Ekaterina - Вагітна від мільйонера-боса, Ekaterina

Любов, Що Зросла з Трьома Серцями.

Ми знову обнялися, і я відчув глибокий спокій. Нарешті кохання, про яке я завжди мріяла, було під рукою, і Алехандро зі сльозами радості пестив мій живіт, відчуваючи обіцянку нового життя та світлого майбутнього разом.

 

Ми провели кілька миттєвостей, обіймаючи одне одного, відчуваючи синхронне биття наших сердець, ніби сам Всесвіт схвалював наш союз. Алехандро продовжував пестити мій живіт, зачарований ідеєю про трьох маленьких, які незабаром увійдуть у наше життя.

 

«Валерія, — тихо сказав він, — я хочу, щоб ти знала, що я тут для тебе». Для трьох трійнят, наших дітей назавжди. Давайте зробимо це разом -.

 

Я посміхнувся, відчуваючи хвилю любові та вдячності. — Дякую, Алехандро. Знаючи, що ти поруч зі мною, стає легше. Я дуже схвильований тим, що нас чекає.

 

Алехандро поцілував мене в лоб, жест ніжності, який завжди мене заспокоював. «Я хочу зробити для вас щось особливе», — сказав він, і його очі сяяли рішучістю. — Ця вагітність — це диво, і я хочу, щоб кожна мить запам’яталася. Ми збираємося спланувати кожну деталь, від дитячої кімнати до імен.

 

Я засміявся, в захваті від його ентузіазму. — Я б хотів цього. Я вже придумав кілька ідей для кімнати, але я хочу, щоб ви також брали участь у цих рішеннях.

 

Решту дня ми провели разом, розмовляючи про майбутнє та будуючи плани. Алехандро запропонував нам піти погуляти садами особняка. Свіже повітря та тепле сонце були саме тим, що нам потрібно, щоб розслабитися та насолодитися моментом.

 

Коли ми йшли рука об руку, я відчула з ним більше зв’язку, ніж будь-коли. -Знати? «Я так хвилювався, щоб сказати тобі», — зізнався я, дивлячись на наші переплетені руки. «Але зараз я відчуваю полегшення і щастя».

 

«Я теж», — відповів Алехандро, ніжно стискаючи мою руку. — І я хочу, щоб ти знав, що я завжди буду поруч з тобою. Для мене немає нічого важливішого за нашу сім'ю.

 

Наступні кілька днів були вихором активності та хвилювання. Разом ми почали планувати дитячу кімнату, фарбувати стіни в ніжні кольори, підбирати зручні та безпечні меблі. Алехандро наполягав на тому, щоб робити все сам, бажаючи переконатися, що кожна деталь ідеальна, я трохи допоміг, останній огляд, який провів мені лікар, сказав мені, що все добре, що трійня хлопчики, Алехандро сказав, що це не так не змінюватися від до до щастя.

 

На четвертому місяці вагітності, який, до речі, здавався мені вічним, я почала помічати значні зміни в своєму організмі. Мої улюблені штани більше не підходять, а блузки, здавалося, зменшилися. Іноді, дивлячись у дзеркало, я пестив свій живіт і посміхався, уявляючи, яким було б життя з моїм малюком. Дні були наповнені мріями та очікуваннями, а також маленькими неприємностями, такими як постійна втома та нудота, які ще не зникли, але з таблеткою, яку мені дав лікар, це було чарівним ліками.

 

Моя вагітність прогресувала, і, хоча іноді я відчувала себе втомленою і трохи незручною, постійна підтримка Алехандро робила все терпимим. Їх увага та турбота були неоціненні. Він приносив мені мої опівнічні бажання, масажував мої ноги, коли вони набрякали, і завжди був готовий вислухати мене й розсмішити.

 

Одного разу, коли ми відпочивали на дивані, я відчув удар, який був сильніший за попередні. — Алехандро, приходь швидше! — схвильовано вигукнув я.

 

Він кинувся до мене й поклав руки мені на живіт. -Що відбувається? ти в порядку —.

 

— Так, — сказав я, сміючись. — Відчуй це — саме тоді діти знову заворушилися, і Алехандро чітко їх відчув.

 

Її очі наповнилися сльозами щастя. — Це неймовірно. Вони такі активні. «Я не можу дочекатися зустрічі з тобою, майже час готуватися до нашого весілля», — каже він мені розслабленим голосом.

 

З кожним днем ​​наше хвилювання та любов зростали. Ми з Алехандро будували не лише сім’ю, а й життя, сповнене любові та щастя. І на кожному кроці я знав, що прийняв правильне рішення довіритися йому та розділити цю прекрасну подорож разом.

 

День весілля.

 

Сонце цього дня світило якимось особливим теплом, ніби ткало над нами покривало щастя. Мої руки злегка тремтіли, коли я йшов до вівтаря під руку з батьком. Я подивилася на Алехандро, теперішнього мого чоловіка, який стояв із сяючою посмішкою та блиском гордості в очах. Я була вагітна, я носила в утробі найпрекрасніший доказ нашої любові.

 

Гомін гостей затих, коли ми підійшли до переду. Алехандро ніжно взяв мене за руку, і я знала, що ми готові до цього спільного кроку, незважаючи на те, як ми сюди потрапили.

 

«Ти чудово виглядаєш», — пробурмотів Алехандро, ледь чутно над шепітом вітерця та придушеними зітханнями наших родичів.

 

«Дякую», — відповів я з поєднанням хвилювання й нервозності. «Я не можу повірити, що ми нарешті тут».

 

Мій батько передав нам Алехандро з поглядом, сповненим любові, і злегка схиливши голову. Церемонія продовжилася словами ювіляра, які лунали в повітрі, як обіцянки, запечатані долею. Були моменти, коли я ледве стримувала сльози щастя, і відчувала, як Алехандро міцно стискав мою руку, розділяючи зі мною кожен із цих хвилюючих моментів.

 

Після обітниць і каблучок настав вирішальний момент: прийняття нашого союзу доброю родиною Алехандро. Ми йдемо до них разом, відчуваючи на собі їхній погляд, суміш здивування, прийняття і, перш за все, любові.

 

Першою мене обійняла мама, а на очах її блищали сльози. — Доню, ми завжди підтримаємо тебе. Ми раді бачити тебе таким сяючим.

 

Батько та брати зустріли Алехандро поплесканнями по спині та щирими привітаннями. «Ласкаво просимо в справжню сім’ю», – сказав батько з усмішкою.

 

Обійми та слова підбадьорення продовжувалися, коли ми оточили себе друзями та родиною, усі розділяючи нашу радість. У повітрі витало відчуття прийняття та свята, що зробило цей день ще більш особливим.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍