Наталія Ярославівна Матолінець - Гессі, Наталія Ярославівна Матолінець

— Так говорять і про живих, я собі думаю. Зі смутком. Коли хочуть, щоб вони опинилися поруч.

— Але мало б бути інакше! Ми мали б більше радіти за інших. Незалежно від того, з нами вони чи ні.

— Але так ніколи не буде. — Магрі похитала головою.

— Чому ж?

— Оце ти смішна! Бо ж коли тобі хтось потрібний, то ти хочеш, щоб він із тобою був. Так уже люди створені. Так усі створені, хіба ні?

— Ну… так. Мабуть. Так. — Гессі провела поглядом молоду пару, котра минала їх, і на мить уявила, що це вона й блакитноокий.

— А якщо хочеш допомогти морським удовицям, то ми у вихідні влаштовуємо для них безкоштовні обіди, а ще ярмарки, де вони продають свої старі речі чи різні причандалля, які виготовляють. У Фіолле не заведено забувати про тих, хто в біді.

Гессі подивилась на те, як вузькі вулички стікаються з гір до центру, і подумала, що Фіолле — прегарне місце.

А потім Магрі провела її просто до фонтана, котрий позначав центр міста. І він зображував не корабель, а тільки давню морську богиню, легенди про яку розповідали маленьким дітям перед сном. Далі широка вулиця в один бік вела до набережної, а в інший — до величезного, круглого, мов блюдце, і викладеного білим каменем майдану Героїв. Його оточували мармурові арки, під якими на постаментах стояли лицарі й королі давнини і суворими поглядами дивились у бік моря, мовби кидали йому виклик.

Допомагати на ярмарку стало для Гессі новинкою. Спочатку вона дуже хвилювалась, проте Магрі розповіла, що вони роблять це щовихідних, та й шановна гостя не зобов’язана приєднуватись. Але шановна гостя дуже хотіла.

Тому подруга розбудила її раніше, ніж завжди, і вони весь ранок пакували випічку до кошичків і готували святкові набори в красивих пакетах зі стрічками та гілками хвої. Потім із тими кошичками довелося йти до центру — і ні разу не впасти на крутих схилах. Гессі помітила, що в небезпечних місцях вулиці обабіч тяглись довгі-довгі поруччя, увішані бурульками. Подекуди такі поруччя були й у стінах будинків. І вони кілька разів, коли бруківка виявлялася заслизькою, таки добряче допомогли їй з Магрі.

— Якби Йоннагі та Йовальт не заспали, то помогли би нам із тими пакетами, — бідкалась подруга дорогою.

Йоннагі та Йовальт, котрих зазвичай кликали Йоном і Вальтом, виявились братами Магрі, молодшими на рік. Ще вона мала старшого брата, котрий навчався на лікаря в Астірі, і кількох молодших сестер.

— Йону і Вальту ще столи носити! — Рум’яна, як яблучко, подруга Магрі оминула їх, черкнувши руку Гессі важкою спідницею в темно-сині смуги. Вона несла доверху наповнений кошик.

— У них і так роботи нема, поки канікули! — кинула Магрі. — Ньоочі, то моя подруга з-під Астірі, — кивнула вона в бік Гессі. — Хоче нам помагати.

— То хай! Більше людей — веселіше! Здоганяйте! — по цих словах Ньоочі подріботіла вниз дуже швидко.

— Магрі, а чому так багато людей беруть участь у ярмарку?

— Бо чи не кожна дівчина тут може стати морською вдовицею, — кинула Магрі, мовби ці слова є лише природною частиною життя і потребують спокійного сприйняття. — Та й заведено, що частину заробітку віддаємо їм на поміч, а частину лишаємо собі.

— Я не знала.

— Ти й не мала знати. Онде всі! — Магрі раптом показала рукою на майдан з фонтаном.

Там уже кипіла робота. Світлі голови братів Магрі виднілися між інших хлопців, котрі розкладали столи, стільці, коробки, а подекуди й цілі маленькі намети. Попри побоювання Гессі, що там виявиться надто сумно й траурно, на майдані, навпаки, всі сміялись, швидко розкладали хто що мав із собою. Навіть жінки — а їх було багато, деякі геть юні — в чорних вуалях, які покривали волосся, теж усміхались, витирали натомлено чола, і синяве полум’я, котре осяювало їх в очах Гессі, ставало менш видимим.

Ньоочі покликала їх, розмахуючи рукою. Магрі потягла Гессі за собою та широкими кроками перетнула майдан.

— Ма-агрі, Йон-де загубив дорогою таблички! — поскаржилась подруга, хоча голос її чомусь був дуже радісним.

— Ньоочі, я ж просив, щоб ти їх собі взяла! Я з тими столами не міг би всього вгледіти! — обурився Йон.

Гессі подумки відзначила, що він скидається на курчатко: високий, але худорлявий і недоладний, з довгою шиєю та світлим пушком на гострому підборідді.

— Ага-ага, Йон-де, ти б і стола згубив, якби я не вгледіла!

Ньоочі посварилася на нього пальцем, усміхаючись. Повновида, з двома косами, котрі обрамлюють лице важкими шнурами, — геть на противагу Йонові.

Магрі стала поміж ними та грізно зиркнула на брата:

— Йоннагі, мерщій додому, і щоб таблички були тут іще до початку ярмарку! Ньоочі, маєш своїх п’ятеро братів — на них і покрикуй.

— Ого, яка ти сувора, — зауважила Гессі, коли вони відійшли й узялися розкладати речі.

— А пощо вона бісиків йому пускає та глузує постійно? Йон малий ще. Я вже ж знаю. Я з ним живу. Він усі її жарти за чисту монету сприймає й булькотить, як тісто на дріжджах!

— З усіма таке буває…

— Ну, не зі мною! Я панна серйозна.

Гессі подумки всміхнулась і пригадала, як минулої весни, коли вона вперше випадково зустріла Магрі в парку, та чекала на звістку від свого тодішнього любого на ім’я Ренд. А тепер подруга жодним слівцем про нього не згадувала — мабуть, давно минулось.

Вони взялися розкладати випічку на столах. Людей справді зібралось багато. Вони з зацікавленими обличчями придивлялись до булочок та настоянок, до плетених прикрас і лялечок із тканини, до дерев’яних різьблених візерунків на кришках.

Гессі поривалася допомагати Магрі продавати їхні фірмові булочки, але впустила два пакунки. Тоді подруга швиденько відправила її по теплий чай до їдальні на розі, де всім-всім на