Джейн Остін - Гордість і упередженість

— Чи не перервав я вашу усамітнену прогулянку, шановна своячко? — сказав він, підходячи до неї.

— Звичайно ж, перервали, — відповіла Елізабет, посміхнувшись, — але це не означає, що це втручання обов'язково є небажаним.

— Було б шкода, якби це дійсно було так. Ми з вами завжди були добрими друзями, а тепер ми навіть більше, ніж друзі.

– І то так. А інші теж вийшли прогулятися?

— Не знаю. Місіс Беннет і Лідія поїхали в кареті до Меритона. А знаєте, моя шановна своячко, від наших дядечка та тітоньки я дізнався, що вам випала честь побувати в Пемберлі.

Елізабет відповіла ствердно.

— Я вам майже заздрю, однак для мене це було б занадто, інакше я обов'язково заїхав би туди по дорозі до Ньюкасла. Гадаю, ви бачили стару економку? Сердега Рейнольдс, вона мене завжди так любила. Та, мабуть, про мене вона вам нічого не сказала.

— Ні, сказала.

– І що ж вона сказала?

— Сказала, що ви подалися до армії, і побоювалася, що… що справи ваші не надто добрі. Ви ж знаєте — на такій великій відстані все якимось чином виглядає інакшим, ніж воно є насправді.

— Та отож, — відповів Вікхем і прикусив губу.

Елізабет сподівалася, що змусила його замовкнути, але незабаром він заговорив знову:

— Я дуже здивувався, коли минулого місяця побачив у Лондоні Дарсі. Ми випадково зустрічалися кілька разів. Цікаво — що він там робив?

— Мабуть, готувався до свого шлюбу з міс де Бург, — відповіла Елізабет. — Не інакше, як трапилося щось дуже важливе, якщо він приїхав до міста в цю пору року.

— Безперечно. Ви бачили його, коли були в Лембтоні? Якщо я правильно зрозумів Гардінерів, то бачили.

— Так, і він познайомив нас зі своєю сестрою.

– І вона вам сподобалася?

— Дуже сподобалася.

— Я теж чув, що за останні рік-два вона стала набагато кращою. Коли я востаннє її бачив, вона не подавала якихось особливих надій. Я дуже радий, що вона вам сподобалася. Сподіваюся, що їй пощастить у житті.

— Я теж такої думки, тому що вона вже пережила найважчий — підлітковий — період.

— А ви не проїздили село Кімптон?

— Щось не пригадую.

— Я сказав про це село тому, що це і є та парафія, яку я мав отримати. Напрочуд гарне місце! І пасторат там прекрасний! Він задовольнив би мене у всіх відношеннях.

— А вам би сподобалося виголошувати проповіді?

— Ще й як! Я ставився б до цього як до частини своїх обов'язків, швидко призвичаївся б, і це б мене зовсім не обтяжувало. Звичайно — жалкувати не слід, але це було б саме те, що мені потрібно! Спокій і відлюдність такого життя прекрасно відповідали б моїм уявленням про щастя! Але цьому не судилося бути. Ви не чули — Дарсі нічого не говорив про ці обставини, коли ви були в Кенті?

— Я чула, причому від особи, котрій можна довіряти не менше, ніж містеру Дарсі, що парафія мала вам дістатися лише при виконанні певних умов і залежно від волі нинішнього хазяїна.

— Ага, значить, ви чули! Так, щось подібне в заповіті було — я про це відразу вам сказав, ви ж пам'ятаєте.

— А ще я чула, що був час, коли виголошення промов не здавалося вам такою привабливою справою, як зараз, і що ви навіть заявили про своє рішення не приймати духовного сану і натомість стали вимагати відповідної компенсації.

— Значить, ви і про це знаєте! Що ж, тут теж є певна частка істини. Пам'ятаєте, що я казав вам із цього приводу, коли ми з вами вперше про це говорили?

На цей час вони вже встигли підійти майже до дверей будинку, бо Елізабет, намагаючись позбутися Вікхема, рухалася швидко; не бажаючи — заради своєї сестри — дратувати його, вона тільки й сказала, посміхаючись, у відповідь:

— Та годі вам, містере Вікхем; ми ж з вами свояки! Давайте не будемо сваритися через минуле. Сподіваюся, що в майбутньому наші думки збігатимуться.

Елізабет подала руку; Вікхем поцілував її із завзятою галантністю, хоча був украй ошелешений і не знав, що робити, і вони увійшли до будинку.

Розділ LIII

Містер Вікхем настільки вдовольнився цією розмовою, що більше ніколи не наважувався сам і не спонукав свою шановну своячку порушувати тему, котра під час неї обговорювалась; а Елізабет вдовольнилася тим, що сказала достатньо для того, щоб змусити його замовкнути.

Незабаром настав день, коли Вікхем та Лідія мали поїхати; місіс Беннет довелося змиритися з розлукою, котра, з огляду на те, що містер Беннет не погодився з її пропозицією їхати всім до Ньюкасла, мала тривати не менше року.

— Ой, Лідонько! І коли ж ми знову з тобою побачимося? — рюмсала вона.

— О Господи, не знаю! Мабуть, не раніше ніж через два-три роки.

— Ти ж пиши якомога частіше, серденько.

— Обов'язково. Але ж ти знаєш — одруженим жінкам писати ніколи. Нехай сестри мені пишуть. Їм усе одно більше нічого буде робити.

Містер Вікхем попрощався більш емоційно, ніж його дружина. Він посміхався, говорив багато компліментів і взагалі — мав молодецький вигляд.

— Ніколи не зустрічав таких чудових хлопців, як він, — сказав містер Беннет відразу по тому, як вони вийшли з будинку. — Тільки й робить, що улесливо шкіриться й намагається всім нам догодити. Мене просто розпирає від гордості за нього. Не побоюся стверджувати, що із зятем нам поталанило навіть більше, ніж серу Вільяму Лукасу.

Через розлуку з дочкою місіс Беннет кілька днів ходила набурмосена.

— Я часто думаю, — сказала вона, — що немає нічого гіршого за розлуку з родичами. Таке відчуття, що всі тебе покинули.

— Ось бачите, мамо, що буває, коли дочка виходить заміж, — зауважила Елізабет, — втішайтеся тепер тим, що ваші інші чотири дочки ще незаміжні.

— Справа не в цьому. Лідія покинула мене не тому, що вийшла заміж, а тому лише, що полк її чоловіка перебуває, на жаль, дуже далеко. От якби він стояв ближче, то їй не довелося б від'їжджати так швидко.

Але той глибокий сум, у котрий її кинула ця подія, незабаром розвіявсь, а душа її схвильовано відкрилася назустріч новій надії під впливом новини, котра невдовзі почала ходити округою. Економка в Недерфілді отримала розпорядження приготуватися до прибуття її хазяїна, котрий збирався приїхати через день-два, щоб тижнів зо два пополювати. Місіс Беннет розхвилювалась і заметушилася. Вона то поглядала на Джейн, то всміхнулася, то кивала головою:

— Ага, так, значить, сестро, незабаром сюди приїде містер Бінглі (місіс Філіпс першою