Талі Верне - Моя не маленька слабкість, Талі Верне

Епілог. Руслана

Після нашого весілля пройшло три тижні. Час летів дуже швидко, аж не вірилось. Олеся звикла і тепер вона проводила час з нянею, коли ми були з Данилом на роботі. Проте після роботи весь наш час належав тільки їй. Наступного року Олесі в школу, тому ми багато часу приділяли навчанню, але ніколи не забували, що вона досі дитина.

        Данило дуже любив Олесю, в будинку її кімната була надзвичайно красивою. Він не відмовляв їй ні в чому, в нашій сім’ї мама була поганим поліцейським, а от татко давав на все зелене світло. Кожен наш день починався зі спільного сніданку, а завершувався вечерею, де інколи навіть бував Артем, якого дуже любила Олеся. Інколи чоловікові не виходить вчасно повернутися, тому ми проводимо час з Олеською удвох.

        Останній тиждень я помітила, що сніданки для мене стали одним із кіл пекла. Щоранку я мушу тримати біля себе воду з лимоном, щоб не викрити себе раніше часу. Я здогадувалась причину такого стану, проте, вирішила ще трішки почекати. Все таки, я не була впевнена на всі сто відсотків. Данило теж інколи дивився на мене з роздумами в очах, мені було цікаво про що саме він думав, але я боялась запитати.

        Через декілька днів у Данила було день народження, тому ми вирішили з Леською організувати йому невеличке свято. Ася була завжди за, тому вона допомагала нам з організацією. Ми обрали стиль в якому зможемо провести свято, потім замовили все, що нам необхідно. І в потрібний день попросили Артема затримати мого чоловіка на роботі якомога довше, щоб все приготувати.

        - Ти якась дивна останнім часом, - сказала мені Ася, і вона була як ніколи прониклива, адже вона медик.

        - Та, нічого такого. - Я відмахнулась і продовжила далі надувати повітряні кулі.

        - Ти точно впевнена, що нічого не хочеш мені розповісти? - Вона багатозначно глянула на мене і я ледь не спалилась.

        - Почекаймо на хлопців, гаразд? - І Ася кивнула мені.

        Готуючи свій подарунок вчора, поки Данило був на роботі, я переживала, як він відреагує. Звісно, думаю він буде радий. Але якась доля сумніву все ще закрадалась в моє серце. Тому я вирішила сьогодні розкласти всі крапки над «і» та спокійно жити далі.

        - Ну, все, - прикріпивши останні лампочки до стелі, сказала Ася. В цілому мені все сподобалось, кульки, які лежали на підлозі, були чудовим рішенням, всюди були лампочки, які створювали прекрасне світло і святкову атмосферу. Торт на кухні був спечений мною особисто, Олеся допомагала прикрашати його. Ми вирішили забути про пафос і відсвяткувати все просто і в сімейному колі.

        - Думаю, наші десь на підході, - поглянула я на годинник, а Ася навіть не звернула увагу на слово «наші». В житті Артема і Асі щось відбувалося, та ні один з них не ділився з нами нічим. Ми терпляче чекали з Данилом, але зараз мій стан не дозволяє мені турбуватись про все на світі.

        - Артем написав, що вже доїжджають. - Я підняла брову в знак питання і Ася зрозуміла свою помилку. - Ну, ми з ним просто друзі.

        - Гаразд, я нічого не сказала.

        - Я бачила твій погляд, Руся, цього було достатньо, - штовхнула вона мене плечем зі сміхом.

        - Можливо.

        - Приїхали, - вбігла з криком Олеся. Ми всі були одягнені в сукні і з розпущеним волоссям. Вимкнувши світло в будинку, ми залишилися чекати на хлопців.

        - Дівчата, я вдома. - Раптово ми увімкнули світло і вибухнули хлопавки, Данило розплився в посмішці і повернувся до Артема. - Ти знав?

        - Звісно, але мені погрожували, - підняв він руки в знак капітуляції.

        - З днем народження, коханий. Будь щасливим, - я поцілувала його.

        - Дякую, то це того я сьогодні робив стільки дурної роботи і повертався так пізно?

        - Ага, нам потрібен був час. Ти б зіпсував сюрприз.

        - Вітаю, знаю, що не можу нічого такого подарувати, та я вдячна, що ви досі залишаєтесь моїми друзями.

        - Найкращий подарунок, це коли Лана світиться від дружби з тобою. - Данило обійняв Асю і в моєму серці розлилось тепло.

        - А я? - Вчепилась в ногу Данила Олеся. Вона прибігла зі своєю картиною до нього і він підняв її на руки. - З днем народження, це мій подарунок тобі. - Вона протягнула йому холст. - Тут ти, Ланка і я.

        - Дякую тобі, сонечко те, що ти є в моєму житті - найкращий подарунок для мене. - Він поцілував її в щічку.

        - Брат, ти знаєш, що все, що я бажав тобі раніше збулось, тому просто не просри своє щастя і будь класним татом і чоловіком. - Хлопнув його по плечі Артем.

        - Ну тоді настав час головного подарунка, - Я витягнула з-за спини маленький пакунок і передала його Данилові. Коли він відкрив його, то подивився на мене в повному шоці.

        - Ти? - Я відчула сльози на своїх очах. - Це точно?

        - Так. - Він обійняв мене і поклав свою долоню на мій живіт. - Тут є частинка нас.

        - Я знала, - сказала Ася і посміхнулась мені. - Вітаю.

        - Що відбувається? - Запитав Артем, тримаючи Олесю на руках.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍