її допомогою змусити мене більше уваги приділяти справам редакції.

— Я теж думаю, що тобі слід ними зайнятися, — сказав Крістер.

— Розумію. Але я підписав контракт з Хенріком Ванґером і не можу його розірвати, а Мартін діє за дорученням однієї людини з місцевих, якій хочеться, щоб я припинив тут копирсатися і поїхав. Тобто Мартінова пропозиція— це просто спроба мене звідси спровадити.

— Ясно.

— Передай Еріці, що я повернуся до Стокгольма, коли все тут закінчу. Не раніше.

— Зрозуміло. Ти остаточно з’їхав з глузду. Так я і передам.

— Крістере, послухай. Тут починає відбуватися щось важливе, і я не маю наміру давати задній хід.

Крістер важко зітхнув.

Мікаель пішов до Мартіна Ванґера. Двері відчинила Ева Хассель і приязно привіталася.

— Добридень. Мартін удома?

Відповідь на його питання дав сам Мартін Ванґер, з’явившись з портфелем в руці. Він поцілував Еву в щоку і привітався з Мікаелем.

— Я їду в офіс. Ви хочете зі мною поговорити?

— Якщо ви поспішаєте, це може зачекати.

— Викладайте.

— Я не поїду і не почну працювати в «Міленіумі», доки не виконаю завдання, яке мені дав Хенрік.