Франц Кафка - Процес

Він перехрестився, а за ним і усі три жінки. Ґрета, яка не відводила очей від трупа, сказала:

– Ви тільки подивіться, який він худий. Він уже так давно нічого не їв. Усі страви, які я приносила йому, залишалися неторкнутими.

І справді, тіло Ґреґора було зовсім сухим і пласким, це стало помітно аж тепер, коли він більше не стояв на своїх ніжках і коли ніщо більше не відволікало увагу.

– Ходімо, Ґрето, на хвильку до нас, – сказала пані Замза з вимученою посмішкою, і Ґрета пішла слідом за батьками до їхньої спальні, постійно озираючись назад, на тіло. Служниця зачинила двері кімнати і відчинила вікно. Незважаючи на ранню годину, повітря уже було теплим. Надворі був кінець березня.

Зі своєї кімнати вийшли квартиранти і почали озиратися у пошуках сніданку, про них усі забули.

– Де сніданок? – похмуро запитав служницю середній квартирант.

Але вона притулила палець до вуст і мовчки покликала чоловіків поспішними жестами, щоб вони слідом за нею зайшли до кімнати Ґреґора. Вони зайшли і стали довкола тіла Ґреґора, тримаючи руки в кишенях поношених сурдутів, у кімнаті було вже зовсім світло.

Тут відчинилися двері спальні, і з них вийшов пан Замза у своєму мундирі, з одного боку попід руку його дружина, з іншого – донька. Усі були заплакані; Ґрета притискала обличчя до батькової руки.

– Негайно йдіть геть із мого помешкання! – сказав пан Замза і показав на двері, не відпускаючи від себе жінок.

– Що ви маєте на увазі? – здивовано спитав середній пан і солодкаво посміхнувся.

Двоє інших тримали руки за спинами і постійно потирали їх одна об одну, ніби у радісному сподіванні великої сварки, яка неодмінно завершиться для них із користю.

– Я маю на увазі те, що говорю, – відповів пан Замза і разом із обома своїми супутницями рушив на квартиранта.

Той спершу стояв нерухомо і дивився у підлогу, здавалося, що у його голові все перелаштовується і впорядковується наново.

– Тоді ми підемо, – сказав він, подумавши, і подивився на пана Замзу так, ніби у своєму раптовому нападі нерішучості потребував дозволу навіть на таке рішення. Пан Замза кілька разів коротко кивнув йому, витріщивши очі. Після цього квартирант справді широкими кроками рушив до передпокою, обидвоє його друзів, які вже більше не потирали долоні і мовчки прислухалися до розмови, поспішили за ним, підстрибуючи, ніби боялися, що пан Замза зайде у передпокій і відділить їх від вожака. У передпокої усі троє квартирантів зняли свої капелюхи з вішаків, витягли ціпки з підставки, мовчки вклонилися і вийшли з помешкання. У пориві якоїсь необґрунтованої, як з’ясyвалося, недовіри пан Замза разом із трьома жінками вийшов за ними на сходовий майданчик; спершись на поручні сходів, вони спостерігали, як троє чоловіків виходили з будинку, повільно, але неухильно спускаючись довгими сходами, зникаючи за поворотом сходів на кожному поверсі, а за кілька хвилин знову з’являючись у полі зору; і що глибше вони спускалися, то меншою ставала цікавість до них родини Замза, а коли спершу їм назустріч, а потім, розминувшись із ними, нагору почав підійматися гордо виструнчений м’ясник із ношею на голові, пан Замза разом із жінками покинув сходи і усі, ніби з полегшенням, повернулися назад у квартиру.

Вони вирішили присвятити сьогоднішній день відпочинкові і прогулянці; вони не лише заслуговували таку перерву в роботі, а і негайно її потребували. Тож вони сіли за стіл і почали писати три пояснювальні записки, пан Замза своїй дирекції, пані Замза – своєму працедавцю, а Ґрета – своєму начальнику. Під час писання зайшла служниця, щоб сказати, що вона йде геть, бо її ранкова робота завершена. Усі троє спершу просто кивнули, не дивлячись угору, а коли зауважили, що служниця так і не пішла, роздратовано глянули на неї.

– Ну? – запитав пан Замза.

Служниця, посміхаючись, стояла у дверях із таким виглядом, ніби має повідомити родині про якесь величезне щастя, але зробить це тільки, якщо її детально розпитуватимуть. Перо страуса стирчало на її капелюхові майже вертикально і хиталося в усі боки, пан Замза дратувався через це відколи вона почала працювати у них.

– То що ви хотіли? – запитав пан Замза, якого служниця поважала найбільше у сім’ї.

– Ну, значить, – відповіла служниця, доброзичливий сміх заважав їй говорити, – якщо ви про те, щоб прибрати те, що там, у сусідній кімнаті, то можете не турбуватися. Уже все зроблено.

Пані Замза і Ґрета нижче схилилися над своїми листами, ніби збиралися писати далі; пан Замза, який помітив, що служниця збирається все описати детально, рішуче зупинив її, витягнувши руку. А оскільки їй не дали розповісти, то вона пригадала собі, що дуже поспішає, і явно ображено вигукнула: «Всім вітання!», стрімко розвернулася і вийшла з квартири, жахливо грюкнувши дверима.

– Увечері вона буде звільнена, – сказав пан Замза, але не отримав жодної відповіді ні від своєї дружини, ні від доньки, бо служниця, здається, порушила їхній спокій, який вони з такими труднощами відновлювали. Вони підвелися, підійшли до вікна і стояли там, обійнявшись. Пан Замза обернувся у своєму кріслі до них і якийсь час спостерігав за ними. А потім вигукнув:

– Ну ходіть же. Облиште все старе. І зверніть врешті увагу на мене.

Жінки відразу ж послухалися, поквапилися до нього, ласкаво заусміхалися і швидко завершили свої листи.

Потім усі троє разом вийшли з квартири, вони не робили цього вже багато місяців, і поїхали трамваєм за місто. Вагон, у якому, крім них, ніхто не їхав, був залитий теплим сонцем. Зручно розташувавшись у кріслах, вони обговорювали свої плани на майбутнє, і виявилося, що усе було не так і погано, якщо розібратися, бо усі три їхні роботи, про що вони раніше не питали одне одного, виявилися доволі зручними і чимало обіцяли в перспективі. Найбільш суттєве і моментальне покращення їхнього становища могла принести зміна помешкання; вони збиралися винайняти меншу і зручнішу квартиру, яка була би розташована ближче до роботи, ніж та, в якій вони мешкають зараз і яку вибрав іще Ґреґор. Поки вони розмовляли, панові і пані Замза майже водночас впало у вічі те, як розцвіла останнім часом їхня донька, яка тепер з хвилини на хвилину ставала все жвавішою, незважаючи на всі труднощі, які робили її щоки блідими, вона перетворилася на вродливу і спокусливу дівчину. Вони замовкли і, обмінюючись самими лише поглядами, одночасно подумали про те, що настав час підшукати для неї гарного чоловіка. І ніби на підтвердження їхніх нових мрій і добрих намірів, у кінці поїздки донька